Розділ 10. Адміністративне право зарубіжних країн

д) залежно від джерел адміністративного права виділяються:

- континентальна - наявність розмаїття джерел із чіткою ієрархією;

- англосаксонська - ієрархія джерел відсутня, кожне джерело регулює свою сферу суспільних відносин.

Певні уточнення можна зробити на підставі робіт A.M. Школика, присвячених проблематиці порівняльного адміністративного права. Так, зокрема, щодо предмету адміністративного права, у країнах англосаксонської (англо-американської) правової системи притаманним є превалювання таких особливостей: а) практичної спрямованості регулювання; б) забезпечення адміністративно-правовими нормами зовнішніх відносин між публічною адміністрацією та приватною особою; в) домінування адміністративно-процесуальних норм (з якими, у переважній більшості, і здійснюється асоціювання адміністративного права); г) основним призначенням адміністративного права вважається захист інтересів приватних осіб від можливих та реальних зловживань з боку публічної адміністрації. Для країн континентальної правової системи притаманним є зосередження уваги на сукупності 2 груп суспільних відносин як предмету адміністративного права - внутрішніх - організаційних відносин публічної адміністрації (система органів публічної адміністрації, їх взаємовідносини, внутрішня структура, правовий статус) та зовнішніх - відносин публічної адміністрації з приватними особами.

Джерельна база адміністративного права зарубіжних країн, хоча й із певною специфікою окремих правових систем, характеризується домінуванням особливостей, притаманних всім зарубіжним країнам, а саме: а) множинністю та розмаїттям джерел адміністративного права; б) відсутністю загальних кодифікованих актів за можливого існування кодифікаційних актів щодо окремих адміністративно-правових інститутів; в) значним обсягом та великою роллю у правовому регулювання підзаконних актів.

Публічна служба у зарубіжних країнах традиційно розглядається як вид діяльності осіб, які працюють в публічному секторі й покликані задовольняти публічні інтереси. Узагальнюючи чинні нормативні засади публічної служби, A.M. Школик вважає, що можливим є класифікаційний поділ службовців з використанням певних критеріїв: а) за територіальною належністю до публічного органу - на службовців центральних та місцевих публічних органів; б) за публічно-правовим статусом суб'єкта публічної адміністрації - на державних та муніципальних службовців; в) за сферою функціонування публічної служби - на службовців поліцейської, військової, дипломатичної та інших видів спеціалізованої служби; г) за змістом правового статусу - на функціонерів та нефункціонерів; д) за характером функцій - на адміністративні, виконавчі, професійні та допоміжно-технічні групи (категорії); е) щодо політичної діяльності - на виборних політиків, патронатних службовців та адміністративних службовців.

Системи публічної служби, у свою чергу, також умовно поділяються: а) за способом набору та просування по публічній службі - на систему кар'єри (Франція, Німеччина тощо) та систему посад (Великобританія тощо), комбіновану систему (деякі країни - члени ЄС); б) за впливом політичних факторів на зайняття посад - на систему заслуг і систему "здобичі".

Спільними для багатьох зарубіжних країн є такі умови вступу на публічну службу: громадянство держави (за можливих винятків), повна дієздатність особи, володіння державною мовою (мовами), віковий ценз, повна освіта, відсутність судимості, фізична (медична) придатність (стан здоров'я), дотримання військового законодавства (для чоловіків), досвід роботи, проходження підготовки, стажування тощо. Домінуючими способами вступу є конкурс, призначення (як правило, щодо патронатних службовців, допоміжного персоналу тощо). Просування по службі відбувається за званнями (рангами, чинами), за посадами тощо. Припинення відносин публічної служби відбувається: у зв'язку з настанням об'єктивних причин (обставин), з ініціативи органу публічної адміністрації, з ініціативи публічного службовця. Серед загальних обов'язків виділяють: добросовісне виконання обов'язків, лояльність до держави, ефективність використання наданого майна та коштів, збереження державної та службової таємниці, підвищення професійного кваліфікаційного рівня, обмеження заняття іншими видами трудової діяльності, декларування доходів, заборона прийняття подарунків тощо. Серед основних прав - права на постійну службу (кар'єру), на просування, на відповідні умови для служби, на членство у професійних спілках та політичних партіях, на адекватну оплату праці тощо. За виникнення протиправних діянь публічні службовці притягуються до кримінальної, цивільно-правової, дисциплінарної відповідальності.

