Розділ 2. Відмежування звільнення особи від кримінальної відповідальності від звільнення від покарання

Перед тим, як почати розглядати по суті питання відмежування звільнення особи від кримінальної відповідальності від звільнення від покарання, потрібно спочатку розглянути загальне питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, оскільки загальновідомо, хто береться за рішення другорядних питань, той свідомо або несвідомо буде натикатися на це загальне питання.

На нашу думку, за останній час в Україні найбільш повні та аргументовані питання звільнення осіб від кримінальної відповідальності були розглянуті Ю.В. Бауліним в монографії “Звільнення від кримінальної відповідальності”[10]. З точки зору Ю.В. Бауліна “кримінальна відповідальність – це передбачені КК вид та міра обмеження прав і свобод злочинця, що індивідуалізується судом та здійснюється спеціальними органами держави, яка поєднує в собі два види кримінальної відповідальності – потенційну і реальну. Потенційна кримінальна відповідальність – це загроза, яка існує в санкції кримінально-правової норми і яка може бути реалізована в майбутньому до конкретної особи, яка вчинить злочин... Реальною ж кримінальна відповідальність стає для цієї особи з моменту набрання законної сили вироком суду, яким вона визнана злочинцем, і їй, як правило, призначено певне покарання[11]. В результаті досліджень Ю.В. Баулін приходить до наступних висновків про те, що КК під звільненням від кримінальної відповідальності розуміє звільнення лише від майбутньої потенційної відповідальності. Звільнення від реальної потенційної відповідальності... за КК, по суті є звільнення від призначеного покарання або звільнення від відбування призначеного покарання, або звільнення від подальшого відбування покарання чи дострокове зняття судимості. Таким чином, звільнення від кримінальної відповідальності – це передбачена законом відмова держави від застосування до особи, яка вчинила злочин, обмежень її певних прав і свобод, визначених КК України[12].

Чітко розмежовує звільнення від потенційної та реальної кримінальної відповідальності і чинний КК України на підставі Законів України про амністію. Так, в ч. 1 ст. 44 КК розділу ІХ Загальної частини КК “Звільнення від кримінальної відповідальності”, передбачено, що особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом, а також на підставі Закону України про амністію, тобто, в даному випадку особа звільняється від потенційної кримінальної відповідальності. Між тим, згідно із ч. 2 ст. 86 КК розділу ХІІ той же частини КК “Звільнення від покарання та його відбування” Законом про амністію особи, які вчинили злочин, можуть бути повністю або частково звільнені безпосередньо від покарання. В цьому випадку кримінальне законодавство передбачає можливість звільнення особи від реальної кримінальної відповідальності на підставі Закону про амністію.

Однак, КК України не дає відповіді на запитання на яких підставах і умовах, особа, в результаті застосування до неї акта амністії, повинна бути звільнена від кримінальної відповідальності, а на яких підставах та умовах від кримінального покарання.

Немає відповідей на ці запитання і в ст. 6 КПК України, яка в цій частині залишилася у старій редакції, не дивлячись на те, що в 1996 році був прийнятий Верховною Радою України Закон України “Про застосування амністії в Україні”, а в 2001 р. були внесені принципові зміни в кримінально-процесуальне законодавство України, щодо порядку звільнення осіб від кримінальної відповідальності. Більш того, вимоги КПК України в цих питаннях суперечать вимогам Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р., Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р., Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. та Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р.

Таким чином, слід визнати, що питання, коли особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності, а коли від кримінального покарання, викликало і викликає в судах великі труднощі. Тому не випадково, що за одні і теж обставини, одні місцеві суди звільняють осіб від кримінальної відповідальності, інші від покарання, а треті одночасно від кримінальної відповідальності та покарання. Немає єдиної судової практики по цим питанням і в апеляційному суді Запорізької області. Наведемо декілька прикладів з практики місцевих судів та апеляційного суду Запорізької області.

Приклад перший: постановою місцевого суду від 24.07.2007 р. К. був звільнений як від кримінальної відповідальності, так і від покарання на підставі Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р.[13].

Приклад другий: Вироком місцевого суду від 13.11.2007 р. П. був засуджений за ст. 366 ч. 1 КК і йому було призначено покарання у вигляді штрафу в розмірі 510 грн., на підставі п.п. “б”, “г” ст. 1, 6 Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р. останній був звільнений від кримінальної відповідальності[14].

Приклад третій: 14.06.2007 р. місцевим судом Щ. був звільнений від кримінальної відповідальності на підставі Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р., однак 16.07.2007 р. апеляційний суд Запорізької області погодився з апеляцією потерпілого та скасував рішення місцевого суду, зазначив, що згідно із вимогами ч. 2 ст. 6 КПК, якщо обставини застосування акту амністії виявляться в стадії судового розгляду, суд повинен доводити розгляд справи до кінця, а потім постановляти обвинувальний вирок із звільненням засудженого від покарання[15].

Приклад четвертий: 18.07.2007 р. районним судом Г. був також звільнений від кримінальної відповідальності на підставі Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р. Прокурор з цим не погодився і просив скасувати цю постанову суду, оскільки вона суперечить вимогам ст. 6 КПК. 03.09.2007 р. ухвалою апеляційного суду Запорізької області у задоволені апеляції прокурору було відмовлено, оскільки вищевказаний Закон про амністію встановлює спеціальний порядок застосування амністії в порівнянні із ст. 6 КПК[16].

