Розділ ІІ. Строки погашення судимості та їх обчислення (ст. ст. 89–90 КК)

Приклад: Вироком апеляційного суду від 14.04.2009 р. С. було засуджено за п.п. 4, 6 ч. 2 ст. 115 КК на 14 років позбавлення волі, за ч. 2 ст. 187 КК на 10 років позбавлення волі. На підставі ст. 70 КК остаточно призначено С. покарання у виді 14 років позбавлення волі. Як убачається із матеріалів справи ці злочини С. вчинив 13.12.2008 р. Верховний Суд України, змінюючи вироки місцевого суду, зокрема відзначив, що відповідно до ст. 34 КК рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість. Як убачається з матеріалів справи вироком місцевого суду від 28.12.2001 р. С. було засуджено за ч. 1 ст. 187 КК на 4 роки позбавлення волі, за ч. 2 ст. 125 КК на 1 рік обмеження волі, а на підставі ст. 70 КК остаточно призначено йому покарання у вигляді 4 років позбавлення волі. На підставі постанови суду від 06.02.2004 р. останнього було звільненого від відбування покарання умовно-достроково на 1 рік 2 місяці 14 днів. За змістом ст. 89 та ч. 5 ст. 90 КК строк погашення судимості у разі засудження особи за сукупністю злочинів обчислюється окремо за кожний злочин. Оскільки за злочин, передбачений ч. 2 ст. 125 КК, попереднім вироком С. призначено покарання у виді обмеження волі, на момент учинення інкримінованих йому діянь, тобто станом на 13.12.2008 р. засуджений на підставі п. 6 ч. 1 ст. 89 КК вважається таким, що не має судимості за цей злочин. Судимість С. за ч. 1 ст. 187 КК за попереднім вироком не погашена. Тому суд, кваліфікуючи його дії за ч. 4 ст. 187 КК правомірно визнав однією з кваліфікуючих ознак цього складу злочину — учинення його особою, яка раніше вчинила розбій. Відповідно до ч. 4 ст. 67 КК якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз врахувати її при призначенні покарання, як таку, що його обтяжує. Оскільки вказана кваліфікуюча ознака злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК, в даному випадку пов’язана з попередньою судимістю С. за розбій, рецидив цих злочинів не може бути визнано обставиною, що обтяжує покарання, а тому підлягає виключенню з вироку [344].

Аналіз цього прикладу зокрема свідчить проте, що після умовно-дострокового звільнення 13.02.2004 р. засудженого С. від відбування остаточно призначеного покарання за сукупністю злочинів, строки погашення судимості за злочини, передбаченні ч. 2 ст. 125 КК та ч. 1 ст. 187 КК, стали обчислюватися окремо. Відповідно до вимог п. 6 ч. 1 ст. 89 КК строк погашення за злочин, передбачений ч. 2 ст. 125 КК, закінчився через 2 роки, тобто 13.02.2006 р. Відповідно до вимог п. 8 ч. 1 ст. 89 КК строк погашення судимості за злочин, передбачений ч. 1 ст. 187 КК повинен був закінчитися 13.02.2010 р., але перебіг цього строку погашення судимості перервався, оскільки останній 13.12.2008 р. вчинив нові злочини.

Особливість правил погашення строків судимості у осіб, після відбуття призначено їм покарання за сукупністю злочинів (ст. 70 КК).

На наш погляд, великих труднощів при обчисленні строків погашення судимості при призначенні покарання за сукупністю злочинів на підставі ч. 1 ст. 70 КК, не повинно виникати. «Скажімо, за сукупністю злочинів особа була засуджена за крадіжку за ч. 1 ст. 185 КК до позбавлення волі на строк один рік та за хуліганство за ч. 4 ст. 296 КК до позбавлення волі на строк 6 років. За сукупністю злочинів особі було обрано 7 років позбавлення волі. Після фактичного відбуття цього остаточного покарання починається перебіг строків погашення судимості: за перший злочин середньої тяжкості — 3 роки (п. 7 ч. 1 ст. 89 КК), за другий тяжкий — 6 років (п. 8 ч. 1 ст. 89 КК)» [345].

Однак спробуємо змінити цей приклад, і замість позбавлення волі на 1 рік за злочин, передбачений ч. 1 ст. 185 КК, призначимо покарання у виді стягнення штрафу у розмірі 850 грн., а замість принципу повного складання призначених покарань, застосуємо принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим. Відразу виникає питання, з якого моменту почне обчислюватися строк погашення судимості за злочин, передбачений ч. 1 ст. 185 КК, оскільки засуджений в даному випадку не повинен зовсім платити штраф, а згідно вимог п. 5 ч. 1 ст. 89 КК особа засуджена до штрафу визнається такою, що не має судимості, якщо вона протягом року з дня сплати штрафу не вчинить нового злочину?

На наш погляд, річний строк погашення судимості за злочин, передбачений ч. 1 ст. 185 КК, почне обчислюватися з дня відбуття покарання призначеного за сукупністю злочинів, оскільки в противному випадку, він буде судимим за цей злочин «довічно».

