Розділ 4. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності на підставі законів про амністію

Приклад перший: Вироком місцевого суду від 24.07.2007 р. З. був засуджений за ст. 354 КК до покарання у виді штрафу у розмірі 850 грн. На підставі п. “б” ст. 1 Закону України “Про амністії” від 19 квітня 2007 р. З. було звільнено від призначеного покарання. В апеляції засуджений просив апеляційний суд скасувати вирок, оскільки місцевий суд неправильно застосував до нього амністію. Ухвалою апеляційного суду від 25.09.2007 р. З. Було звільнено від кримінальної відповідальності на підставі п. “б” ст. 1 Закону України “Про амністії” від 19 квітня 2007 р. Вирок районного суду від 24.07.2007 р. скасовано і провадження по справі закрито. Верховний Суд України з цим рішенням апеляційного суду погодився[124].

Приклад другий: Вироком місцевого суду від 26.03.2007 р. К. був засуджений за ч. 2 ст. 137 КК до 3 років обмеження волі з позбавленням права займатися педагогічною діяльністю на 2 роки. На підставі ст.. 75 КК засуджений був звільнений від відбування призначеного покарання з випробуванням. Ухвалою апеляційного суду від 25.06.2007 р. вирок суду був змінено на підставі п. п. «б», «е» ст. 1 Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р. К. був звільнений від відбування призначеного йому покарання. В касаційному поданні прокурор порушив питання про скасування судових рішень щодо К. та закриттям справи провадженням відповідно до вимог ст. 6 цього Закону. Верховний Суд України відзначив, що до вимог ст. 6 Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р., підлягають звільненню від кримінальної відповідальності в порядку та на умовах, визначених цим законом, особи, які підпадають під дію ст. 1 цього Закону, кримінальні справи стосовно яких перебувають у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи суду, але не розглянуті судами або розглянуті, але вироки не набрали законної сили, про злочини, вчиненні до набрання чинності цим законом. Однак всупереч цим вимогам закону, за наявності згоди засудженого (підсудного) на застосування амністії апеляційний суд звільнив К. на підставі акту про амністію від відбування призначеного покарання, хоча вирок щодо нього не набрав законної сили. За таких підстав, вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду щодо К. слід скасувати і закрити справу, звільнивши його від кримінальної відповідальності на підставі вказаного акту[125].

На нашу думку, ці принципові рішення апеляційного суду в першому випадку, та Верховного Суду України, в другому випадку, формують нову судову практику про застосування амністії в Україні і вони повинні бути прикладом для всіх суддів як треба застосовувати закони про амністію. До останнього прикладу ми хотіли добавити, що місцевий та апеляційний суд, крім вищевказаних порушень, допустили відповідно ще порушення ст. 75 КК та ст. 14 Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р., звільнивши К. від відбування додаткового виду покарання.

Заради об’єктивності ми повинні відзначити, що є і інша судова практика по цьому питанню.

Приклад перший: Вироком місцевого суду від 28.02.2006 р. Н. була засуджена за ч. 1 ст. 125 КК до штрафу у розмірі 850 грн. На підставі п. “г” ст. 1 Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. Н. була звільнена від призначеного їй покарання. Ухвалою апеляційного суду вирок залишено без змін. В касаційній скарзі Н. порушила питання про скасування судових рішень щодо неї, оскільки суди повинні були звільнити її від кримінальної відповідальності, а не від покарання. Верховний Суд України, залишив скаргу засудженої Н. без задоволення відзначив, що Н. визнана винною у вчинені у 2004 р. у віці понад 50 років умисного злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК, і подала заяву з проханням застосувати до неї амністію, а тому підпадала під дію п. «г» ст. 1 Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. Суд обґрунтовано застосував до Н. Закон України “Про амністію” від 31 травня 2005 р., звільнивши її від призначеного покарання[126].

Приклад другий: Вироком місцевого суду від 01.06.2007 р. Т. був засуджений за ч. 1 ст. 366 КК до штрафу в сумі 800 грн. З позбавленням права займати керівні посади в сільськогосподарських підприємствах строком на 1 рік, а на підставі ст. 1 п. “б” Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. від призначеного покарання звільнено. За ст. 367 ч. 2 КК Т. виправдано. 16.08.2007 р. апеляційний суд вирок в частині виправдання Т. скасував і постановив свій вирок, за яким визнав його винним за ст. 367 ч. 2 КК і призначив покарання у виді 2 років позбавлення волі з позбавленням права займати посади, пов’язані з господарсько-розпорядчою діяльністю строком на 2 роки без штрафу. На підставі ст. 75 КК Т. звільнено від відбування покарання з іспитовим строком на 1 рік, а на підставі ст. 1 п. “б” Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р. від призначеного покарання звільнено взагалі[127].

