Розділ «Глава IV Текстуальне опрацювання положень правових актів»

Новітнє вчення про тлумачення правових актів


§ 22. Тлумачення термінів і слів


Текстуальне опрацювання положень законодавства полягає перш за все у з’ясуванні значення термінів і інших слів. При цьому слід враховувати наступну послідовність надання термінам і словам певного значення: 1) у першу чергу терміни і поняття треба тлумачити з урахуванням практики Верховного Суду та іншої усталеної судової практики, крім випадків, коли такому тлумаченню перешкоджає принцип верховенства права або спеціальні правові норми; 2) у другу чергу термінам і словам слід надавати такого значення, яке випливає із тих нормативно-правових актів, у яких ці терміни і слова вживаються. Якщо термін чи слово вживається в акті законодавства в різних значеннях, вибір значення здійснюється за критерієм мети правових норм, а за відсутності можливості використати цей критерій терміну чи слову слід надавати його значення, яке надається їм у найближчих положеннях цього акту (за предметом правового регулювання, а потім — за розташуванням нормативних положень в акті законодавства); 3) у третю чергу використовуються нормативні визначення понять (як класифікаційні, так і описові); 4) у четверту чергу використовується те розуміння термінів і слів, яке випливає із інших нормативно-правових актів. Якщо в різних актах термін чи слово розуміються по-різному, вибір значення терміну чи слова здійснюється за критеріями мети актів і предмета правового регулювання. З урахуванням цього здійснюється вибір визначень понять, що наводяться в інших нормативно-правових актах (якщо ці визначення не суперечать тому розумінню терміну, що випливає із відповідного акта законодавства); 5) у п’яту чергу, значення термінів і інших слів виявляється за допомогою звернення до раніше чинних нормативно-правових актів; 6) у шосту чергу, суб’єкт тлумачення повинен звернутись до енциклопедій, енциклопедичних словників; 7) у сьому чергу, звертаються до тлумачних словників та враховують те значення, яке надасться словам у тій сфері, яка регулюється нормативно-правовим актом, про тлумачення якого йдеться. Терміни, які вживаються в актах законодавства і які запозичені із інших галузей науки і техніки, тлумачаться відповідно до того значення, якого їм надасться у цих галузях.

Істотне значення для тлумачення правових актів мас синтаксичне тлумачення, що передбачає врахування порядку слів у реченнях, врахування сполучників, які використовуються в нормативних текстах тощо.

1. Судова практика опрацювала певне розуміння численних термінів. І це розуміння, по суті, стало у відповідних випадках єдиною підмогою при тлумаченні зазначених термінів. Так, у коментарі до законодавства про працю детально розкривається зміст терміну «пряма дійсна шкода»[92]. Але цей зміст автори взяли не із наведених у лапках слів, а із судової практики, яку вони добре вивчали впродовж тривалого часу. Якщо ж спробувати задуматись над терміном «пряма дійсна шкода», виходячи із значення кожного із слів, що входять до цього словосполучення, то це не дасть конструктивного результату.

2. Очевидно, слід враховувати і те розуміння певних термінів, яке опрацьоване не тільки судовою, а й іншою практикою. С. П. Головатий зверну в увагу на прямолінійно-механістичний підхід до пошуку змісту терміну (принципу) «верховенство права», за якого слова «верховенство» і «право» поєднуються в одно словосполучення, а перед цим з'ясовується значення кожного із цих слів[93]. Натомість він дійшов висновку про те, що для з’ясування змісту принципу верховенства права слід звернутися до того, як цей зміст досконало опрацьовано в науці і державно-правовій практиці, що стало класичним набутком у розумінні й тлумаченні принципу верховенства права. Це — спадщина античних мислителів; юридичні формули Великої Хартії вольностей 1215 р.; надбання прабатьків ідеї природнього походження прав людини і послідовників цієї ідеї—європейських філософів доби Просвітництва; творчість провідників трьох великих революцій — англійської, американської і французької, і документи, які віддзеркалюють наслідки цих подій; класичні трактати англійського правника Альберта Дайсі; еволюція доктрини верховенства права впродовж XX століття; доробок Міжнародної комісії юристів; внесок у розвиток доктрини і принципу верховенства права міжурядових інститутів Ради Європи і Європейського Союзу; практика Європейського Суду з прав людини. Такий шлях, стверджує Є. П. Головатий, може зробити доволі перспективною спробу досягти мало помилкового тлумачення принципу верховенства права.

