Розділ «Тема 3. Провадження в справах про адміністративні правопорушення (адміністративно-деліктне провадження)»

1) залишити апеляційну скаргу чи протест прокурора без задоволення, постанову - без змін;

2) скасувати постанову та закрити провадження у справі;

3) скасувати постанову та винести нову постанову;

4) змінити постанову.

У разі зміни постанови в частині накладення стягнення, в межах, передбачених санкцією статті КпАП, воно не може бути посилено.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Після закінчення апеляційного провадження справа не пізніше ніж у 5-денний строк направляється до місцевого суду, який її розглядав.

Стадія виконання постанови про накладення адміністративного стягнення є останньою завершальною стадією провадження в справах про адміністративні правопорушення. Ії суть полягає в практичній реалізації адміністративного стягнення, призначеного правопорушнику постановою. Від того, як послідовно реалізовано постанову про адміністративне стягнення, наскільки справу доведено до завершення, залежить рівень ефективності боротьби з адміністративними правопорушеннями, запобігання їм, результативність виховання громадян в дусі точного та неухильного дотримання законів.

Постанова про накладення адміністративного стягнення, що набула законної сили, є обов'язковою для виконання державними і громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями, службовими особами і громадянами. Вона включає такі етапи, як:

- звернення постанови до виконання;

- безпосереднє її виконання.

Визначені етапи є умовними і в окремих випадках можуть не розрізнятися.

Постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення, а при оскарженні або опротестуванні підлягає виконанню після залишення скарги або протесту без задоволення, за винятком постанов про застосування стягнення у вигляді попередження та у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення. Вона звертається до виконання органом (посадовою особою), який виніс постанову.

Не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного стягнення, якщо її не було звернуто до виконання протягом 3 місяців з дня винесення. В разі оскарження чи опротестування постанови відповідно до ст. 291 КпАП, перебіг строку давності зупиняється до розгляду скарги або протесту. У разі відстрочки виконання постанови перебіг строку давності зупиняється до закінчення строку відстрочки.

Відстрочка виконання постанови на строк до 1 місяця можлива у випадку, якщо орган або посадова особа негайно виконати постанову про накладення адміністративного стягнення не може (ст. 301 КпАП).

Доказами у провадженні у справах про адміністративні правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність або відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм та стандартів, які стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом вилучення речей та документів, а також іншими документами (ст. 251 КпАП).

Прийнято виділяти поняття "докази" і поняття "джерело доказів". Джерелами доказів є матеріальні носії певної інформації, за допомогою якої ця інформація відображається у сфері провадження у справі про адміністративне правопорушення. До джерел доказів слід віднести протокол про адміністративне правопорушення, пояснення особи, що притягується до відповідальності, потерпілого, свідка, висновок експерта, речові докази, показання технічних приладів, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм та стандартів, які стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протокол вилучення речей та документів, а також інші документи. Саме тому доказом у справі слід вважати не сам протокол про адміністративне правопорушення або письмове пояснення потерпілого, а ті відомості, які були зафіксовані у цих процесуальних документах.

Доказами в справі можуть бути лише ті відомості про факти, які отримані без порушень вимог чинного законодавства, це є своєрідною гарантією прав особи на об'єктивний розгляд кожної справи, без використання заборонених прийомів отримання доказів.

У чинному законодавстві немає визначення процесу доказування у провадженні у справах про адміністративні правопорушення. Як правило, під доказуванням у провадженні у справах про адміністративні правопорушення розуміють процесуальну діяльність суб'єктів щодо збору, перевірки та оцінки доказів з метою встановлення об'єктивної істини у справі й прийняття на цій основі законного рішення. Отже, прийнято виділяти З стадії доказування: збір, перевірку та оцінку. При цьому кожна із них включає інтелектуальний та вольовий елементи, щоправда, в різних співвідношеннях.

Орган (особа), яка розглядає справу, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному та об'єктивному дослідженні всіх обставин справи у їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю (ст. 252 КпАП). Процес оцінки доказів передбачає, що суб'єкт адміністративної юрисдикції повинен дослідити відносність та допустимість доказів. Відомості про факт стають доказами тільки тоді, коли відповідають вимогам закону як щодо змісту, так і процесуального оформлення. Тому відомості про факти можуть бути визнані доказами в справі лише за наявності таких властивостей: відносності та допустимості.