Більш складна ситуація, при обчисленні строків погашення судимості, виникає при призначенні покарання за сукупністю злочинів на підставі ч. 4 ст. 70 КК, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще іншому злочинні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. Призначення покарання у порядку ч. 4 ст. 70 КК проходить три етапи:

1) суд призначає покарання за другим вироком, тобто за злочин, розкритий останнім. При цьому в судовій практиці нерідко буває, коли при проголошенні другого вироку, особа засуджується за декілька злочинів. В цьому випадку суд зобов'язаний призначити покарання за кожен окремий злочин, а потім за сукупністю цих злочинів, відповідно до вимог ст. 70 ч. 1 КК;

2) з урахуванням постановленого раніше вироку, суд призначає остаточне покарання або шляхом поглинання менш суворого вироку більш суворим, або шляхом повного або часткового складання покарань, в межах тих розмірів, які вказані в ч. 2 ст. 70 КК;

3) за правилами ст. 72 КК до покарання призначеного за сукупністю злочинів, здійснюється зарахування того покарання, яке вже було повністю чи частково відбуте за попереднім вироком.

Тобто перед нами така ж сукупність злочинів, тільки, як відзначав М.І. Бажанов, вона ускладнена процесуальним моментом — несвоєчасним розкриттям одного із злочинів і наявністю вироку по одній із справ. Якщо б не було цього «процесуального сюрпризу» і суд одночасно розглядав обидва злочини, вчиненні винним, то перед нами була типова сукупність злочинів і покарання за неї призначалося по правилам, вказаним в ч.ч. 1 та 2 ст. 42 КК 1960 р. (ч.ч. 1 та 2 ст. 70 КК — В.Б.) [346].

Аналіз часу, коли було встановлено, що засуджений до постановлення попереднього вироку вчинив ще і інший злочин, дозволяє розглядати такі ситуації:

— про це стало відомо під час реального відбуття покарання за попереднім вироком;

— про це стало відомо, коли особа відбула покарання за попереднім вироком, однак до моменту закінчення строку погашення судимості за вчинений злочин;

— про це стало відомо, коли особа відбула покарання за попереднім вироком і коли закінчився строк погашення судимості за вчинений злочин.

Ситуація 1. Коли під час відбуття реального покарання особою за злочин, за яким він був засуджений попереднім вироком, стало відомо, що останній до постановлення вироку вчинив і інший злочин.

Обчислення строку погашення судимості в такій ситуації, на наш погляд, не викликає труднощів, оскільки ця ситуація ніяким чином не відрізняється від обчислення строку погашення судимості при призначенні покарання за сукупністю злочинів на підставі ч. 1 ст. 70 КК, оскільки як у першому випадку, так і в другому випадку, остаточне покарання за сукупністю злочинів засудженим відбувається безперервно і день відбуття покарання призначеного за сукупністю злочинів, з якого буде обчислюватися строк погашення судимості, співпадає в цих випадках.

Більш складна ситуація виникає в тих випадках, коли особа відбувала реально покарання, її було засуджено за злочин, який вона вчинила до постановлення попереднього вироку, засудженому було призначено покарання за правилами, передбаченими ч. 4 ст. 70 КК, а потім суд на підставі ст. 75 КК звільнив засудженого від відбування покарання з випробуванням.

Приклад: Вироком суду від 04.06.2004 р. Г., раніше судимий 17.03.2004 р. на 1 рік виправних робіт, — був засуджений за ч. 3 ст. 185 КК на 3 роки позбавлення волі. На підставі ст. 70 ч. 4 КК остаточно йому було визначено покарання у виді 3 років 4 місяців позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК суд звільнив Г. від відбування покарання. Заступник прокурора області просив вирок суду змінити, посилаючись на те, що покарання у виді позбавлення волі з застосуванням ст. 75 КК та виправні роботи необхідно виконувати самостійно. Верховний суд України з цим не погодився і вказав, що посилання прокурора на те, що вироки судів мають виконуватися окремо, на вимогах закону не ґрунтуються, оскільки засудження до виправних робіт за один злочин, що входить у сукупність, не є перешкодою для застосування принципу поглинення менш суворого покарання більш суворим або повного чи часткового складання призначених покарань, а також для звільнення при цьому на підставі ст. 75 КК від відбування остаточно визначеного покарання [347].

Виникає питання з якого дня обчислювати в такому випадку строки погашення судимості засудженому Г. за окремі злочини? На наш погляд, в таких випадках неможливо застосувати ч. 1 ст. 90 КК, оскільки засуджений не відбував реально покарання за сукупністю злочинів. Покарання у виді виправних робіт він також не відбув. З нашої точки зору, строки погашення судимості необхідно обчислювати по закінченню іспитового строку, за перший злочин на підставі п. 5 ч. 1 ст. 89 КК, а для останнього злочину, на підставі п. 8 ч. 1 ст. 89 КК.