3. У другу чергу термінам слід надавати того значення, яке випливає із змісту акта законодавства, положення якого тлумачаться. Підкреслюємо, що такому розумінню термінів слід надати переваги перед легальними визначеннями понять. Так, в одному із видань стверджувалось, що відповідно до ст. 293 ГК[94] не визнаються договорами міни договори, що виходять за межі обміну одного товару на інший (якщо в обмін на товар виконуються роботи або надаються послуги). О. П. Подцерковний пише, що автор не врахував ту обставину, що товари визначаються у ч. 6 ст. 139 ГК, відповідно до якої цим поняттям охоплюються продукція, виконані роботи та послуги[95]. У цій полеміці зіштовхнулись два підходи до тлумачення. Один із них виходить із того, що із положень глави 30 Господарського кодексу, що має заголовок «Особливості правового регулювання господарсько-торговельної діяльності», випливає розуміння товарів як продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання, бо тут зазначається на те, що «матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб’єктів господарювання, здійснюється суб’єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу» (ч. 1 ст. 264 ГК), що «предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками» (ч. 1 ст. 266 ГК). Інші положення глави 30 Господарського кодексу також свідчать про те, що під товарами тут не розуміються ні роботи, ні послуги.

О. П. Подцерковний виходить із того, що при тлумаченні ст. 293 ГК слід виходити із того розуміння терміну «товар», яке випливає із визначення поняття товарів у ч. 6 ст. 139 ГК («товарами у складі майна суб’єктів господарювання визнаються вироблена продукція (товарні запаси), виконані роботи та послуги»). Нетрудно помітити, що ч. 6 ст. 139 ГК, уся ст. 139 ГК не стосуються обороту товарів, робіт, послуг, а тільки визначають види майна суб’єктів господарювання. Виводити розуміння товарів, що випливає із ч. 6 ст. 139 ГК, за межі дії цієї статті і поширювати її дію на господарські зобов’язання було б неправильним.

Службовий твір визначається у ст. 1 Закону «Про авторське право і суміжні права» як «твір, створений автором у порядку виконання службових обов’язків відповідно до службового завдання чи трудового договору (контракту) між ним і роботодавцем». У ч. 2 ст. 16 цього ж Закону («виключне майнове право на службовий твір належить роботодавцю, якщо інше не передбачено трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем») використовується термін «службовий твір». Із контексту цього законодавчого положення чітко видно таке розуміння цього терміну, яке не відповідає визначенню відповідного поняття у ст. 1 цього Закону, бо до таких творів відповідно до цієї статті належать і ті, що створені на виконання цивільно-правового договору. Таке розуміння поняття службового твору, що випливає із ч. 2 ст. 16 названого Закону, має перевагу перед законодавчим визначенням поняття службового твору у ст. 1 цього ж Закону при тлумаченні усіх положень даного Закону.

У судовій практиці також проявляється прагнення надати нормативному визначенню поняття переваги над тим розумінням поняття, що випливає із законодавства. Так, відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК, «якщо наймач не виконує обов’язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення». Розуміння неустойки, що випливає із цього законодавчого положення, виходить за межі поняття неустойки, як вона визначена в ч. 1 ст. 549 ЦК («неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання»), а її види (штраф і пеня) визначені у ч. 2 («штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання») і ч. 3 («пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання») ст. 549 ЦК. Отже, коли в актах цивільного законодавства вживається термін «неустойка», то мається на увазі як неустойка, що передбачена ст. 549 ЦК, так і неустойка, про яку йдеться у ч. 2 ст. 785 ЦК. Зокрема, коли в п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК йдеться про вимоги про «стягнення неустойки (штрафу, пені)», то під неустойкою тут розуміється і неустойка, визначена у ст. 594 ЦК, і неустойка, про яку йдеться у ч. 2 ст. 785 ЦК.

