Розділ «Глава 5. ПРАВОВІ ГАРАНТІЇ АДВОКАТСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ»

У силу зазначеного основного завдання діяльності адвоката інтереси адвоката і його клієнта збігаються. Діяльність адвоката спрямована на реалізацію та захист прав особи, яка звернулась по допомогу, що й забезпечує прямо пропорційне співвідношення між гарантованістю інтересів клієнта і адвокатської діяльності. Однак вимога закону про використання лише законних засобів при здійсненні адвокатами своєї діяльності вже не повністю збігається з інтересами клієнта, але, водночас, відповідає інтересам держави. Таким чином, місце правових гарантій адвокатської діяльності в системі правових гарантій визначається завданнями, поставленими перед адвокатами, і правовими рамками, що визначають засоби виконання цих завдань. Це місце може бути охарактеризовано як проміжне між гарантіями інтересів держави і гарантіями інтересів клієнта, а за допомогою правових гарантій адвокатської діяльності досягаються компроміс і згода між інтересами держави та інтересами особи.

2. Механізм і суб'єкти реалізації правових гарантій адвокатської діяльності

У силу важливості ефективної діяльності адвокатури постає питання про реалізацію вже існуючих і правове закріплення необхідних гарантій адвокатської діяльності, тобто про переведення цих гарантій із сфери належного до сфери існуючого, до практики соціальних відносин.

Це "переведення" здійснюється складним системним механізмом забезпечення правового статусу адвоката, що складається із сукупності умов, засобів, форм, режимів впливу і слугує реалізації правових гарантій адвокатської діяльності.

Механізм реалізації правових гарантій адвокатської діяльності включає органічно пов'язані між собою елементи: правову форму закріплення гарантій адвокатської діяльності, діяльність суб'єктів реалізації правових гарантій адвокатської діяльності, суб'єктів реалізації правових гарантій адвокатської діяльності.

Цей механізм потребує: по-перше, законодавчо-правового закріплення гарантій адвокатської діяльності на всіх рівнях національного законодавства України. Основоположною гарантією повинно стати закріплення правового становища інституту адвокатури та основних принципів його діяльності в Конституції України. Подальша розробка системи гарантій адвокатської діяльності отримує втілення у спеціальних законах, наприклад у Законі України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Особливе місце має посісти система правових гарантій адвокатської діяльності у процесуальних кодифікованих нормативних актах. До системи правових гарантій адвокатської діяльності входять і положення Правил адвокатської етики.

По-друге, зазначений механізм передбачає існування законодавчо чітко визначених суб'єктів його реалізації, а також визначеної законом системи практичних дій цих суб'єктів у зв'язку з реалізацією цих гарантій. У перелік згаданих суб'єктів, можливо, мають бути включені всі юридичні та фізичні особи, з якими адвокату доводиться вступати у стосунки при виконанні ним своїх професійних обов'язків.

Винятком у даному випадку не повинна бути навіть держава в цілому. Згадані суб'єкти повинні мати певне коло обов'язків щодо діяльності адвокатів у тій чи іншій галузі життя суспільства; виконуючи свої функції, адвокат повинен мати можливість розраховувати на певні обов'язки цих суб'єктів щодо нього. Крім того гарантії не лише стануть на перешкоді порушенню прав адвокатів, а й нададуть можливість проконтролювати адвокатську діяльність стосовно різних суб'єктів права, щоб запобігти можливості зловживань з боку несумлінних представників адвокатської професії.

Неможливо вести мову про механізм реалізації системи правових гарантій адвокатської діяльності, не уявляючи чіткої системи суб'єктів реалізації цих гарантій. Як би добре не була побудована система норм, що законодавчо закріплюють права і обов'язки адвокатів, яку б серйозну наукову базу не було підведено під механізм їх реалізації, якою багатою і різноманітною не виявилася б практика здійснення всього задуманого, ефективність адвокатської діяльності буде невисокою, якщо чітко не регламентувати коло суб'єктів, на яких накладено ряд обов'язків, що спонукають адвоката діяти відповідно із законодавством і при цьому бути впевненим у належній реакції на свої дії. Жодна норма закону не спрацьовує повною мірою, якщо не існує достатньо серйозної відповідальності за невиконання обов'язків стосовно діяльності адвокатів.

Спираючись на один з основних принципів правової держави — обов'язок держави захищати в першу чергу права громадян, цілком закономірно дійти висновку, що основним суб'єктом реалізації правових гарантій адвокатської діяльності має бути держава.

Проблема захисту державою прав громадян не є новиною і мала місце тією чи іншою мірою у будь-якій державі і за будь-якої соціально-економічної формації. Ця проблема набула особливого значення для сучасного суспільства у другій половині минулого століття, коли філософія правової держави, її елементи та дійові ознаки почали реалізовуватись у державному будівництві країн, об'єднаних єдиною метою: створити цивілізовану світову спільноту рівноправних і вільних людей та націй. Після проголошення у 1991 р. Верховною Радою України незалежної держави Україна ця проблема постала і перед нашою країною.

