Розділ ІІ. Строки погашення судимості та їх обчислення (ст. ст. 89–90 КК)

Відповідно до ч. 1 ст. 88 КК особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості.

Згідно з ч. 1 ст. 401 КПК вирок місцевого суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляцій, якщо його не було оскаржено, а відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК апеляція на вирок суду першої інстанції може бути подана протягом п’ятнадцяти діб з моменту його проголошення, а засудженим, який перебуває під вартою, в той же строк з моменту вручення йому копії вироку. В разі подачі апеляцій, вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією (ч. 1 ст. 401 КПК). Строк судимості визначається окремо щодо кожного злочину і включає в себе як строк відбування як основного, так і додаткового покарання, так, у випадках передбачених законом (пункти 5–9 ст. 89 КК), і певний строк після відбуття покарання. На протязі цього строку засуджений, який має судимість, повинен перетерпіти негативні правові наслідки та своєю поведінкою довести, що він виправився.

С.І. Зельдов вважає, що строк судимості складається із трьох частин:

1) проміжок часу з дня набрання сили обвинувального вироку і до початку відбуття покарання;

2) часу відбуття покарання;

3) проміжок часу від відбуття покарання і до моменту погашення або зняття судимості [250].

Із цього правила є два виключення:

а) для осіб звільнених від відбування покарання на підставі ст. ст. 75 та 79 КК — друга і третя частина строку судимості замінюється іспитовим строком (п.п. 1–2 ч. 1 ст. 89 КК);

б) для осіб, яким було призначено покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, службове обмеження для військовослужбовців, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, а також відбуття покарання військовослужбовцем на гауптвахті замість арешту (п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 89 КК) — у строку судимості відсутня його третя частина.

Звертаємо увагу суддів на те, що різні частини строку судимості можуть мати різні силу правових наслідків для особи.

Приклад: Постановою районного суду від 16.04.2008 р. П., раніше судимого 18.04.2000 р. за ч. 2 ст. 86 КК 1960 р. на 4 роки позбавлення волі і звільненого умовно-достроково на 11 місяців і 23 дні, - на підставі п. «б» ст. 1 Закону України «про амністію» від 19 квітня 2007 р. звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 286 КК. У касаційній скарзі потерпілий посилається на те, що суд необґрунтовано застосував до П. акт амністії, оскільки має непогашену судимість за вчинення тяжкого злочину, що є перешкодою для застосування амністії. Верховний Суд України, відмовляючи у скарзі потерпілого, зокрема відзначив, що за змістом п. «в» ст. 7 Закону України «про амністію», амністія не застосовується до осіб, яких засуджено згідно з КК 1960 р. за вчинення тяжкого злочину чи яких засуджено згідно з КК 2001 р. за вчинення тяжкого або особливо тяжкого умисного злочину, і вони продовжують відбувати покарання. Із матеріалів справи убачається, що П. був засуджений 18.04.2000 р. за вчинення тяжкого злочину за ч. 2 ст. 86 КК 1960 р., але призначене покарання відбув. У 2007 р. був притягнутий до кримінальної відповідальності і йому пред’явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, який хоч і є тяжким злочином, але його суб’єктивна сторона характеризується необережною формою вини. Тобто є таким, що вчинений з необережності. Таким чином, при засудженні П. за цей злочин до нього могла бути застосована амністія. Наявність у П. попередньої судимості за тяжкий злочин за КК 1960 р., покарання за який він відбув, на прийняття зазначеного рішення не впливає [251];

Таким чином, наявність судимості під час відбування покарання чи після відбування покарання, може по різному впливати на кримінально-правові наслідки для особи.

Кримінальний кодекс України передбачає два способи припинення судимості: а) автоматичне її припинення після закінчення цього строку (строків) за умови не вчинення особою протягом строку судимості нового злочину (ст. 89 КК); б) зняття судимості судом (ст. 91 КК).

Строк погашення судимості залежить від виду призначеного покарання (пункти 1–6 ст. 89 КК), від ступені тяжкості вчиненого злочину (пункти 6–9 ст. 89 КК), застосування (або не застосування) звільнення від відбування покарання з випробуванням (пункти 1–2 ст. 89 КК). При цьому на відміну від ст. 55 КК 1960 р., де строк погашення судимості встановлювався залежно від виду призначеного покарання або від строку фактично відбутого покарання, у КК 2001 р. строк погашення судимості встановлений незалежно від строків призначеного покарання у виді обмеження чи позбавлення волі та фактично відбутого покарання (п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р. № 16 “Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості ”) [252].

2.1. Правила погашення судимості

1) Відповідно до вимог пунктів 1–2 ч. 1 ст. 89 КК у осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням (ст. ст. 75, 79 КК) судимість погашається одразу після успішного спливу іспитового строку, тобто, якщо протягом іспитового строку вона не вчинить нового злочину і якщо протягом зазначеного строку рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням не буде скасоване з інших підстав, передбачених законом (ч. 2 ст. 75, ч. 5 ст. 79 КК). Якщо строк додаткового покарання перевищує тривалість іспитового строку, особа визнається такою, що не має судимості, після відбуття цього додаткового покарання.

Згідно ч. 1 ст. 165 КВК іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку суду.

Між тим, у судовій практиці виникають випадки, коли суди не виконують вимоги пунктів 1–2 ч. 1 ст. 89 КК.

Приклад перший: Вироком місцевого суду від 28.10.2004 р. С. було засуджено за ч. 2 ст. 309 КК до 2 років 6 місяців позбавлення волі. Із матеріалів справи вбачається, що С. був раніше засудженим вироком суду від 11.12.2000 р. за ч. 1 ст. 309 КК на 2 роки позбавлення волі і на підставі ст. 75 КК звільнено від відбування покарання з випробуванням строком на 2 роки, а новий злочин той вчинив 09.05.2004 р. Верховний Суд України, змінюючи вирок суду, відзначив, що згідно з положенням ч. 1 ст. 88 КК особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання обвинувальним вироком законної сили і до її погашення. В такому випадку погашена судимість не тягне за собою правових наслідків у разі вчинення нового злочину. З огляду на матеріали справи С. на підставі п. 1 ч. 1 ст. 89 КК вважається таким, що не має судимості, оскільки на момент вчинення ним нового злочину призначений йому попереднім вироком від 11.12.2000 р. на підставі ст. 75 КК іспитовий строк закінчився. За таких обставин суд необґрунтовано кваліфікував дії С. за ознакою повторності, оскільки мав керуватися положеннями ч. 4 ст. 32 КК, а призначаючи покарання, неправильно врахував рецидив злочинів — обставину, що його обтяжує [253].