Провідними формами діяльності суб'єктів публічної адміністрації у зарубіжних країнах вважаються адміністративна нормотворчість, укладання адміністративних договорів, адміністративне розпорядництво, а також вчинення організаційних дій та технічних операцій.

Всі адміністративні процедури у діяльності суб'єктів публічної адміністрації, враховуючи їх множинність та розмаїття, умовно поділяються на: внутрішні та зовнішні (за спрямованістю), безспірні та спірні (за наявністю спору), заявні та втручальні (залежно від ініціатора) тощо.

За діяльністю суб'єктів публічної адміністрації здійснюється контроль - внутрішній та зовнішній (залежно від характеру відносин), парламентський, президентський, адміністративний, судовий, громадський (за суб'єктом), попередній, поточний (оперативний), наступний (підсумковий) (за часом проведення), за законністю та за доцільністю діянь та рішень.

2. Адміністративне законодавство окремих зарубіжних країн

Зважаючи на наявні наукові роботи з відповідної проблематики (О.І. Харитонової, Є.О. Харитонова, Л.Р. Біли-Тіунової, C.B. Ківалова, В.П. Тимошука, А.М. Школика та інших), варто дати характеристику окремих держав.

Франція

Німеччина

Адміністративне право є частиною публічного права, є правом публічного управління. Воно розглядається у вузькому розумінні (це сукупність правових приписів публічного права, які визначають організаційні засади державного управління або регулюють діяльність органів державного управління), у широкому розумінні (правові приписи, що організують управління або регулюють його здійснення).

Адміністративне право поділяється на: матеріальне (загальне), яке включає адміністративні процедури, форми адміністративної діяльності; матеріальне (особливе), яке включає: поліцейське право і право охорони громадського порядку, право публічної служби; процесуальне право, яке включає форми контролю за адміністрацією, систему адміністративних судів, принципи адміністративного судового процесу, види позовів, попередній судовий захист, судовий контроль.

Джерела - закони, рішення Федерального адміністративного суду, міжнародні угоди, підзаконні акти, приписи, що не мають внутрішньо-управлінського значення, статути, звичаєве право.

Суб'єкти - носії публічної влади, тобто суб'єкти публічного права (органи виконавчої влади, державні установи Федерації та земель, публічні корпорації, публічні фонди, самостійні майнові організації публічного права, приватні підприємства з наданими їм публічними функціями тощо).

Державна служба передбачає розмежування чиновників і службовців, що працюють за наймом. Для чиновників висуваються вимоги щодо національності, стану здоров'я, матеріального стану, державної відданості. Ієрархія чиновників базується на засадах підпорядкування, окремої юрисдикції при порушення службової дисципліни, ранжування (4 ранги - нижчий, середній, підвищений та високий). Чиновники перебувають у публічно-правових відносинах із державою. Державно-службові відносини виникають на підставі призначення, зарахування, кооптації та обрання. Для чиновників передбачається випробувальний термін (тривалість залежить від рангу), відсутня вимога деполітизації, перелік обмежень (щодо спілкування із пресою, заняття додатковими видами діяльності тощо), система державної підтримки (соціальної, матеріальної тощо). Окрема увага приділена принципам професійного чиновництва, а саме: а) публічно-правовій вірності служби й роботодавцю; б) довічного строку служби (звільнення лише за серйозні службові проступки або у разі вироку про позбавлення волі на строк більше року) (навіть після досягнення граничного віку чиновники продовжують називатися чиновниками, хоча і перебувають на пенсії); в) державного утримання, гарантованого державою; г) результативності; д) відповідальності "перед усім суспільством", а не перед політичною партією; е) свободи політичних поглядів та членства в об'єднаннях.