Тому не випадково, що в теорії кримінального права та в судовій практиці звертається увага суддів на ці питання. Так, в п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 р. № 12 “Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності” відзначається, що звільнення особи від кримінальної відповідальності потрібно відмежовувати від звільнення засудженого від покарання та його відбування на підставі норм розд. ХІІ або статей 104, 105, 107 Загальної частини КК[17]. В.Т. Маляренко та А.А. Музика звертають увагу юристів на те, що “питання про розмежування “звільнення від кримінальної відповідальності” і “звільнення від покарання” кримінально-процесуальне законодавство наразі не вирішує, більш того – окремі його положення суперечать сучасному розумінню інституту кримінальної відповідальності. Так, відповідно до ч. 2 ст. 6 КПК, встановивши в стадії судового розгляду наявність акта амністії, який усуває застосування покарання за вчинене діяння, суд доводить розгляд справи до кінця і постановляє обвинувальний вирок із звільненням засудженого від покарання, тобто йдеться про повне звільнення від покарання, включаючи основне й додаткове. Із наведеного випливає, що так само має вирішуватися питання і тоді, коли акт амністії видається після постановлення вироку, але до розгляду справи апеляційною інстанцією і звільнити засудженого у повному обсязі від покарання (основного і додаткового). Як бачимо, наведені положення не відповідають тим, що... передбачив Закон України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. (ст. 6). Для усунення цього протиріччя необхідно внести відповідні корективи до Кримінально-процесуального кодексу України[18].

Вади законодавства по цим питанням, приводить до того, що Судовій палаті Верховного Суду України доводиться кожен раз, як тільки приймається черговий акт амністії, давати відповіді на різні запитання, в тому числі і про те, чи діє передбачене ч. 2 ст. 6 КПК правило, згідно з яким у випадках, коли акт амністії прийнято під час судового розгляду, суд доводить розгляд справи до кінця і постановляє обвинувальний вирок із звільненням засудженого від покарання? Верховний Суд України відповів, що у кожному випадку, який підпадає під дію ст. 6 Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р., суд повинен звільнити особу від кримінальної відповідальності із закриттям провадження по справі (виносячи постанову про закриття справи), незалежно від того, чи надійшла справа в суд з поданням відповідного органу дізнання або досудового слідства, чи підстави для застосування амністії виявлені в стадії судового розгляду. У цій ситуації положення Закону мають пріоритет перед ч. 2 ст. 6 КПК, оскільки Закон передбачає спеціальний порядок застосування амністії і прийнятий пізніше у часі[19].

Ми згодні із даною точкою зору Верховного Суду України і спробуємо її підтвердити в процесі аналізу нинішнього законодавства України.

На нашу думку, відмежування звільнення особи від кримінальної відповідальності та звільнення від покарання в нинішній час слід розглядати на підставі Закону України “Про застосування амністії в Україні”, Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р., Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р., Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. та Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р.

При цьому ми виходимо із наступного, згідно з ч. 2 ст. 44 КК звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом, здійснюється виключно судом. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності встановлюється Законом. Системний аналіз ч. 2 ст. 44 КК спільно із ч. 1 ст. 44 цього ж Закону, в якому передбачено, що звільнення від кримінальної відповідальності здійснюється у випадках передбачених цим Законом, а також на підставі закону України про амністію, свідчить про те, що правові підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності на підставі закону України про амністію – не регламентується Кримінальним кодексом України. Такий же висновок, тільки відносно звільнення особи від кримінального покарання на підставі Закону України про амністію, ми робимо, аналізуючи зміст ч. 1 ст. 74 КК, в якій, вчасності, передбачено, що звільнення засудженого від покарання або подальшого його відбування,...пом’якшення призначеного покарання, крім звільнення від покарання або пом’якшення покарання на підставі Закону України про амністію...., може застосовуватися тільки судом у випадках, передбачених цим Кодексом. Не суперечить цим висновкам і зміст ч. 2 ст. 86 КК, в якій передбачено, що Законом про амністію особи, які вчинили злочин, можуть бути повністю або частково звільненні від кримінальної відповідальності чи від покарання.

Таким чином, правові підстави та порядок звільнення особи від кримінальної відповідальності чи від покарання на підставі законів України про амністію, Кримінальним кодексом України – не регламентуються. З приводу цього, ми не можемо погодитися з п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 р. № 12 “Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності” в тій частині, що умовою звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі Закону України про амністію (ст. 86 КК) є лише наявність підстав визначених у КК[20].

Аналіз правових підстав та порядку звільнення від кримінальної відповідальності на підставі Закону про амністію, почнемо розглядати насамперед із Закону України “Про застосування амністії в Україні”. На нашу думку, спочатку в цьому Законі не було чіткої диференціації звільнення осіб від потенційної чи реальної кримінальної відповідальності, поки не був прийнятий Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про застосування амністії”, щодо приведення норм Закону у відповідність із чинним кримінальним законодавством від 19.12.2006 р., в якому, вчасності, ч. 1 ст. 1 Закону України “Про застосування амністії в Україні”, яка в старій редакції відповідала змісту ч. 2 ст. 86 КК, була викладена в новій редакції: “Амністія є повне або часткове звільнення від кримінальної відповідальності і покарання певної категорії осіб, які засуджені за вчинення злочину, або кримінальні справи стосовно яких перебувають у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи суду, але не розглянуті останніми, або ж розглянуті, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили[21].

Зміст ч. 1 ст. 1 цього Закону свідчить про те, що звільнення від покарання (звільнення від реальної кримінальної відповідальності) стосується осіб, які засуджені за вчинення злочину і обвинувальні вироки не набули законної сили, а звільнення від кримінальної відповідальності (звільнення від потенційної кримінальної відповідальності) стосується двох категорій осіб: а) кримінальні справи стосовно яких перебувають у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи суду, але не розглянуті останніми; б) кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки не набрали законної сили.

Системний аналіз статті 6 Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р., Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р., Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. та Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р. свідчить про те, що звільненню від кримінальної відповідальності підлягають не всі категорії осіб, а тільки ті особи, які підпадають під дію статті 1 цих Законів, а саме: