Розділ ІІ. Строки погашення судимості та їх обчислення (ст. ст. 89–90 КК)

В теорії кримінального права, що стосується випадків звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання, засудження за вироком суду без призначення покарання, існує точка зору, що в цих випадках саме по собі вчинення нового злочину не перериває строк погашення судимості за попередній злочин [329].

З такими висновками важко не погодитись, оскільки при звільнені від кримінальної відповідальності «погашається» кримінально-правове значення факту вчинення злочину [330], а відповідно до вимог ч. 2 ст. 88 КК, особи засуджені за вироком суду без призначення покарання визнаються такими, що не мають судимості. Тобто саме по собі вчинення нового злочину, без призначення покарання за його вчинення, наприклад, особа була звільнена від кримінальної відповідальності на підставі ч. 4 ст. 309 КК, чи без реального відбуття призначеного покарання, наприклад, особа була звільнена від покарання на підставі закону про амністію, не перериває строку погашення судимості за попередній злочин.

Більш складна виникає ситуація при звільнені особи від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК). З нашої точки зору, ні у кого не виникає сумніву у тому, що у цих випадках перебіг строку погашення судимості переривається [331], але виникає наступне питання, з якого моменту необхідно обчислювати окремо строк погашення судимості за кожен злочин, якщо при застосуванні ст. 75 КК фактично не відбувається відбуття основного покарання за останній злочин? Варіантів відповіді у даному випадку є тільки два: 1) з спочатку іспитового строку; 2) з дня набрання законної сили обвинувальним вироком.

При відповіді на це запитання виникає проблема, яка насамперед полягає у тому, що початок іспитового строку (день постановлення обвинувального вироку) [332] та день коли особа визнається такою, що має судимість по останньому злочину (день набрання законної сили обвинувальним вироком), не співпадають між собою.

На наш погляд, строки погашення судимості необхідно обчислювати окремо за кожен злочин з дня набрання законної сили обвинувальним вироком за останній злочин, оскільки в іншому випадку строки погашення судимості почнуть обчислюватись за кожен злочин окремо і тоді, коли особа не буде ще судимою за останній злочин. Між тим, звертаємо також увагу і на те, що законодавець покладає обов’язки на засудженого (п. 1 ч. 1 ст. 89 КК) не вчиняти нового злочину протягом всього іспитового строку, у тому числі і в період між днем постановлення обвинувального вироку і днем, коли останній набрав законної сили. Тобто, можливі ситуації, коли особа, не будучи ще судимою за останній злочин, вчиняє новий злочин в цей період і до неї поширюються кримінально-правові наслідки судимості за цей злочин, зокрема до неї застосовуються правила призначення покарання, передбаченні ст. 71 КК [333].

2.2.2. Правила погашення судимості у осіб, після відбуття призначено їм покарання за сукупністю злочинів (ст. 70 КК) чи за сукупністю вироків (ст. 71 КК)

В теорії кримінального права на протязі тривалого часу виникають питання, в чому особливість правил погашення судимості і як в цих випадках обчислювати його строк, якщо особи відбули покарання за сукупністю злочинів (ст. 70 КК) чи за сукупністю вироків (ст. 71 КК), і при цьому відбуте покарання є більшим за розміром будь-якого із покарань, які входить до цієї сукупності [334]?

Законодавець, як в минулому законі (ст. 55 КК 1960 р.), так і в сучасному Кримінальному кодексі України (Розділ ХІІІ Загальної частини КК), ці питання, коли особа, вчиняє два чи більше злочини, які мають ознаки самостійного складу злочину, залишив поза своєю увагою, оскільки питання погашення судимості, правила обчислення її строків установив тільки для одиночних злочинів.

Звідси можна зробити попередній висновок проте, що в таких умовах правила погашення судимості для множинності злочинів, порядок обчислення їх строків повинні бути розробленні теорією кримінального права і доведенні до юристів-практиків, хоча би через постанову Пленуму Верховного Суду України.

Правовою підставою таких правил повинні бути, з одного боку, юридична природа судимості, підстави і загальні правила її погашення, а з іншого боку, порядок призначення покарання за сукупністю злочинів та вироків[335], при цьому інститут судимості та інститут призначення покарання за сукупністю злочинів або вироків повинні об’єднатися в таку єдину органічну правову систему, яка дозволить визначити правила судимості для множинності злочинів.

