Розділ 4. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності на підставі законів про амністію

“За змістом статті 248 КПК при попередньому розгляді можуть бути закриті як справи, що надійшли до суду з обвинувальним висновком (зокрема за актом амністії), так і справи, що надійшли до суду від прокурора з постановами прокурора чи слідчого, погодженими із прокурором, про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності із закриттям кримінальної справи”[100].

Постанова (ухвала) судді (суду), винесена у порядку, передбаченому статтями 248, 282 КПК, має бути вмотивованою. Зокрема, поряд із доказами винності особи в учиненні злочину в цій постанові слід зазначити умови та підстави, з урахуванням яких суд вирішив звільнити особу від кримінальної відповідальності (п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 р. № 12 “Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності”). Звільняючи особу від кримінальної відповідальності, суд або суддя має вирішити відповідно до вимог чинного кримінально-процесуального законодавства питання про скасування чи зміну запобіжного заходу, речові докази, відшкодування судових витрат тощо (п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 р. № 12 “Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності”)[101].

На нашу думку, в зв’язку з вищевказаним, ч. 2 ст. 6 КПК в якій вказано, що якщо обставини зазначені в п. 4 ч. 1 ст. 6 КПК виявляються в стадії судового розгляду, суд доводить розгляд справи до кінця і постановляє обвинувальний вирок із звільненням засудженого від покарання, а також ст. 282 КПК, в якій не передбачено закриття справи на підставі п. 4 ч. 1 ст. 6 КПК під час судового розгляду – суперечать не тільки Закону України “Про застосування амністії в Україні”, Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р., Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р., Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р., Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р., а також принципу рівності громадян перед Законом.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканість) притягнення особи до кримінальної відповідальності є стадією кримінального переслідування і починається з моменту пред’явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.... Сама ж реальна кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком[102].

Таким чином, особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності до того моменту, поки вона їй не піддавалася, тобто до набуття законної сили вироком. В зв’язку з цим ми не можемо погодитися з точкою зору С.М. Школи про те, що звільнення від кримінальної відповідальності можливе лише на стадіях досудового слідства та судового слідства, але в усякому разі до постановляння судом обвинувального вироку[103], оскільки згідно з ч. 1 ст. 401 КПК вирок місцевого суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляцій, а вирок апеляційного суду – після закінчення строку на подання касаційної скарги, внесення касаційного подання, якщо його не було оскаржено чи на нього не було внесено подання. В разі подачі апеляцій, касаційної скарги чи внесення касаційного подання вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи відповідно апеляційною чи касаційною інстанцією, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

З точки зору принципів гуманізму і справедливості не зрозуміло, чому коли підстави та умови звільнення особи від кримінальної відповідальності виявляються на стадіях досудового слідства або попереднього розгляду справи, суд має право звільнити особу від кримінальної відповідальності шляхом закриття кримінальної справи, а коли ці обставини виявляються на стадії судового розгляду, суд не має права звільняти особу від кримінальної відповідальності шляхом закриття кримінальної справи, а повинен доводити розгляд справи до кінця і постановляти обвинувальний вирок із звільненням засудженого від покарання. При цьому виникає питання, які правові перешкоди не дозволяють суду на стадії судового розгляду, закрити кримінальну справу, звільнивши особу від кримінальної відповідальності, оскільки необхідною умовою застосування амністії стосовно особи є вчинення злочинів до дня набрання чинності закону про амністію включно, незалежно від того у провадженні кого знаходиться кримінальна справа – органів дізнання, досудового слідства чи суду?

Згідно принципу рівності всіх перед законом, не зрозуміло чому особи, звільнення яких від кримінальної відповідальності передбачено Загальною частиною КК, мають право на звільнення від кримінальної відповідальності під час судового розгляду в порядку передбаченому ст. 282 КПК, а особи, звільнення яких від кримінальної відповідальності передбачено законом про амністію, цього права не мають?

З нашої точки зору, обґрунтованих відповідей на ці питання немає. Ще в 1990 р. В. Барановський та А. Тарбагаєв, розглядаючи аналогічну проблему, вказували на те, що в такому разі “встановлений процесуальний порядок фактично покладає кримінальну відповідальність замість того, щоб звільняти від неї[104].

Як ми вже відзначали Верховний Суд України, відповідаючи на питання, відзначив, що у кожному випадку, який підпадає під дію ст. 6 Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р., суд повинен звільнити особу від кримінальної відповідальності з закриттям провадження в справі (виносячи постанову про закриття справи), незалежно від того, чи надійшла справа в суд з поданням відповідного органу дізнання або досудового слідства, чи підстави для застосування амністії виявлені в стадії судового розгляду. У цій ситуації положення Закону мають пріоритет перед ч. 2 ст. 6 КПК, оскільки Закон передбачає спеціальний порядок застосування амністії і прийнятий пізніше у часі[105].