Слід відзначити, що саме адвокатура і є одним із найважливіших, необхідніших і найбільш реальних інститутів держави по захисту прав громадян.

Але ще дуже часто трапляється трактування адвокатури як структури, що належить до сфери послуг і задовольняє певні побутові інтереси громадян і юридичних осіб. Таке розуміння ролі адвокатури в суспільстві категорично не відповідає її дійсному функціональному навантаженню, яке є значно масштабнішим і змістовнішим. Поряд зі своєю головною функцією — професійним захистом прав і свобод громадян і юридичних осіб вона також певною мірою виконує роль важеля впливу на різні гілки влади, а "поділ влади сьогодні — це найважливіша підстава забезпечення ефективності управління суспільством"[1]. Професійною діяльністю адвокатів у конкретних справах контролюється відповідність рішень судової влади законові, тобто кінцевій і найголовнішій формі виразу волевиявлення законодавчої влади. У разі коли така відповідність відсутня, адвокати вдаються до процесуальних засобів — апеляційних і касаційних скарг, ініціюють процес контролю за додержанням законодавчих положень, здійснюваний спеціалізовано як прокуратурою, так і судовими органами вищих інстанцій.

Отже, адвокатура є своєрідним фактором, який збалансовує волевиявлення суду в конкретних справах із волевиявленням законодавця в широкому розумінні.

Крім того опосередкований контроль за відповідністю волевиявлень виконавчих структур, їх окремих представників волевиявленню законодавчої влади, тобто — закону, також виконується адвокатурою. Адвокатура представляє інтереси суб'єктів, чиї права та свободи порушуються чинниками виконавчої влади, і, використовуючи свої права, реагує на них шляхом подачі заяв і скарг до суду, прокуратури тощо. При цьому адвокатура знову-таки виступає як один із гарантів узгодження дій і рішень виконавчої влади з рішеннями законодавчої влади.

Може йтися про особливий статус адвокатури серед невладних структур суспільства. Адвокатура ніколи не входила до жодних державних структур, стояла поза політикою, не об'єднувалась з іншими структурами, виконуючи свої обов'язки професійного правозахисту.

Невходження до будь-якої владної структури, проміжне, незалежне становище адвокатури додає останній значення інституту, що може, зокрема, бути дійовим узгоджувачем конкретних суперечностей, які виникають через привласнення тією чи іншою гілкою влади непритаманних їй правомочностей. Ще П. Котляревський писав у цьому зв'язку: "Вимагаючи від нього (адвоката) знати закони і задовольняти формальні умови... законодавець поставив адвоката вільним між судом і громадянами, з яких одні шукають правди, інші милості, посередником без влади, але з правом гласності. Таке призначення адвокатури як сили, що протидіє бюрократичному абсолютизму, виправдовується метою внутрішньої політичної рівноваги..."[2].

Виконання адвокатурою згаданих вище функцій підтверджує думку, що сама адвокатура України також є одним із суб'єктів реалізації правових гарантій адвокатської діяльності. Діяльність адвокатури слід віднести до однієї з гарантій законності, тобто до спеціальних юридичних засобів її забезпечення. Будучи особливого виду суспільним інститутом, адвокатура здійснює свою діяльність з метою забезпечення законності. Вона є важливим засобом попередження правопорушень, мірою захисту, поновлення порушених прав, усунення негативних наслідків правопорушень. І дійсно, якою б діяльністю не займалася адвокатура — веденням кримінальних чи цивільних справ, юридичним обслуговуванням підприємств та організацій, консультаційною роботою — у ній (діяльності) завжди присутні дві пов'язані між собою і зумовлені одна одною складові: відстоювання і суворе додержання законів і попередження правопорушень.

В Основних положеннях про роль юристів зазначено: "Захищаючи права своїх клієнтів і відстоюючи інтереси правосуддя, юристи повинні сприяти захисту прав людини і основних свобод, визнаних національним і міжнародним правом, і в усіх випадках діяти незалежно і сумлінно відповідно до закону і визнаних норм і фахової етики юриста. Юристи завжди суворо дотримуються інтересів своїх клієнтів". При цьому "юристи при всіх обставинах зберігають честь і гідність, притаманні їх професії, як відповідальні співробітники в галузі відправлення правосуддя".

Основні положення про роль адвокатів (ст. 9) встановлюють, що уряди, фахові асоціації адвокатури і навчальні заклади зобов'язані забезпечити адвокатам одержання відповідної освіти, підготовку і знання як ідеалів і етичних вимог адвокатів, так і прав людини і основних свобод, закріплених національним і міжнародним правом. Це положення дуже важливе, оскільки адвокат повинен відповідати системі фахових і етичних вимог, які забезпечують надання ним кваліфікованої юридичної допомоги.