Натомість Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у постанові від 20 березня 2012 р. дійшла висновку про те, що неустойка, передбачена ч. 2 ст. 785 ЦК, не відповідає визначенням штрафу і пені в ч. 2, 3 ст. 549 ЦК, а тому «є самостійною майновою відповідальністю... а тому застосування до неї спеціальної позовної давності є неправильним»[96]. Цей висновок безпідставно надає переваги визначенням видів неустойки (штрафа і пені) у ст. 549 ЦК перед тим розумінням неустойки, що випливає із ч. 2 ст. 785 ЦК. Крім того, надання переваги визначенням штрафа і пені у ст. 549 ЦК перед розумінням неустойки, що випливає із ч. 2 ст. 785 ЦК, виходить із неправильного розуміння співвідношення між ч. 1 ст. 549 ЦК, з одного боку, і ч. 2, 3 ст. 549 ЦК, — з іншого. Для визначення співвідношення названих законодавчих положень із ч. 2 і 3 ст. 549 ЦК слід зробити висновок від протилежного. У такий спосіб виявляється логічно закріплена у ч. 2, 3 ст. 549 ЦК правова норма, згідно якої інших видів неустойки не буває. Ця правова норм не підлягає застосуванню, оскільки вона суперечить правовій нормі, що текстуально закріплена в ч. 1 ст. 549 і ч. 2 ст. 785 ЦК Отже, поняттям неустойки охоплюється будь-яка грошова сума, яка передбачена договором або законодавством і яку боржник повинен сплатити кредитору у разі порушення зобов’язання (зрозуміло, крім тих грошових сум, які сплачуються боржником у разі порушення зобов’язання і які не позначаються законом як неустойка).

Судова палата не врахувала також ту обставину, що в п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК немає зазначення на ст. 549 ЦК. Отже, при застосуванні п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК поняття неустойки має тлумачитись так, що охоплює собою неустойку, передбачену ч. 2 ст. 785 ЦК, не говорячи уже про те, що неустойка, передбачена ч. 2 ст. 785 ЦК, охоплюється поняттям неустойки, що визначається у ч. 1 ст. 549 ЦК.

Відповідно до частини другої ст. 15 Закону «Про оренду землі» відсутність у договорі оренди землі однієї із істотних умов є підставою для визнання його недійсним за рішенням суду. Таке ж правило було передбачено частиною третьою ст. 14 Закону «Про оренду землі» у його попередній редакції (від 6 жовтня 1998 р.). Це свідчить про послідовність законодавця у розумінні наслідків відсутності в договорі хоч би однієї із умов, що відповідно до законодавства є істотними.

Частина друга ст. 18 Закону «Про іпотеку» у первісній редакції встановлювала, що відсутність в іпотечному договорі однієї із істотних умов означає, що договір є неукладеним. Але 15 грудня 2005 року до цієї частини були внесені зміни, відповідно до яких відсутність в іпотечному договорі хоч би однієї із істотних умов є підставою для визнання його недійсним за рішенням суду. Отже, у цьому випадку законодавець дійшов висновку про те, що зазначення на неукладений договір є неправильним, а тому він вніс зміни до частини другої ст. 18 Закону «Про іпотеку» і визнав відсутність в іпотечному договорі хоч би однієї із істотних умов підставою для визнання договору недійсним за рішенням суду. У такий спосіб законодавець чітко висловив своє розуміння поняття неукладеного договору: це — договір, що має правовий режим оспорюваного правочину, він підлягає визнанню недійсним судом. Лише стосовно господарських договорів ч. 8 ст. 181 ГК встановлює, що неукладений договір є «таким, що не відбувся», тобто таким, що не має значення юридичного факту, прирівнюється до нікчемного правочину.

Проте, судова практика виявилась не готовою сприйняти те розуміння неукладеного договору, яке випливає із наведених законодавчих положень.

Те розуміння поняття, що випливає із положень законодавства, що тлумачаться, має перевагу при правозастосуванні навіть перед тим визначенням поняття, яке поширюється і на положення законодавства, що тлумачиться. Так, «зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку» (ч. 1 ст. 509 ЦК). Доповненням до цього визначення є положення ч. 3 ст. 510 ЦК: «Якщо кожна із сторін у зобов’язанні має одночасно і права, і обов’язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов’язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї». Тут фактично уточнюється, що на підставі двостороннього договору (ч. 3 ст. 626 ЦК), як і на підставі одностороннього договору (ч. 2 ст. 626 ЦК), виникає єдине зобов’язання. Це відповідає розумінню поняття зобов’язання в науковій і навчальній літературі. Але ж таке розуміння зобов’язання виключає розумне застосування положень ст. 608 ЦК. Якщо художник прийняв замовлення на створення твору образотворчого мистецтва, отримав в порядку попередньої оплати 50 відсотків передбаченої договором плати та загинув в результаті нещасного випадку до закінчення виконання замовлення, то при розумінні зобов’язання як такого, до змісту якого входять права і обов’язки обох його учасників, припиняються як обов’язки і права художника, так і права та обов’язки замовника. Отож, замовлення не повинне виконуватись, а гроші не повинні сплачуватись, а якщо вони були частково або повністю сплачені — не повинні повертатись.