На нашу думку, з такими рішеннями судів погодитися важко. Системний аналіз статей 1 та 6 Закону України «Про амністію» від 31 травня 2005 р. дозволяє зробити висновок про те, що особи, які переліченні в ст. 1 цього Закону, звільняються від покарання за умисні злочини, за які законом передбачено покарання менш суворе, ніж позбавлення волі на строк не більше п’яти років, та за злочини, вчиненні з необережності, за які законом передбачено покарання менш суворе, ніж позбавлення волі на строк не більше десяти років, на підставі цієї статті нормативного акту, тільки в тому випадку, коли вироки суду стосовно них набрали законної сили. В других випадках, зокрема, коли кримінальні справи стосовно цих осіб перебувають у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи не розглянуті судами, а так само розглянуті судами, але вироки не набрали законної сили, про вищевказані злочини, вчинені до набрання чинності цим Законом – звільняються тільки від кримінальної відповідальності на підставі ст. 6 Закону України «Про амністію» від 31 травня 2005 р. (Закону України «Про амністію» від 19 квітня 2007 р.). На наш погляд, коли кримінальні справи стосовно цих осіб не розглянуті судами, а так само розглянуті судами, але вироки не набрали законної сили, існує конкуренція між статтями 1 та 6 Закону України «Про амністію» від 31 травня 2005 р. (Закону України «Про амністію» від 19 квітня 2007 р.). Враховуючи, що ст. 1 цього Закону є загальною, а ст. 6 цього акту – спеціальною, то при конкуренції між ними необхідно застосовувати останню. (До речі, крім вищевказаної помилки, в останньому прикладі апеляційний суд допустив ще дві помилки. По перше, на порушення вимог ст. ст. 75, 77 КК, ст. 14 Закону України «Про амністію» від 19 квітня 2007 р. безпідставно звільнив Т. від додаткового покарання, по друге, апеляційний суд повинен був застосувати до Т. замість Закону України «Про амністію» від 19 квітня 2007 р. – Закон України «Про амністію» від 31 травня 2005 р., оскільки Т. злочин, передбачений ч. 2 ст. 367 КК, вчинив 20.08.2004 р., а крім того останній акт амністії звільняє осіб як від основного так і від додаткового покарання).

Варіант 3б. Якщо підсудний під час розгляду кримінальної справи в місцевому суді не давав згоду на застосування щодо нього акту амністії, але в апеляційному суді дав на це згоду, то на нашу думку, апеляційний суд звільняє цю особу не від кримінальної відповідальності, а від покарання. При цьому ми виходимо з того, що в даному випадку має місто колізія законів. З одного боку є вимога ч. 1 ст. 1 Закону України “Про застосування амністії в Україні”, а також статті 6 Закону України «Про амністію» від 12 грудня 2008 р., Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р., Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р., Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р. про необхідність звільнення осіб від кримінальної відповідальності вироки відносно яких не набрали законної сили, а з другого боку, підстав для скасування вироку, згідно з вимогами ст. 367 КПК не має, оскільки вирок на момент постановляння був законним і обґрунтованим.

Приклад перший: Вироком місцевого суду від 26.07.2005 р. В. був засуджений за ч. 1 ст. 125 КК до штрафу в розмірі 850 грн. Ухвалою апеляційного суду від 7.10.2005 р. вирок залишено без змін. В касаційній скарзі засуджений просить застосувати до нього Закон України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. Як видно із справи в апеляційній скарзі адвокатом ставилося питання про застосування до засудженого акту амністії. В. вчинив умисний злочин, за який за законом не передбачено покарання, яке пов’язане з позбавленням волі і на день набрання чинності цього Закону він досяг 57 – річного віку. Верховний Суд України відзначив, що відповідно до ст. 8 Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. питання про застосування амністії суд вирішує за власною ініціативою, за ініціативою засудженого та інших учасників процесу. Розглядаючи справу апеляційний суд не вирішив питання про застосування щодо засудженого акту про амністію. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за можливе звільнити від покарання В. на підставі Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р.[128].

