Розділ ІІ. Строки погашення судимості та їх обчислення (ст. ст. 89–90 КК)

Ситуація 2. Коли після відбуття реального покарання засудженим, однак до закінчення строку погашення судимості за злочин, стало відомо, що останній до постановлення вироку вчинив і інший злочин.

Виникає питання, на підставі яких принципів (правил) в такій ситуації повинна погашатися судимість?

В теорії кримінального права такі ситуації детально були дослідженні відомим юристом О.С. Гореликом, який у зв’язку з цим, зокрема відзначав, що значно складніше вирішувати це питання, якщо при тих же умовах, останній вирок постановляється після відбуття покарання по першій кримінальній справі. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання відбуте повністю за попереднім вироком і фактично призначене покарання за сукупністю злочинів відбувається по частинам на протязі двох періодів, між якими є перерив, під час якого покарання до винного не застосовувалося [348].

О.С. Горелик запропонував в цій ситуації, при обчислюванні строків погашення судимості, використовувати принцип, згідно з яким «становище засудженого не може бути погіршеним із-за того, що не всі вчиненні ним злочини були своєчасно розкритті»[349], оскільки факт притягнення особи до кримінальної відповідальності не за всі, а лише за частину вчинених злочинів, що входять до сукупності, є обставиною, яка не впливає на ступінь небезпеки винного, який вчинив декілька злочинів[350]. Цей принцип, зокрема означає, що закінчення строку погашення судимості при призначенні покарання за сукупністю злочинів, як на підставі ч. 1 ст. 70 КК, так і на підставі ч. 4 ст. 70 КК, не повинні нічим між собою відрізнятися.

Для наочності використання цього принципу скористуємося попереднім прикладом В.В. Голіна, який той запропонував при обчислюванні строків погашення судимості за сукупністю злочинів на підставі ч. 1 ст. 70 КК, з незначною його поправкою. Так, 13.02.2002 р. особа була засуджена за крадіжку за ч. 1 ст. 185 КК до позбавлення волі на один рік та за хуліганство за ч. 4 ст. 296 КК до позбавлення волі на три роки. За сукупністю злочинів (ч. 1 ст. 70 КК) особі остаточно було призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі. Після фактичного відбуття цього покарання, — 13.02.2006 р., почали обчислюватися окремо строки погашення судимості: за перший злочин середньої тяжкості — 3 роки (п. 7 ч. 1 ст. 89 КК), який закінчується 13.02.2009 р.; за другий тяжкий — 6 років (п. 8 ч. 1 ст. 89 КК), який закінчується 13.02.2012 р.

Тепер розглянемо цей же приклад, при умові, що вчинене особою хуліганство, не було своєчасно розкрито органами досудового слідства. Так наприклад, 13.02.2002 р. та же особа була засуджена за крадіжку за ч. 1 ст. 185 КК до позбавлення волі на один рік. 13.02.2003 р. почав обчислюватися трирічний строк погашення судимості (п. 7 ч. 1 ст. 89 КК). 13.02.2004 р., набрав законної сили обвинувальний вирок, згідно з яким ця особа була засуджена за хуліганство за ч. 4 ст. 296 КК до позбавлення волі на три роки. За сукупністю злочинів (ч. 4 ст. 70 КК) особі було призначено остаточне покарання у виді чотирьох років позбавлення волі. У строк покарання було зараховано покарання (1 рік позбавлення волі) відбуте повністю за попереднім вироком. Після фактичного відбуття цього покарання, — 13.02.2007 р., почали обчислюватися окремо строки погашення судимості, за обидва злочини, причому за перший злочин (ч. 1 ст. 185 КК), не 3 роки, як це передбачено п. 7 ч. 1 ст. 89 КК, а тільки 2 роки, оскільки в цей строк необхідно зарахувати 1 рік погашення судимості за цей злочин в період з 13.02.2003 р. (час відбуття покарання за цей злочин) до 13.02.2004 р. (набрання законної сили останнім обвинувальним вироком), а це означає, що строк погашення судимості за цей злочин закінчиться 13.02.2009 р.

Таким чином, закінчення строку погашення судимості за злочин, передбачений ч. 1 ст. 185 КК, при призначенні покарання, як на підставі ч. 1 ст. 70 КК, так і на підставі ч. 4 ст. 70 КК, буде 13.02.2009 р.

Правовою підставою для такого «скорочення» строку погашення судимості за злочин, передбачений ч. 1 ст. 185 КК, є те, що цей строк, — 13.02.2004 р. був не «перерваний», а фактично був «призупинений» і продовжив він спливати і знову обчислюватися тільки після 13.02.2007 р., тобто коли засуджений відбув остаточне покарання за сукупністю злочинів (ч. 4 ст. 70 КК).

Першим, хто запропонував в таких випадках застосовувати «призупинення» строків погашення судимості був О.С. Горелик, який відзначав, якщо в результаті несвоєчасного розкриття одного із злочинів, між відбуванням частин покарань за сукупністю мав перерив під час якого покарання особою не відбувалося, то цей період повинен зараховуватися в строк погашення судимості. На відміну від вчинення нового злочину до погашення судимості, коли теча цього строку переривається (ч. 4 ст. 57 КК РРФСР) [351], у даному випадку він якби призупиняється на період відбуття другої частини покарання, а після цього цей строк відновляється… Перевага такого порядку обчислення судимості полягає у тому, що тривалість строку її погашення не залежать від часу розкриття любого із злочинів, які входять до сукупності і залишаються незмінними, як при безперервному відбуванні всього покарання, так і при відбуванні його по частинам [352].

Ми повністю згодні з даною точкою зору, тільки з невеликими сучасними уточненнями, про те, якщо під час дії Кримінального кодексу України 1960 р., принцип «становище засудженого не може бути погіршеним із-за того, що не всі вчиненні ним злочини були своєчасно розкритті» поширював свої дії на всі злочини, за які особі було призначено покарання на підставі ч. 4 ст. 70 КК, оскільки відповідно до вимог ч. 4 ст. 55 КК 1960 р., особа вважалася судимою за обидва злочини до закінчення строку погашення судимості за найбільш тяжкий з них, то враховуючи, що відповідно до вимог ч. 5 ст. 90 КК, у цих випадках строки погашення судимості обчислюються окремо за кожний злочин, дії цього принципу поширюються тільки на ті злочини, за які особа була засуджена за попереднім вироком, тобто на ті злочини, де строки погашення судимості почали окремо обчислюватися після відбуття покарання за них.

Ситуація 3. Коли після відбуття реального покарання засудженим за попереднім вироком і погашення судимості за злочин, стало відомо, що останній до постановлення вироку вчинив і інший злочин.

В теоретичному плані ця ситуація є найбільш складною. Перед тим, як розглядати цю ситуацію, спочатку необхідно відповісти на питання, а чи можливо в такій ситуації взагалі призначати покарання за сукупністю злочинів за правилами, передбаченими ч. 4 ст. 70 КК, коли судимість за злочин, за який особа була засуджена за попереднім вироком, вже погашена?

На перший погляд, відповідь на це запитання повинна бути негативною, оскільки як ми вже раніше відзначали, — погашення судимості є остаточним, тобто судимість не може бути поновлена незалежно від будь-якої поведінки, навіть вчинення особливо тяжкого умисного злочину, а тому погашення судимості анулює всі кримінально-правові наслідки.

Однак, на наш погляд, це анулювання всіх кримінально-правових наслідків відноситься до майбутньої поведінки особи, і не може відноситься до минулої поведінки останнього, яка, зокрема може впливати і на розмір строку судимості, як би покарання було призначено за сукупністю злочинів, оскільки, як ми раніше відзначали, строк погашення судимості починає обчислюватися з дня відбуття остаточного покарання за сукупністю злочинів, яке може бути більшим за розміром, чим покарання призначене за одиничний злочин, а тому строк погашення в першому випадку почне обчислюватися пізніше. З нашої точки зору, в таких випадках необхідно застосовувати, запропонований В. Деміном, принцип проте, що «роз’єднаний розгляд кримінальних справ, які є сукупністю злочинів, не повинно як погіршувати, так і поліпшувати становище засудженого» [353].