Виникає питання, а зміст яких кримінально-правових норм інституту судимості та призначення покарання за сукупністю злочинів та вироків, насамперед, впливає на особливості визначення правил погашення судимості при множинності злочинів та на порядок їх обчислення?

З нашої точки зору, що стосується інституту призначення покарання, то це зміст, насамперед, ч. 1 ст. 70 КК та ч. 4 ст. 71 КК проте, що остаточно призначене покарання за сукупністю злочинів та вироків повинно бути більшим від любого покарання призначеного за одиничний злочин, який входить в цю сукупність (за виключенням принципу поглинення менш суворого покарання більш суворим).

Виникає наступне питання, з дня відбуття якого покарання — остаточно призначеного за сукупністю злочинів та вироків чи призначеного за окремі злочини, повинні обчислюватися строки погашення судимості?

Теорія кримінального права і судова практика по цьому питанню мають єдину думку проте, що строки погашення судимості в таких випадах повинні обчислюватися з дня відбуття остаточно призначеного покарання (основного та додаткового) за сукупністю злочинів або вироків.

Так, В. Демін, розглядаючи це питання, зокрема відзначав, що підвищена суспільна небезпека особи, який вчинив декілька злочинів, находить своє відображення в виді і розміру остаточного покарання, а тому осудження останнього за сукупністю утворює єдину судимість і строк її погашення визначається тривалістю остаточної міри покарання, а не покарання за окремі злочини [336].

Таку ж точку зору на Україні займає і С.С. Яценко [337].

Приклад: Верховний Суд РРФСР, при розгляді конкретної справи, відзначив, що строки погашення судимості при засудженні за сукупністю вироків обчислюються з моменту звільнення з міст позбавлення волі, а не з часу відбуття покарання за конкретний злочин [338].

На наш погляд, таку точку зору займає і Верховний Суд України, який у п. 12 постанови Пленуму від 26.04.2002 р. № 2 «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м’яким» відзначив, якщо покарання визначено за сукупністю злочинів або вироків, суд, застосовуючи умовно-дострокове звільнення від його відбування, повинен виходити із загального строку покарання, призначеного за сукупністю [339].

Що же стосується впливу інституту судимості на особливості правил погашення судимості при множинності злочинів та на порядок їх обчислення, то на наш погляд, необхідно насамперед звернути увагу на статтю 89 КК та ч. 5 статті 90 КК, оскільки в першій кримінально-правовій нормі вказані строки погашення судимості в залежності від виду призначеного покарання (пункти 1–6 ст. 89 КК), а також від ступеня тяжкості вчиненого злочину (пункти 6–9 ст. 89 КК) [340], а в другій кримінально-правовій нормі, зокрема відзначено, «якщо особа, що відбула покарання, до закінчення строку погашення судимості знову вчинить злочин, перебіг строку погашення судимості переривається і обчислюється заново. У цих випадках строки погашення судимості обчислюються окремо за кожний злочин [341] після фактичного відбуття покарання (основного та додаткового) за останній злочин». Враховуючи вищевказане, важко не погодитися з В.В. Голіна, який відзначав, що «визначені строки погашення судимості за кожний окремий злочин, виходячи з загального змісту ст. 89 КК та з урахуванням п. 5 ст. 90 КК, почнуть свій індивідуальний перебіг і закінчення після фактичного відбуття остаточно обраного за сукупністю злочинів покарання (основного та додаткового)» [342]. Аналогічну точку зору займає і С.С. Яценко, який звертає увагу на те, що в разі засудження особи за сукупністю злочинів (ст. 70 КК) чи сукупністю вироків (ст. 71 КК) строк погашення судимості, виходячи із загального змісту ст. 89 КК та з врахуванням положень ч. 5 ст. 90 КК повинен обчислюватися з моменту відбуття остаточного покарання, але для кожної категорії злочинів самостійно — в розрізі диференційованих в п.п. 5–9 ст. 89 КК строків [343].

Таким чином, вплив цих кримінально-правових норм полягає у тому, що правила, передбачені ст. 89 КК та ч. 5 ст. 90 КК, поширюють свої дії: а) на вид остаточно призначеного покарання за сукупністю злочинів або вироків; б) на вид призначеного покарання за кожен конкретно вчинений злочин, що входить до цієї сукупності; в) на вид ступеня тяжкості кожного конкретно вчиненого злочину, що входить також до цієї сукупності.