Розділ «Глава XV Верховенство права»

§ 106. Правові норми і декларації у змісті принципу верховенства права

Зміст принципу верховенства права є широким і включає до себе цілу низку засад. Кожна із цих засад є принципом за своєю сутністю, тобто вміщує в собі не тільки правову норму, а й декларацію конституцієдавця, що нормативно закріпив принцип верховенства права, про його соціальні та політичні та інші наміри. Межа між цими складовими змісту принципу верховенства права визначається за допомогою такого критерію як соціальний контекст — готовність суспільних відносин сприйняти цей принцип (засаду, що входить до його змісту) як їх нормативний регулятор. Тому застосування принципу верховенства права кожного разу потребує аргументації, наведення мотивів, з яких суд дійшов висновку про те, що у відповідній частині принцип верховенства права повинен розглядатись стосовно відносин, що є предметом судового розгляду, як нормативний регулятор, а не як декларація.

Слід також враховувати, що межа між правовою нормою і декларацією у змісті принципу верховенства права та його складових змінюється на користь правової норми в міру змін, що відбуваються у суспільних відносинах.

1. Широта змісту принципу верховенства права, регулювання цим принципом відносин, що перебувають у центрі суспільного і державного устрою, виключають неухильне застосування цього принципу, змушують визнати, що у змісті цього принципу і засад, які входять до цього змісту, поєднують правові норми (нормативний регулятор) і декларації конституцієдавця про його соціальні, політичні, економічні та інші наміри. Це надзвичайно ускладнює тлумачення і застосування принципу верховенства права.

Критерієм, за допомогою якого у змісті принципу верховенства права виокремлюються правова норма і декларація, є готовність (чи неготовність) суспільних відносин сприйняти принцип верховенства права чи засади, що входять до його змісту, як нормативний регулятор. Іншими словами ця готовність може бути позначена як врахування соціального контексту при тлумаченні і застосуванні принципу верховенства права.

Зазначена готовність є більшою у випадках неврегульованості суспільних відносин конкретними правовими нормами, у випадках використання принципу верховенства права для тлумачення оціночних понять, що вживаються в правових актах. Слід визнати зазначену готовність меншою, коли вирішуються питання про застосування принципу верховенства права всупереч конкретним правовим нормам.

2. Принцип верховенства права поширюється на відносини, які у будь-якому випадку перебувають у стані динаміки. Ця динаміка в Україні має бути особливо істотною, оскільки в нашій державі лише йде процес формування ринкової економіки, зміни політичної системи, утвердження правдивої демократії. Паралельно йде і процес утвердження принципу верховенства права.

§ 107. Принцип верховенства права та інші правові норми

Принцип верховенства права, що закріплений у частині третій статті 8 Конституції України, має найвищу юридичну силу, тому підлягає переважному застосуванню перед будь-якими правовими нормами, у тому числі тими, що встановлені Конституцією України. Разом з тим, наявність у змісті принципу верховенства права декларації виключає його послідовне і неухильне застосування у кожному випадку, коли, на думку суду, конкретні правові норми суперечать принципу верховенства права. Послідовне застосування принципу верховенства права як правової норми в усіх таких випадках призвело б до того, що не буде застосовуватись широкий масив конкретних правових норм, чим буде порушуватись вимога правової визначеності, що також входить до змісту принципу верховенства права. Тому принцип верховенства права підлягає застосуванню усупереч конкретним правовим нормам тільки в тих випадках, коли є підстави для висновку про те, що з урахуванням соціального контексту останні вочевидь і грубо суперечать принципу верховенства права, коли ця суперечність є очевидною для будь-якої незацікавленої особи, коли слідування вимогам конкретних правових норм передбачає прийняття судового рішення, що було б явно несумісним з уявленням пересічної особи про моральність, справедливість і розумність. У решті випадків перевагу слід надавати конкретним правовим нормам, що вносять правову визначеність у відповідні відносини.