При викладеному розумінні зобов’язання смерть замовника дорогого костюма вартістю 50000 грн., які (костюми) так люблять не тільки успішні бізнесмени, а й успішні політики, припиняє як зобов’язання щодо виготовлення костюма, так і зобов’язання щодо повернення отриманої попередньої оплати за договором підряду (ч. 2 ст. 608 ЦК).

Але із змісту Цивільного кодексу випливає, що зобов’язання завжди є виключно одностороннім зв’язком: у зобов’язанні беруть участь кредитор, що у даному зобов’язанні має виключно цивільні права, і боржник, що має у даному зобов’язанні виключно цивільні обов’язки.

Отже, у першому із наведених прикладів смерть художника припиняє зобов’язання створити твір образотворчого мистецтва, оскільки це зобов’язання мав виконати тільки цей художник. Припиняється як обов’язок художника створити і передати замовникові твір, так і право замовника вимагати створення та передання йому зазначеного твору, яке (право) кореспондує обов’язку художника. Зустрічне грошове зобов’язання смертю художника не припинилось, бо воно не є нерозривно пов’язаним з особою кредитора (художника). Воно тільки втратило свою підставу, якою було зобов’язання художника створити та передати замовникові твір. Отже, отримання художником 50 відсотків вартості замовлення втратило підставу, набуло ознак безпідставного, а тому відповідна грошова сума боргу підлягає поверненню на підставі ст. 1212 ЦК. Вона включається до складу спадкового майна (ст. 1218 ЦК), а спадкоємці художника зобов’язані сплатити цю суму замовникові в межах вартості майна, отриманого ними у спадщину (ч. 1 ст. 1282 ЦК).

У другому із наведених випадків смерть замовника припиняє зобов’язання підрядника виготовити та передати костюм, бо це зобов’язання нерозривно пов’язане з особою кредитора (замовника). З припиненням цього зобов’язання грошове зобов’язання замовника не припинилось, бо воно не є нерозривно пов’язаним з собою замовника. Але воно втратило правову підставу, якою було зустрічне зобов’язання підрядника виготовити та передати замовникові костюм. Втрата правової підстави означає, що підрядник, який отримав попередню оплату в сумі повної вартості замовлення, отримав ці кошти безпідставно. Вони мають бути сплачені на користь спадкоємців замовника.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Новітнє вчення про тлумачення правових актів» автора Коллектив авторів на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава IV Текстуальне опрацювання положень правових актів“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Розділ без назви (1)

  • Вступне слово

  • Передмова

  • Глава I Новітнє вчення про тлумачення правових актів у системі юридичної науки і юридичної освіти

  • Глава II Сучасний стан законодавства України та проблема його тлумачення

  • Глава III Загальні положення вчення про тлумачення юридичних актів

  • Глава IV Текстуальне опрацювання положень правових актів
  • Глава V Логічне тлумачення положень нормативно-правових актів

  • Глава VI Системне тлумачення положень актів законодавства. Субординація правових норм

  • Глава VII Системне тлумачення актів законодавства. Переважне застосування спеціального закону (спеціальних правових норм)

  • Глава VIII Системне тлумачення актів законодавства. Вирішення хронологічних колізій

  • Глава IX Правові норми, що логічно закріплені в актах законодавства і виявляються при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного

  • Глава X Колізії між правовими нормами, що виявляються при тлумаченні за допомогою висновків від попереднього правового явища до наступного або навпаки, та іншими правовими нормами

  • Глава XI Інші питання системного тлумачення

  • Глава XII Телеологічне і історичне тлумачення.

  • Глава XIII II Дискусійні питання правотлумачення

  • Глава XIV Особливості тлумачення положень Конституції України

  • Глава XV Верховенство права

  • Глава XVI Аналогія закону і права

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи