Розділ ІV. Особливості погашення та зняття судимості неповнолітнім (ст. 108 КК)

Верховний Суд України звертає увагу суддів на те, що КК 2001 р. містить як загальні норми про зняття та погашення судимості (статті 88–91 КК), так і положення про особливості застосування цього інституту до осіб, які вчинили злочини до досягнення ними вісімнадцятирічного віку (ст. 108 КК). У зв’язку з цим судам необхідно в кожному конкретному випадку з’ясувати, в якому віці особою було вчинено попередній злочин. Якщо особа раніше засуджувалася за злочин, вчинений у віці до 18 років, до неї мають застосовуватися положення не тільки статей 88–91 КК, а й статті 108 КК (п. 4 постанови Пленуму від 26 грудня 2003 р. № 16) [395].

Відповідно до вимог ст. ст. 88–91 КК початок і закінчення судимості (ст. 88 КК), погашення судимості при звільненні від відбування покарання на підставі ст. 104 КК (п. 1 ст. 89 КК), порядок обчислення строків її погашення (ст. 90 КК), перебіг строків погашення судимості при вчиненні засудженим нового злочину (ч. 3 ст. 90 КК) такий же для неповнолітніх злочинців як і для повнолітніх.

4.1. Особливості погашення судимості у неповнолітніх

В.В. Голіна звертає увагу на певні особливості, які стосуються погашення судимості у неповнолітніх злочинців і які передбачені ст. 108 КК.

По-перше, норми ст. 108 КК поширюються тільки на осіб, які вчинили злочин до досягнення ними 18-річного віку. Саме погашення може відбуватися і тоді, коли особа досягла повноліття. Головне, щоб на день вчинення злочину особа була повнолітньою.

По-друге, за умовами розрізняються два види припинення судимості:

а) при відсутності перебігу певного строку її погашення; б) і при його наявності.

Перший вид її погашення обумовлений покараннями, не пов’язаними з позбавленням волі… і при дотриманні інших умов погашення судимості, передбачених ст. ст. 89–90 КК особа визначається такою, що не має судимості. При цьому виді погашення судимості стан судимості особи визначається тільки часом призначеного покарання (основного та додаткового) і його виконання (п. 1 ч. 2 ст. 108 КК — В.Б.). Другий вид погашення судимості обумовлений покараннями у виді позбавлення волі. Цей вид передбачає певний строк, тривалість якого залежить від ступеня тяжкості вчиненого неповнолітнім злочину (ст. 12 КК). Зазначені строки значно менші, ніж ті, що передбачені для дорослих злочинців у ст. 89 КК, — для засуджених за злочин невеликої або середньої тяжкості, - один рік; за тяжкий злочин, — три роки; за особливо тяжкий злочин це — п’ять років (відповідно п. п. 2–4 ч. 2 ст. 108 КК — В.Б.). Вони спливають з дня фактичного відбуття покарання у виді позбавлення волі.

По-третє, факт вчинення злочину до досягнення особою 18-річного віку не позбавляє її загально-правових і кримінально-правових наслідків судимості. Правовий статус такої особи зазнає певних обмежень прав і свобод. Однак тривалість судимості значно менша ніж для дорослих злочинців [396].

Однак, нерідко суди не враховують того, що строки погашення судимості для неповнолітніх злочинців засуджених до позбавлення волі (п. п. 2–4 ч. 2 ст. 108 КК) значно менші від строків, які передбачені для дорослих злочинців (п. п. 6–9 ст. 89 КК).

Приклад перший: Вироком апеляційного суду від 02.11.2007 р. Д., раніше судимого 11.06.1996 р. за ст. 94 КК на 7 років позбавлення волі, звільненого із місць позбавлення волі 13.06.2000 р. умовно-достроково на 3 роки 4 місяці 24 дні, - було засуджено за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК на 15 років позбавлення волі, за ч. 2 ст. 15 — п.п. 9, 13 ч. 2 ст. 115 КК на 14 років позбавлення волі, а на підставі ст. 70 КК йому було призначено остаточне покарання у виді 15 років позбавлення волі. Верховний Суд України, змінюючи вирок суду, відзначив, що дії Д. кваліфіковані судом за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК неправильно. Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 108 КК такими, що не мають судимості, визнаються неповнолітні, засуджені до позбавлення волі за тяжкий злочин, якщо вони протягом 3 років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину. Із матеріалів справи вбачається, що Д. раніше судимий в неповнолітньому віці — 11.06.1996 р. районним судом за ст. 94 КК 1960 р. на 7 років позбавлення волі та звільнений з місць позбавлення волі 13.06.2000 р. умовно-достроково на 3 роки 4 місяці 24 дні. Відповідно до ч. 2 ст. 7–1 КК 1960 р. зазначений злочин є тяжким. Умисне вбивство потерпілої Н. засуджений вчинив 15.12.2006 р., тобто після 3 років з дня відбуття покарання, а тому попередня судимість Д. погашена у встановленому законом порядку і його дії за зазначеним епізодом слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 115 КК. З цієї ж підстави колегія судів приходить до висновку про необхідність виключення з мотивувальної частини вироку обставини, яка обтяжує покарання Д. — рецидив злочину [397].