Приклад другий: Вироком місцевого суду від 13.03.2006 р. С. був засуджений за ч. 2 ст. 286 КК до 3 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 2 роки. Ухвалою апеляційного суду від 26.04.2006 р. вирок суду був змінено на підставі п. “б” ст. 1 Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р. С. був звільнений від призначених йому основного та додаткового покарання. В касаційній скарзі потерпіла Н. вказує про те, що до С. необґрунтовано застосовано амністію. Верховний Суд України відзначив, що як видно з матеріалів справи С. вчинив злочин з необережності, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 10 років, має на утриманні двох неповнолітніх дітей. До апеляційного суду засудженим С. була подана заява про його звільнення від покарання на підставі Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р. При апеляційному розгляді справи суд розглянув дану заяву та керуючись п. “б” ст. 1 цього Закону обґрунтовано звільнив С. від призначеного йому покарання[129].

На наш погляд, підсудний, який заперечує проти застосування щодо нього акту амністії і наприклад наполягає на тому, щоб відносно нього був постановлений виправдувальний вирок, повинен твердо знати про те, якщо суд з ним не погодиться і постановить обвинувальний вирок, він уже потім не зможе бути звільненим від кримінальної відповідальності на підставі закону про амністію з закриттям справи. Інший варіант, ставив би місцевий суд в безвихідне положення, яке б він рішення не постановив, воно може бути скасовано вищестоящим судом.

Наприклад, якщо суд без згоди підсудного на застосування щодо нього амністії, застосує її і звільнить особу від кримінальної відповідальності з закриттям кримінальної справи, то таку постанову суду не можна визнати законною, оскільки відсутня обов’язкова умова застосування амністії – згода особи на це. А якщо ж місцевий суд постановить законний і обґрунтований обвинувальний вирок, особа, поки рішення суду не набрало законної сили, завжди зможе поставити питання про звільнення його від кримінальної відповідальності на підставі закону про амністію з закриттям кримінальної справи, а значить з скасуванням вироку суду зо всіма негативними наслідками для професійної оцінки діяльності судді (кількість змінених та скасованих судових рішень). Крім того, не виключається, що підсудний чи його захисник, знаючи про те, що той, в будь якому разі, буде звільнений від кримінальної відповідальності, будуть зловживати своїм правом на дачу згоди на застосування амністії при судовому розгляді кримінальної справи. Якщо підсудний щиро вважає, що в його діях відсутній склад злочину і він повинен бути виправданий, то цю точку зору він повинен відстоювати і в вищестоящих судах, а не залишати собі “запасний” варіант для скасування вироку і закритті кримінальної справи на підставі застосування щодо нього акту амністії.

І хоча, згідно з п. 4 ст. 3 КК застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією заборонено, ми можемо послатися як на аргумент на практику звільнення осіб від кримінальної відповідальності так і від покарання на підставі ст. 49 КК. Так, згідно з п. 5 ст. 74 КК та ч. 6 ст. 7 КПК особа може бути звільнена як від кримінальної відповідальності, так і від покарання на підставах, передбаченими ст. 49 КК.

Варіанти 1в, 2б. Якщо підсудний не давав згоду місцевому суду під час судового розгляду на застосування щодо нього акту амністії, але після постановляння вироку, не оскаржую його в апеляційному порядку, дав на це згоду, а також коли закон про амністію набрав чинності після постановляння вироку, який не оскаржується учасниками процесу в апеляційному порядку і засуджений дав згоду на застосування щодо нього акту амністії, то місцевий суд відповідно до вимог п. «б» ст. 8 Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р. вправі застосувати цей Закон до засудженого. На нашу думку, суд в даних випадках вправі тільки звільнити останнього від покарання, оскільки місцевий суд, не дивлячись на те, що ст. 6 Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р. передбачена можливість звільнення осіб від кримінальної відповідальності в таких випадках, не має передбаченими КПК і актами про амністію повноважень на скасування свого вироку з закриттям кримінальної справи. Такі повноваження у суду є на підставі ст. ст. 248, 282 КПК тільки під час попереднього чи судового розгляду справи. Ці питання про застосування амністії суд вправі після постановлення вироку вирішувати в порядку передбаченому ст. 411 КПК (п. 2 постанови ПВСУ № 11 від 21.12.1990 р. “Про практику застосування судами України процесуального законодавства при вирішенні питань, пов’язаних з виконанням вироків”)[130]. (Ще один із аргументів про те, що КПК не регламентує в достатній мірі питання застосування чи не застосування амністії до осіб).

Звертаємо увагу суддів також на те, що згідно з п. «б» ст. 8 Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р. ці питання можуть бути також розглянуті як за ініціативою суду, так і за ініціативою засудженого, його захисника чи законного представника особи.

Варіанти 4б. Якщо засуджений, коли вирок відносно нього не набрав законної сили, а закон про амністію набрав чинності, при розгляді апеляції в апеляційному суді, дав згоду на застосування щодо нього акту амністії, то на наш погляд, апеляційний суд в цьому випадку зобов’язаний звільнити особу від кримінальної відповідальності, а кримінальну справу стосовно нього закрити. Це один із самих складних варіантів розглянутих нами, в якому є наявність частково протилежних один одному варіантів 2б та 3б.

Ми маємо ту ж колізію законів з одного боку ч. 1 ст. 1 Закону України “Про застосування амністії в Україні”, а також статті 6 Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р., Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р., Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р., Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р., а з другого боку відсутність підстав, передбачених ст. 367 КПК, для скасування вироку. Крім того, як і у варіанті 2б, засуджений дає згоду на застосування щодо нього закону про амністію, який набрав чинності після постановляння вироку, однак на відміну від цього варіанту в нашому випадку, “можливість закриття справи судом апеляційної інстанції у зв’язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності передбачена ст. 376 КПК. Установивши обставини, що дають підстави для закриття справи (з урахуванням доводів, наведених в апеляції), суд повинен їх дослідити і в разі згоди особи ухвалити рішення про її звільнення від кримінальної відповідальності (п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 р. № 12 “Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності”). Суд апеляційної інстанції може скасувати судове рішення і звільнити особу від кримінальної відповідальності на підставі як матеріалів, що надійшли із суду нижчого рівня, так і нових, поданих учасниками судового розгляду або витребуваних цим судом” (п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 р. № 12 “Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності”)[131].

Приклад: Вироком районного суду від 26.03.2007 р. Н. був засуджений за ч. 1 ст. 125 КК до 1 року виправних робот із відрахуванням в доход держави у розмірі 10 % від його заробітку. Ухвалою апеляційного суду від 20.11.2007 р. вирок суду був змінений. На підставі п. п. “б” ст. 1 Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р. Н. був звільнений від призначеного йому покарання. Верховний Суд України скасовуючи вирок суду і змінюючи ухвалу апеляційного суду, відзначив, що згідно зі ст. 376 КПК апеляційний суд, встановивши обставини, передбачені статтями 6, 7, 7-1, 7-2, 8, 9, 10, 11-1 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи постанову і закриває справу. Як убачається із матеріалів справи, 19.11.2007 р. Н. звернувся до апеляційного суду з заявою про застосування до нього амністії згідно з Законом України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р. стаття 6 зазначеного Закону України “Про амністію” передбачає звільнення від кримінальної відповідальності осіб, які підпадають під дію ст. 1 цього Закону, кримінальні справи стосовно яких перебувають у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи суду, але не розглянуті судами або розглянуті, але вироки не набрали законної сили, про злочини, вчиненні до набрання чинності цим Законом. Однак всупереч цим вимогам закону, за наявності згоди засудженого на застосування амністії апеляційний суд звільнив Н. на підставі акту про амністію від призначеного покарання, хоча вирок щодо нього не набрав законної сили[132].

Що ж стосується колізії законів, то ми виходячи з принципів рівності та гуманізму, дотримуємося точки зору, в цьому випадку необхідно звільняти особу від кримінальної відповідальності на підставі ч. 1 ст. 1 Закону України “Про застосування амністії в Україні”, а також статті 6 Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р., Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р., Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р., Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р. На відміну від варіанту 3б, особа не мала можливості дати згоду на застосування щодо нього акту амністії в місцевому суді і було б порушенням принципу рівності в цих випадках, тільки від часу набрання чинності закону про амністію, звільняти особу або від кримінальної відповідальності або від покарання. Крім того, згідно з ч. 6 ст. 16-1 КПК суд, створює необхідні умови для здійснення сторонами наданих їм прав.

В судовій практиці виникали ситуації коли підсудний або засуджений мав право на звільнення від кримінальної відповідальності на підставі різних законів, в тому числі і на підставі закону про амністію.