1. У попередньому викладенні йшлося про тлумачення актів законодавства, яке може бути назване інструментальним. Це — суто лінгвістичне та техніко-юридичне тлумачення, що здійснюється за допомогою знань української мови та певного логіко-юридичного інструментарію. Численні недоліки актів законодавства мовного та техніко-юридичного характеру, їх нечіткість і недостатня формальна визначеність, неповна відповідність суспільним відносинам та природі людини приводять до того, що лінгвістичне та техніко-юридичне тлумачення інколи дає незадовільний результат і підчас підштовхує до прийняття рішень (зокрема судових), які або очевидно не відповідають принципу розумності, або є явно несправедливими, або такими, що суперечать смислу відповідного нормативно-правового акту в цілому.

Цілком очевидно, що такі рішення не можуть прийматись. І чим далі, тим більше стає зрозумілою неприйнятність таких рішень. Будь-яке судове рішення чи рішення іншого державного чи недержавного органу, посадової особи, яким вирішується питання про права та обов’язки учасників відповідних правовідносин, повинне, образно кажучи, мати людське обличчя, тобто бути правовим. В ідеалі, це обличчя має бути красивим, тобто в максимальній мірі відповідати опрацьованим впродовж тисячоліть уявленням про право і справедливість. На масовому рівні у такий спосіб суспільство отримає красиве правосуддя, що буде першим і найважливішим кроком до красивої України, прагнення до якої свого часу задекларували деякі політики. Іншого шляху в майбутнє немає, якщо тільки це не буде шлях на узбіччя світової цивілізації, де мрія про право буде перетворена в її протилежність, а розумний суспільний устрій залишиться такою ж нереальною ідеєю, як і ідея побудови комунізму.

2. Конституція України є конституцією нової генерації. Погано, що Україна так довго йшла до своєї справжньої Конституції та отримала її тільки наприкінці XX століття. З іншого боку, добре, що Україна в зв'язку із своїм запізненням прийняття Конституції отримала можливість включити до своєї Конституції принцип верховенства права. Принагідно слід відмітити заслугу Верховної Ради, яка на п'ятому році після відмови від авторитарного державною устрою радянського зразка виявилась готовою у такий рішучий спосіб повернути Україну до європейської культурно-правової спадщини. С. В. Шевчук має рацію, коли пише про те, що основні права людини, закріплені в Конституції, здебільшого залишаються суто декларативними і використовуються як гасла для чергової політичної компанії[457]. Але ж і саме по собі закріплення принципу верховенства права в Конституції України має історичне значення для розвитку державно-правової організації нашої країни, створює підґрунтя для розвитку України в напрямку раціонального і такого, що відповідає природі людини, суспільного устрою.

Конституція України, попри існуючі складні проблеми реалізації її положень, не може бути порівняна з радянськими конституціями. Останні як регулятори суспільних відноси вищої юридичної сили були мертвонародженими. У Конституції України закладений величезний регулятивний потенціал. Вона тільки потребує належної уваги і поваги, чого сьогодні не можна помітити з боку усіх трьох гілок влади. Відсутність таких уваги і поваги обумовлена історичними чинниками, що і сьогодні потужно проявляються у правосвідомості тих людей, які репрезентують усі три гілки влади. Навіть судова влада, що за своєю сутністю повинна була б виявляти найбільшу увагу і повагу до Конституції України і, зокрема до принципу верховенства права, інколи відверто демонструє, що їй занадто тісно у конституційних рамках. А тут ще й наука поспішає їй на допомогу. «При уважному вивченні конституційних норм, — пише С. В. Шевчук, — важко не помітити їх важливої особливості — вони сформульовані у вигляді відкритого тексту, а отже, являють собою «пусті судини», які треба заповнювати конкретним змістом у процесі реалізації Конституції[458]. Чим же слід заповнювати ці «пусті судини»? С. В. Шевчук відповідає: «... Переважну частину конституційного права сучасних демократичних країн становлять судові рішення з питань застосування Конституції, які мають обов’язковий характер»[459]. Мало того, що судова гілка влади не виявляє уваги і поваги до положень Конституції, так ще й наука рекомендує судам вважати ці положення суто рамковими, які суди можуть і навіть повинні заповнювати своєю творчістю.

Конституція України потребує іншого до неї ставлення як з боку всіх гілок влади, особливо судової, так і з боку юридичної науки. Конституція України ввібрала до себе світовий досвід конституціоналізму і відповідної галузі юридичної науки, а не була написана на чистому аркуші паперу. Так і застосування Конституції повинне ввібрати в себе кращий світовий досвід і кращі досягнення юридичної науки. З погляду цього досвіду, відповіді на запитання, які ставляться в науці: «Що означає принцип верховенства права? Що означає визнання України правовою державою? У чому полягає зміст конституційних обмежень прав та свобод людини і громадянина?»[460] Відповіді на ці запитання є. Їх дає Конституція України, якщо її тлумачити з урахуванням зазначеного досвіду.

Звернемо увагу на те, що пише С. П. Головатий: «Канада стала першою країною світу, де офіційним нормативним актом принцип верховенства права було піднято на найвищий рівень конституційної теорії, завдяки чому він є вищим керівним принципом юридичної практики і політичного життя»[461]. Йдеться про те, що в 1982 році було прийнято конституційний акт — Канадську Хартію прав і свобод, в якій було закріплено принцип верховенства права. Через 14 років принцип верховенства права було закріплено в Конституції України. Це — велике досягнення як з точки зору значення принципу верховенства права для розвитку правової системи України, так і з точки зору спроби України стати поряд з державами, які століттями шукали шляхи утвердження ідеї і принципу верховенства права.

Закріплення в Конституції України принципу верховенства права значною мірою звільняє від необхідності повторювати шлях, яким йшли країни Західної Європи, бо за умови конституційного закріплення цього принципу актуальності набуває проблема змістовного наповнення принципу верховенства права, який є основним засобом забезпечення єдності Конституції, усунення суперечностей між її положеннями, досягнення мети раціональної взаємодії органів влади в умовах поділу останньої та примирення учасників відносин, що регулюються конституційним правом.

3. Особливого значення набуває також виявлення субординації між тими засадами, які входять до змісту принципу верховенства права, та тієї міри, в якій цей принцип може бути впроваджений у суспільні відносини, що перебувають у стані динаміки, яка має наростати, оскільки треба надолужити прогаяне впродовж десятків років пошуку манівців на соціалістичному бездоріжжі. Що стосується тлумачення інших положень Конституції України, то воно має здійснюватись із застосуванням переважно того ж техніко-юридичного інструментарію, який використовується при тлумаченні будь-яких нормативно-правових актів, маючи на увазі, що результати такого тлумачення на заключному етапі мають «контролюватись» та корегуватись принципом верховенства права, особливо з урахуванням найбільш загального змісту положень Конституції та динаміки суспільних відносин.

Принцип верховенства права, закріплений у частині першій ст. 8 Конституції, — це універсальний засіб забезпечення цивілізованих результатів тлумачення і застосування не тільки Конституції України, а й усіх інших нормативно-правових актів України. Відтепер ні одне положення Конституції України чи будь-якого іншого нормативно-правового акта в кінцевому рахунку не може бути витлумачене всупереч природі людини як розумної істоти, яка Богом наділена моральними почуттями.

4. Твердження про те, що позитивне право має своє певне джерело, не було чужим навіть для позитивістської теорії права радянського зразка, яка проблему джерел права розглядала в двох аспектах: 1) як обумовленість змісту чинного позитивного права волею пануючого класу, зміст якої у свою чергу детермінується матеріальними умовами життя цього класу[462]; 2) як писане право, що встановлює права, обов'язки та відповідальність учасників суспільних відносин[463].