Розділ «Глава I Новітнє вчення про тлумачення правових актів у системі юридичної науки і юридичної освіти»

§ 1 Вчення про тлумачення нормативно-правових актів як наука і навчальна дисципліна

Автори цього видання дійшли висновку про те, що вчення про тлумачення правових актів є галуззю юридичної науки, яка повинна зайняти своє місце в системі наук про право. Та обставина, що це вчення не зайняло зазначене місце не тільки в Україні, айв інших країнах, обумовлена низкою причин, серед яких головною практично була відсутність такого вчення. Свого часу таке вчення створив Є. В. Васьковський. Але ж воно застаріло, потребує переосмислення, розвитку і уточнення з урахуванням змін у суспільних відносинах, у правовій системі, у свідомості людей, у правовій науці. Оскільки такого переосмислення, розвитку і уточнення тією мірою, якою це необхідно, не було, вчення про тлумачення правових актів перестало існувати як живе, здатне впливати на судову практику, здатне удосконалюватись у міру розвитку суспільних відносин, здатне враховувати досвід суміжних правових наук і впливати на них.

Зміст вчення про тлумачення правових актів у його новітньому варіанті системно викладається у цьому виданні.

Хоч тут і була висловлена думка про відсутність до останнього часу вчення про тлумачення законів, було б несправедливим інтерпретувати цю думку в такий спосіб, що автори взяли чистий папір, сіли за стіл і написали основні положення новітнього вчення про тлумачення правових актів. Юридична наука створила добре підґрунтя для розробки новітнього вчення про тлумачення правових актів. І без вивчення численних наукових творів юристів-науковців — вітчизняних, російських, радянських, російських дореволюційних, творів науковців так званого далекого зарубіжжя автори не змогли б опрацювати вчення, що викладається в цьому виданні. Навіть ті наукові твори, в яких обґрунтовуються ідеї, неприйнятні для авторів цього видання, служили поштовхом для розвитку авторами власної наукової думки.

Логічною основою вчення про тлумачення правових актів, положення якого викладаються у цій книзі, є поділ усіх правових норм на текстуально закріплені в нормативно-правових актах і закріплені в них логічно та подальша класифікація цих двох видів. Крім того, до основи вчення про тлумачення правових актів слід віднести і положення про наявність у змісті принципів (основних засад) законодавства правових норм поряд з деклараціями. Врахування усіх цих видів правових норм дало змогу розгорнути увесь спектр колізій між правовими нормами та запропонувати шляхи їх вирішення. Положення про вирішення колізій утворюють осердя вчення про тлумачення правових актів.

Виходячи із зазначених логічної основи і осердя вчення про тлумачення правових актів, автори по-новому підійшли до вирішення цілої низки інших проблем тлумачення. Такими є проблеми: 1) співвідношення раціонального і ірраціонального (інтуїтивного, мистецького, органолептичного) підходів до тлумачення; 2) різноджерельності права; 3) суддівської правотворчості і судової практики як джерела права; 4) алгоритму правотлумачення; 5) історичного і телеологічного тлумачення; 6) застосування принципу верховенства права та інших положень Конституції України; 7) розширеного та обмеженого тлумачення; 8) формального і сутнісного тлумачення; 9) ролі офіційних роз'яснень; 10) аналогії закону і права.

Особливістю розробленого авторами вчення є те, що абсолютна більшість теоретичних положень сформульована ними на базі емпіричних досліджень і відповідних узагальнень. Якраз емпіричні дослідження дали змогу авторам побачити ті явища, які ніхто і ніколи не помічав, наприклад, зв’язок між попереднім і наступним правовими явищами, коли в правовому акті йдеться лише про одне із них; правові норми, сфери дії яких частково співпадають; спеціальні правові норми, що відрізняються за змістом диспозиції і за особливостями гіпотези тощо.

Автори прагнули надати розробленому ними вченню практичної спрямованості конструктивного характеру і теоретичної чіткості. Зокрема, вони чітко ставлять такі проблеми як сутність спеціальної правової норми, критерій поділу правових норм на загальні та спеціальні, нормативні положення, до яких відсилає застереження «якщо інше не встановлено законом» тощо. Після цього дається теоретичне обґрунтування відповідного теоретичного положення і наводяться (за наявності необхідності — численні) приклади, щоб показати відповідне теоретичне положення на конкретному практичному матеріалі — нормативному чи правозастосовному.

Потреба у вченні про тлумачення правових актів є актуальною і практичною. Тому у цьому виданні воно викладається у вигляді, придатному для навчальних цілей. Це вчення є складним, його засвоєння потребує вивчення цієї книги, а не тільки знайомства з нею.

Вчення про тлумачення нормативно-правових актів як навчальна дисципліна не має на меті засвоєння кандидатами на посади суддів, суддями змісту певного нормативного матеріалу, але передбачає роботу з відповідним нормативним матеріалом з метою оволодіння вміннями і навичками тлумачення положень нормативно-правових актів. Вивчення практики правозастосування також сприяє оволодінню вміннями та навичками тлумачення. Для отримання знань правил тлумачення нормативно-правових актів, для оволодіння вміннями та навичками тлумачення важливим є також вивчення історичного досвіду тлумачення нормативно-правових актів, зарубіжного досвіду, досвіду міжнародних організацій, особливо Європейського Суду з прав людини, як цей досвід відображений у відповідних документах, науково-практичній, науково-теоретичній і навчальній літературі.

Вивчення положень вчення про тлумачення нормативно-правових актів передбачає використання різних організаційних форм і методичних засобів. Лекція дає слухачу уявлення про стан наукової розробки відповідної проблеми тлумачення на даний час, як ця проблема досліджена в науці, якою мірою наука ще не оволоділа відповідною проблемою, як практика вирішує відповідну проблему, які перспективи її вирішення.