Приклад перший: Постановою місцевого суду від 20.09.2005 р. кримінальну справу щодо Р., який обвинувачувався у вчиненні злочину, передбаченого ст. 286 ч. 2 КК закрито на підставі п. “г” ст. 1 Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. Верховний Суд України ухвалою від 19.12.2006 р. постанову суду залишив без змін і відзначив, що рішення суду про застосування до Р. Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. є обґрунтованим, оскільки останній має на утриманні неповнолітніх дітей, вперше притягується до кримінальної відповідальності за вчинення злочину з необережності, покарання за який передбачено не більше 8 років позбавлення волі[106].

Приклад другий: Вироком місцевого суду від 29.06.2005 р. Д. було засуджено за ч. 1 ст. 175 КК на 2 роки виправних робіт з позбавленням права обіймати керівні посади строком на 1 рік. На підставі п. “г” ст. 1 Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. Д. звільнено від основного і додаткового покарання. Верховний Суд України ухвалою від 26.12.2006 р. вирок суду скасував і відзначив, що вимогами ст. 6 цього Закону передбачено звільнення від кримінальної відповідальності в порядку і на умовах, визначених цим законом, осіб, які підпадають під дію статті 1 цього закону, кримінальні справи щодо яких перебувають у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи не розглянуті судами, або розглянуті судами, але вироки не набрали законної сили, про злочини, вчиненні до набрання чинності цим законом. Як видно із матеріалів справи Д. подав письмову заяву від 29.06.2005 р. про закриття справи щодо нього на підставі акта амністії та в судовому засіданні просив застосувати до нього цей закон. Суд не дотримався зазначених вимог Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. і розглядаючи справу щодо Д., не зважаючи на його заяви про застосування до нього амністії, не звільнив його від кримінальної відповідальності і не закрив провадження у справі, а навпаки, постановив вирок і звільнив того від[107].

Приклад третій: Вироком місцевого суду від 27.03.2008 р. Г. було засуджено за ч. 2 ст. 286 КК на 3 роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки. На підставі п. “б” ст. 1 Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р. Г. звільнено від основного і додаткового покарання. В апеляційному порядку справа не розглядалась. Верховний Суд України 27.03.2008 р. вирок суду скасував і відзначив, що відповідно до ст. 6 цього Закону особи, які підпадають під дію ст. 1 цього Закону, кримінальні справи стосовно яких перебувають у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи не розглянуті судами, а так само розглянуті судами, але вироки не набрали законної сили, про злочини, вчиненні до набрання цим Законом чинності, звільняються від кримінальної відповідальності. Як вбачається із матеріалів справи Г. має на утриманні неповнолітню дитину, вчинив злочин з необережності за яким законом передбачено покарання менш суворе ніж позбавлення волі на строк не більше 10 років, повністю признав вину в інкримінованому йому злочині та заявив суду усне клопотання про застосування до нього амністії. Разом з тим суд, в порушення ст. 6 Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р., звільнив Г. від призначеного основного і додаткового покарань, що є неправильним застосуванням кримінального закону[108].

Приклад четвертий: Постановою місцевого суду від 11.06.2007 р. К. на підставі п. “б” ст. 1 Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р. звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, а справу щодо нього провадженням закрито. В касаційній скарзі потерпіла М. просить скасувати постанову суду про закриття справи. Верховний Суд України ухвалою від 27.03.2008 р. скаргу не задовольнив і відзначив, що відповідно до ст. 6 цього Закону особи, які підпадають під дію ст. 1 цього Закону, кримінальні справи стосовно яких перебувають у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи не розглянуті судами, а так само розглянуті судами, але вироки не набрали законної сили, про злочини, вчиненні до набрання цим Законом чинності, звільняються від кримінальної відповідальності. Як вбачається із матеріалів справи К. має на утриманні неповнолітню дитину, вчинив злочин з необережності за яким законом передбачено покарання від 3 до 8 років позбавлення волі. Як убачається з матеріалів справи К. має двох неповнолітніх дітей і не заперечував проти застосування до нього амністії. Суд, діючи згідно з цими вимогами закону розглянув справу та обґрунтовано ухвалив постанову про звільнення від кримінальної відповідальності К. на підставі п. “б” ст. 1 Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р.[109].

Приклад п’ятий: Постановою місцевого суду від 27.04.2006 р. М. на підставі п. “а” ст. 1 Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК, а справу щодо нього провадженням закрито. Верховний Суд України ухвалою скаргу представника потерпілого не задовольнив і відзначив, що відповідно до ст. 6 цього Закону особи, які підпадають під дію ст. 1 цього Закону звільняються від кримінальної відповідальності, якщо кримінальні справи стосовно яких перебувають у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи не розглянуті судами, а так само розглянуті судами, але вироки не набрали законної сили, про злочини, вчиненні до набрання цим Законом чинності і такі особи відповідно до ст. 9 цього Закону дали свою згоду суду про застосування до них амністії. Згідно з матеріалами справи, М. на момент вчинення злочину був неповнолітнім. Кримінальна справа стосовно нього перебувала у провадженні суду і не була розглянута. У підготовчій частині судового засідання після роз’яснення йому прав, М. заявив клопотання про застосування до нього акту амністії. За таких обставин, суд правильно на підставі п. “а” ст. 1, ст. 6 Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. звільнив підсудного М. від кримінальної відповідальності і закрив кримінальну справу щодо нього. Що стосується тверджень у касаційній скарзі про те, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 6 КПК, якщо обставини про застосування амністії виявляються в стадії судового розгляду, суд доводить розгляд справи до кінця, постановляє обвинувальний вирок і звільняє засудженого від покарання, є безпідставними. Оскільки у кожному випадку, який підпадає під дію ст. 6 Закону «Про амністію», суд повинен звільнити особу від кримінальної відповідальності, незалежно від того, чи надійшла справа в суд з поданням відповідного органу дізнання або слідства, чи підстави для застосування амністії виявлені в стадії судового розгляду. У цій ситуації положення Закону «Про амністію» мають пріоритет перед ч. 2 ст. 6 КПК, оскільки цей Закон передбачає спеціальний порядок застосування амністії і прийнятий пізніше у часі[110].

Заради об’єктивності слід відзначити, що у Верховного Суду України по цьому питанню є і інша точка зору.

Приклад перший: Постановою місцевого суду від 23.06.2000 р. кримінальну справу щодо Г., який обвинувачувався у вчиненні злочинів, передбачених ст. ст. 98, 167 ч. 2 КК 1960 р. закрито на підставі п. 4 ст. 6 КПК та Закону України “Про амністію” від 11 травня 2000 р. Верховний Суд України ухвалою від 5.06.2001 р. постанову суду скасував і відзначив, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 6 КПК, якщо обставини, зазначені в п. 4 цієї статті (зокрема, наявність акта амністії), виявляються в стадії судового розгляду, суд доводить розгляд справи до кінця і постановляє обвинувальний вирок зі звільненням засудженого від покарання. Із протоколу судового засідання вбачається, що Г. визнав себе винним під кінець судового слідства і дав згоду на застосування щодо нього акту амністії. Таким чином, обставина, що виключає провадження в кримінальній справі щодо Г. (наявність акта амністії), виявилася в стадії судового розгляду, тому постанова про закриття справи на підставі п. 4 ст. 6 КПК не відповідає вимогам ч. 2 ст. 6 та 282 КПК і є незаконною[111].

Приклад другий: Постановою місцевого суду від 05.07.2005 р. кримінальну справу щодо Б., який обвинувачувався у вчиненні злочинів, передбачених ст. ст. 156 ч. 1, 301 ч. 2 КК закрито на підставі ст. 6 Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. У касаційному поданні прокурор порушив питання про скасування постанови суду у зв’язку з істотним порушенням кримінально-процесуального закону. Верховний Суд України ухвалою від 02.11.2006 р. постанову суду скасував і відзначив, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 6 КПК при виявленні обставин, зазначених у п. п. 1, 2 та 4 ст. 6 КПК на стадії судового розгляду, суд доводить розгляд справи до кінця і у випадках, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 6 КПК постановляє виправдувальний вирок, а у випадках, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 6 КПК – обвинувальний вирок із звільненням засудженого від покарання. постановляє обвинувальний вирок зі звільненням засудженого від покарання. Крім того, при винесенні постанови про закриття кримінальної справи щодо Б. суд порушив порядок закриття кримінальної справи, передбачений ст. 282 КПК, згідно з якою суд позбавлений можливості закривати кримінальну справу на підставі п. 4 ч. 1 ст. 6 КПК[112].

Враховуючи вищевказане, ми пропонуємо суддям не керуватися ч. 2 ст. 6 та 282 КПК при розгляді питання про застосування амністії, коли підстави та умови звільнення особи від кримінальної відповідальності виявляться в стадії судового розгляду.

В судовій практиці виникли питання, які судові рішення треба постановляти, якщо по кримінальній справі обвинувачуються декілька осіб, але амністія поширюється не на всіх?

На нашу думку, суд повинен одночасно постановляти вирок відносно осіб, на яких не поширюється дія закону про амністію та постанову суду, якою звільняти осіб, на яких поширюється акт амністії, від кримінальної відповідальності та закривати справу відносно них.