Враховуючи вищевказане, пропонуємо в цій ситуації при обчислюванні строку погашення судимості за перший злочин, використовувати також і принцип «становище засудженого не може бути погіршеним із-за того, що не всі вчиненні ним злочини були своєчасно розкритті». Як ми вже відзначали, цей принцип означає, що закінчення строку погашення судимості при призначенні покарання за сукупністю злочинів, як на підставі ч. 1 ст. 70 КК, так і на підставі ч. 4 ст. 70 КК, не повинні між собою відрізнятися, насамперед для тих злочинів, за які особа була засуджена за попереднім вироком.

Як і у попередній ситуації, скористуємося прикладом В.В. Голіна, з незначною його поправкою. Так, 13.02.2002 р. особа була засуджена за крадіжку за ч. 1 ст. 185 КК до позбавлення волі на 2 роки та за хуліганство за ч. 4 ст. 296 КК до позбавлення волі на 3 роки. За сукупністю злочинів (ч. 1 ст. 70 КК) особі було остаточно призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі. Після фактичного відбуття цього покарання, — 13.02.2005 р., почали обчислюватися окремо строки погашення судимості: за перший злочин середньої тяжкості — 3 роки (п. 7 ч. 1 ст. 89 КК), який закінчується 13.02.2008 р.; за другий тяжкий — 6 років (п. 8 ч. 1 ст. 89 КК), який закінчується 13.02.2011 р.

Тепер розглянемо цей же приклад, при умові, що вчинене особою хуліганство, не було своєчасно розкрито органами досудового слідства. Так наприклад, 13.02.2002 р. та же особа була засуджена за крадіжку за ч. 1 ст. 185 КК до позбавлення волі на строк 2 роки. 13.02.2004 р., після відбуття за нього покарання, почав обчислюватися трирічний строк погашення судимості (п. 7 ч. 1 ст. 89 КК), який закінчився 13.02.2007 р. Рівно через рік, — 13.02.2008 р. набрав законної сили останній обвинувальний вирок, згідно з яким ця особа була засуджена за хуліганство за ч. 4 ст. 296 КК до позбавлення волі на 3 роки. За сукупністю злочинів (ч. 4 ст. 70 КК) особі було призначено остаточне покарання у виді 3 років позбавлення волі. У строк покарання було зараховано покарання (2 роки позбавлення волі) відбуте повністю за попереднім вироком. Після фактичного відбуття цього покарання, — 13.02.2009 р., почав обчислюватися тільки строк погашення судимості за хуліганство, оскільки строк погашення судимості за крадіжку вже «обчислювався» і в друге обчислюванні не підлягає.

Сутність принципу «становище засудженого не може бути погіршеним із-за того, що не всі вчиненні ним злочини були своєчасно розкритті» в даній ситуації полягає у тому, що загальний строк судимості за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК, як при призначені покарання за сукупністю злочинів на підставі ч. 1 ст. 70 КК, так і на підставі ч. 4 ст. 70 КК, однаковий і дорівнюється в обох випадках, — 6 рокам. При цьому звертаємо увагу на те, що ми розглядали приклад, коли, як за одиничний злочин, так і за сукупністю злочинів, призначався один і той же вид покарання.

Між тим, ситуація ускладнюється, коли за злочини, які входять до її сукупності, призначаються різні види покарання.

Наприклад, 13.02.2002 р. особа була засуджена за крадіжку за ч. 1 ст. 185 КК до обмеження волі на 2 роки та за хуліганство за ч. 4 ст. 296 КК до позбавлення волі на 3 роки. За сукупністю злочинів (ч. 1 ст. 70 КК) особі остаточно було призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі. Після фактичного відбуття цього покарання, — 13.02.2005 р., почали обчислюватися окремо строки погашення судимості, зокрема за перший злочин — 2 роки (п. 6 ч. 1 ст. 89 КК), який закінчується 13.02.2007 р.