Розмова про положення актів законодавства та про способи їх тлумачення, поки цих положень немає перед очима ні лектора, ні слухача — таке явище має залишатись у минулому. Положення нормативно-правових актів, які використовуються для ілюстрації використання відповідних правил тлумачення повинні бути або на столі і лектора, і слухача або на екрані. Перший варіант видається більш прийнятним. Автори цього видання близькі до завершення роботи над методичними матеріалами, які допоможуть на основі конкретного нормативного матеріалу переконатись у правильності відповідних положень вчення про тлумачення нормативно-правових актів чи виявити недоліки формулювань цих положень.

Самостійна робота над вивченням методології тлумачення нормативно-правових актів переважно повинна полягати у підготовці до практичних занять, під час яких не стільки перевіряється, як слухачі самостійно вивчили відповідну тему, скільки слухачам надаються сприятливі умови для того, щоб продемонструвати отримані знання та поглибити їх. Підготовка до практичних занять передбачає роботу з навчальним посібником, підготовку письмового тлумачення положень нормативно-правових актів, вивчення навчальної і наукової літератури.

§ 2. Вчення про тлумачення правових актів і історія права

Вітчизняна наука історії права України і зарубіжних країн віддзеркалює те ставлення до тлумачення правових актів, яке склалось в юридичній науці, у середовищі юристів, у суспільстві в цілому. Професійній зрілості фахівців-юристів гарно сприяло б отримання ними знань про зміну підходу до тлумачення правових актів в історії права України, в історії права зарубіжних країн. Проблематика тлумачення є вічною. Скрізь і завжди, де і коли існували держава і право, у певний спосіб вирішувались питання тлумачення правових актів. Корисно було б вивчити цей історичний досвід і в такий спосіб підійти до вирішення відповідних питань сьогодні. Тому ця проблематика повинна була б висвітлюватись у підручниках з історії права і держави України, права і держави зарубіжних країн, при вивченні цих курсів у вищих юридичних навчальних закладах. Об’єктивно студенти юридичних навчальних закладів очікують, що на лекціях з історії права і держави України, історії права і держави зарубіжних країн вони отримають знання історичного досвіду тлумачення правових актів, які (знання) вони врахують у своїй майбутній професійній діяльності. Але таких знань вони не отримують. Вони дають відповідну оцінку своїм учителям та звертаються до підручників з історії права і держави. Там вони теж нічого не знаходять, бо в зазначених підручниках описується перш за все калейдоскоп історичних подій, а про історичний досвід роботи юристів з нормативним текстом там немає ні рядка.

Звичайно, при вивченні курсу тлумачення нормативно-правових актів кандидати на посади суддів і судді, що підвищують кваліфікацію, повинні мати можливість познайомитись з історичним досвідом тлумачення у своїй і зарубіжних країнах, але при цьому немає будь-якої можливості надати слухачам системних знань, бо такі знання вони повинні були отримати при вивченні історії права та держави України та зарубіжних країн в університетах і академіях. Тому автори підручників і навчальних посібників з історії права та держави у перспективі повинні були б звернутись до проблематики, про яку йдеться, та допомогти майбутнім фахівцям ближче познайомитись із історичним досвідом тлумачення нормативно-правових актів. Це в майбутньому значно полегшить вивчення кандидатами на посади суддів та суддями предмета, про який йдеться.

Вивчаючи історію права і держави зарубіжних країн студенти вправі були розраховувати на те, що їм буде надана можливість познайомитись і з правовим досвідом реального обмеження нормативними актами влади монархів, державних органів, тобто, по суті з процесом поступового становлення верховенства права як реального елемента правової системи, що також потребує адекватного тлумачення. Відповідний матеріал добре подається в монографії у трьох книгах, що підготовлена та видана С. П. Головатим[6]. Авторське право не перешкоджає запозиченню ідей (змісту), якщо при цьому не запозичується форма (одночасне запозичення змісту і форми є плагіатом). Отже, в підручниках з історії держави і права може викладатись матеріал, зміст якого буде отриманий завдячуючи монографії С. П. Головатого. Цей матеріал є цінним і для засвоєння положень вчення про тлумачення правових актів. Принцип верховенства права є єдиною керівною ідеєю, яку завжди повинен мати на увазі суб'єкт тлумачення. Водночас цей принцип не замінює собою конкретні правові норми, хоч не виключається в окремих випадках його застосування усупереч конкретним правовим нормам.

§ 3. Вчення про тлумачення правових актів і історія вчень про право і державу

Предметом історії вчень про право і державу як науки і навчальної дисципліни є виникнення і розвиток теоретичних знань про право і державу. Розмаїття вчень про право і державу заставляє ставити питання про те, що ж мають відібрати наука і програма відповідної навчальної дисципліни для наукового дослідження і вивчення. В одному з підручників (і це є загальновизнаним) стверджується, що для дослідження і вивчення повинні відбиратись ті «концепції, ідеї, положення і конструкції, у яких знаходять своє концентроване логіко-понятійне віддзеркалення історичний процес поглиблення знань політичних і правових явищ»[7]. Отже, поза предметом історії вчень про державу і право перебувають фрагментарні, не розвинуті до рівня самостійної і оригінальної теорії висловлювання і судження[8]. З цим слід погодитись. Але ж і при цьому предмет історії вчень про державу і право залишається широким, а можливості наукового дослідження і вивчення даної дисципліни в навчальних закладах обмежуються: в першому випадку — ресурсами, які може надати суспільство, а в другому — перш за все обсягом навчального часу.