7 діб - порушення, пов'язані з використанням газу.
4) принцип охорони інтересів держави і особи в адміністративному процесі націлений, передусім, проти різних проявів формалізму при вирішенні адміністративних справ;
5) принцип гласності процесу передбачає ознайомлення громадян з рішеннями, що приймаються компетентними органами держави з тих чи інших питань; надає можливість сторонам адміністративного процесу безперешкодно знайомитися з усіма матеріалами по справі, документами і т.п., що є однією із суттєвих умов правильного розгляду і вирішення адміністративних справ;
6) принцип об'єктивної істини передбачає таке провадження в справі, яке дозволяє встановити об'єктивну істину; відповідальність між встановленими і реальними фактичними обставинами справи. Закон зобов'язує орган, що розглядає адміністративну справу, використати всі наявні можливості для виявлення і залучення доказів, що мають значення для справи, врахувати і правильно їх оцінити, повністю виключити односторонній, упереджений підхід щодо оцінки доказів і, відповідно, до прийняття рішення;
7) принцип рівності сторін перед законом полягає в тому, що на кожного громадянина, посадову особу, дія норм закону поширюється однаковою мірою. Зміст цього принципу знаходить своє відображення в закріпленні певного правового статусу сторін, визначенні їх адміністративно-процесуальних прав і обов'язків. Не слід змішувати принцип рівності сторін перед законом і юридичну нерівність сторін у адміністративно-правовому регулюванні;
8) національна мова адміністративного процесу. Цей принцип надає також можливість учасникам адміністративного процесу, які не володіють національною мовою, користуватися рідною мовою, безперешкодно користуватися послугами перекладача;
9) принцип самостійності і незалежності прийняття рішення при розгляді адміністративних справ. Самостійність у прийнятті рішень з тих справ, що входять до кола його повноважень - обов'язок органу або посадової особи. Звідси виходить, що, по-перше, вищий орган без особливої на те потреби не повинен втручатись у діяльність нижчих органів чи посадових осіб щодо розгляду адміністративних справ, а по-друге, органи чи посадові особи не можуть перекладати свої обов'язки по вирішенню підвідомчих справ на вищі інстанції;
10) наявність двох рівнів адміністративного процесу передбачає можливість оскарження будь-яких процесуальних дій органу чи посадової особи, що розглядає адміністративну справу. Скарга може подаватись або вищому органу, або в суд. Постанова суду по адміністративній справі про накладення адміністративного стягнення є остаточною і оскарженню в порядку провадження в справах про адміністративні правопорушення не підлягає. Але, якщо суд допустить порушення законності і це буде виявлено в порядку нагляду прокуратури, прокурор району, його заступник має право внести протест на постанову районного суду по справі про адміністративне правопорушення. Згідно зі ст. 294 КУпАП, постанова судді по справах про адміністративні правопорушення, передбачені статтями, перелік яких визначений, може бути скасована або замінена за протестом прокурора самим суддею, а також незалежно від наявності протесту прокурора - головою вищого суду;
11) принцип відповідальності посадових осіб за неналежне ведення процесу передбачений адміністративно-процесуальними актами. Порушення процедури розгляду і прийняття рішення по конкретній справі є підставою визнання такого рішення недійсним і тягне за собою певну відповідальність щодо винної у порушенні посадової особи.
Адміністративний процес має складну структуру, що обумовлено його значним обсягом. Адміністративний процес охоплює численні сфери державного управління і різні категорії індивідуально-конкретних справ. Адміністративний процес поділяється на окремі види адміністративних проваджень, які є його різновидами, складовими частинами.
Адміністративне провадження - це врегульований правом порядок вчинення процесуальних дій, що забезпечує винесення законного і об'єктивного рішення по індивідуальних адміністративних справах, об'єднаних спільністю предмета (наприклад, порядок розгляду скарг громадян).
Критерієм поділу адміністративного процесу на окремі види проваджень є наявність своєрідних субструктурних процедур дотримання яких є обов'язковим в конкретному провадженні а також характер індивідуально-конкретних управлінських справ, що показує їх найбільш суттєві властивості і особливості. Цей критерій обумовлює особливості того чи іншого виду провадження, оскільки кожне провадження має на меті встановлення чіткого порядку розгляду і вирішення конкретної категорії управлінських справ. Наприклад, порядок розгляду звернень громадян суттєво відрізняється від дисциплінарного провадження і т.п.
Кожне адміністративне провадження є системою норм, що регламентують порядок розгляду і вирішення тих чи інших груп управлінських справ. Таким чином, воно є дещо самостійним адміністративно-процесуальним правовим інститутом.
У науці адміністративного права немає єдиної думки щодо видів адміністративних проваджень. На нашу думку, слід назвати такі види адміністративних проваджень:
1) провадження щодо підготовки та прийняття нормативних актів державного управління;
3) провадження в справах про заохочення у сфері державного управління;
4) провадження в справах про дисциплінарні проступки, які вирішуються адміністрацією підприємства, установи, організації;
5) реєстраційне провадження;
6) провадження в справах про адміністративне правопорушення;
7) провадження по відшкодуванню матеріальної шкоди.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Адміністративне право» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина 3. Адміністративно-процесуальна діяльність у системі адміністративного права“ на сторінці 6. Приємного читання.