Приклад другий: Вироком апеляційного суду від 22.10.2008 р. Ф., раніше неодноразово судимого, останній раз 27.04.2006 р. за ч. 3 ст. 186, ч. 1 ст. 263 КК на 4 роки позбавлення волі, звільненого із місць позбавлення волі 01.03.2008 р., - було засуджено за ч. 1 ст. 115 КК на 11 років позбавлення волі, на підставі ч. 4 ст. 70 КК призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 15 років, за ч. 1 ст. 121 КК на 7 років позбавлення волі, за ч. 1 ст. 263 КК на 3 роки позбавлення волі, за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК на довічне позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК визначено покарання у виді довічного позбавлення волі. На підставі ст. 71 КК визначено остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі. Верховний Суд України, змінюючи вирок суду, зокрема відзначив, що є правильним твердження в касаційній скарзі засудженого про помилкове зазначення у вступній частині вироку щодо його судимості від 03.12.1973 р. Як убачається з матеріалів справи Ф. був засуджений вироком районного суду від 03.12.1973 р. за вчинення у неповнолітньому віці злочинів, передбачених ч. 2 ст. 81, ч. 2 ст. 140 КК 1960 р. на 2 роки позбавлення волі і звільнився з місць позбавлення волі за відбуттям цього покарання 29.08.1975 р. Новий злочин, за який його було засуджено вироком від 12.04.1977 р., він учинив 07.09.1976 р., тобто по спливу одного року після відбуття покарання за попереднім вироком. Згідно зі ст. 55 К 1960 р., ст. ст. 12, 108 КК (в редакції 2001 р.), п.п. 11, 18 Прикінцевих та перехідних положень Кримінального кодексу України 2001 р., неповнолітні, засуджені до позбавлення волі за злочини невеликої або середньої тяжкості, якщо вони протягом одного року з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину, вважаються такими, що не мають судимості. Ураховуючи, що вироком від 03.12.1973 р. неповнолітнього Ф. було засуджено за злочини середньої тяжкості і після відбуття призначеного йому за ці злочини покарання він протягом року не вчинив нового злочину, слід вважати його судимість від 03.12.1973 р. погашеною, а тому суд не вправі був зазначати її як непогашену судимість у вступній частині вироку від 22.10.2008 р. [398].

4.2. Особливості дострокового зняття судимості щодо неповнолітніх

Дострокове зняття судимості щодо осіб, які до досягнення повноліття вчинили злочин невеликої або середньої тяжкості ст. 108 КК не передбачене, оскільки строк погашення судимості за вчинення неповнолітнім цих злочинів становить всього один рік.

Дострокове зняття судимості з цих осіб допускається при наявності таких умов:

а) вона повинна бути засуджена до позбавлення волі і відбути це покарання за тяжкий або особливо тяжкий злочин. При цьому В.В. Голіна обґрунтовано звертає увагу на такий парадокс, який може виникнути у випадках призначення неповнолітньому максимальних (чи наближених до них) строків покарання (наприклад 10–15 років) і при їх умовно-достроковому звільненні, невідбута частина покарання (ч. 3 п. п. 2 і 3 ст. 107 КК) дорівнює (чи майже дорівнює) або навіть перевищує строки погашення судимості (3 і 5 років), а раніше її закінчення ні погашення, ні дострокове зняття судимості відбутися не може. Оскільки строки погашення судимості збігаються з невідбутої частиною покарання, то з її закінченням спливає і строк погашення судимості і особа вважається такою, що не має судимості. Значить, частина засуджених неповнолітніх позбавляється можливості здійснити своє право на дострокове зняття судимості. Воно стає можливим, коли засуджений повністю відбуде призначений максимальний строк покарання [399];

б) спливло не менше половини строку погашення судимості, зазначеного в п. п. 3 і 4 ч. 2 ст. 108 КК;

в) така особа зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення.

При наявності цих умов суддя виносить мотивовану постанову про дострокове зняття судимості з дотриманням порядку, встановленого ст. 414 КПК.