Розділ «Глава 5. ПРАВОВІ ГАРАНТІЇ АДВОКАТСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ»

Розглядаючи проблему гарантованості адвокатської діяльності, не можна обмежуватися вивченням сукупності засобів, що попереджають і кладуть край порушенню прав адвокатів з боку інших осіб[5]. Гарантії адвокатської діяльності виконують подвійну функцію: 1) перешкоджають порушенню прав адвокатів з боку зобов'язаних стосовно них суб'єктів; 2) запобігають зловживанню правами самими адвокатами.

Сама єдність прав і обов'язків адвокатів передбачає ефективні гарантуючі фактори, вивчення яких становить інтерес як для теорії, так і для практики юридичного забезпечення прав і відповідальності адвокатів. Обґрунтоване поєднання прав і юридичних обов'язків у структурі правового статусу адвоката, взаємні зв'язки останнього з правами і обов'язками інших суб'єктів, які перебувають у правовідносинах з адвокатом, є важливою гарантією практичної реалізації нормативних наказів.

Юридичних гарантій потребують як права, так і обов'язки адвокатів. У загальнотеоретичній літературі, однак, частіше йдеться лише про забезпечення виконання адвокатами своїх завдань. Проте, надаючи адвокатові широкі права, суспільство не може не вимагати сумлінного виконання ним також і юридичних обов'язків. Принцип єдності прав і обов'язків передбачає одночасно, що гарантії прав і гарантії обов'язків мають свою специфіку, що полягає в різних механізмах їх реалізації, які являють собою самостійні структурно-функціональні утворення, що включають характерні юридичні засоби.

Визнання того факту, що гарантії адвокатської діяльності, тобто гарантії інтересів адвоката, є відносно самостійним правовим явищем, не повністю збігаються з гарантіями інтересів правосуддя та держави в цілому як за своїм змістом, так і за формою і, збігаючись з гарантіями інтересів осіб, яких адвокати представляють, відрізняються від останніх застосовуваними засобами і способами гарантування, потребує відповіді на питання стосовно меж, у яких є допустимим забезпечення інтересів адвоката. Адже очевидно, що для режиму правової держави однаково шкідливим може стати як нехтування інтересами адвокатів, так і, навпаки, — забезпечення інтересів адвокатів без встановлення певних вимог, яким повинні відповідати подібні інтереси, пристосовуючись до них за своїм змістом та формою.

Видається можливим визначити такі вимоги до забезпечуваного інтересу адвоката.

1. Інтереси адвокатів, реалізація і захист яких можуть бути забезпечені відповідними гарантіями, в першу чергу мають бути істотними. Щодо істотності інтересів адвоката можна підкреслити, що вона визначається специфікою його правового статусу як захисника інтересів особи. Однак треба зробити застереження — далеко не всі інтереси адвокатів випливають із специфіки саме його процесуального становища.

2. Другою рисою інтересу адвоката є його типовість. Держава може гарантувати лише ті інтереси адвокатів, які притаманні всім адвокатам і не мають суто особистого характеру. Так, типовим можуть бути визначені інтерес і право адвоката на відстоювання невинуватості свого клієнта, навіть у разі визнання останнім своєї вини. Але не може вважатися типовим інтерес адвоката, що полягає в обґрунтуванні винності підзахисного у випадку невизнання ним своєї вини. Безумовно, і типовий інтерес для кожної конкретної особи може набувати індивідуального забарвлення, що не може перешкоджати його здійсненню. Необхідно підкреслити також, що істотність і типовість змінюються залежно від того, на якому етапі розвитку перебуває суспільство, наскільки розвиненою є суспільна свідомість тощо.

3. І ще одну обставину, як нам уявляється, слід мати на увазі, вирішуючи питання, чи має той чи інший інтерес адвоката бути забезпечений відповідними гарантіями: гарантований інтерес повинен ґрунтуватися на міцній соціальній основі, тобто для його врахування необхідні матеріальні й духовні передумови. У літературі відмічається також, що для того, щоб інтерес міг стати фактором політики, він повинен "у цілому, в основі своїй" відповідати "головному, провідному інтересові, головній меті суспільства"[6].

Гарантованість інтересів адвокатів, а отже, і їх діяльності взагалі, відповідає гуманістичній спрямованості нашої держави, Конституції України, в якій закріплені святість і непорушність проголошених прав і свобод громадян (статті 21, 64), серед яких одним з основних є право на правову допомогу, яка реально і повноцінно може бути надана лише в умовах гарантованості адвокатської діяльності.

Спостерігаючи певну спільність вимог, що ставляться до гарантованих прав осіб, інтереси яких представляє адвокат, і самого адвоката, необхідно все ж відзначити їх різницю у деяких моментах. І якщо вказані вимоги є достатніми для визнання інтересу особи таким, що підлягає законодавчому регулюванню, то для подібного висновку стосовно інтересів адвоката необхідними є додаткові обмеження, що випливають із положень закону про мету адвокатської діяльності і засоби, які можна використовувати для її досягнення.

Таким чином, до вже названих вимог стосовно прав і обов'язків адвокатів для їх же гарантування треба додати ще дві, що є суто специфічними саме для статусу адвоката:

1. Права і обов'язки адвоката мають у першу чергу відповідати Його основним завданням. Отже, на адвоката не може бути покладений, приміром, обов'язок виявляти обставини (можливо, й відомі йому), які можуть погіршити становище його клієнта.

2. Права і обов'язки адвоката повинні давати йому можливість і зобов'язувати його до здійснення своєї діяльності, використовуючи лише не заборонені законом засоби захисту законних прав та інтересів осіб.

Доходячи висновку з викладеного вище, зазначимо, що вирішення питання про правомірність встановлення окремих гарантій адвокатської діяльності залежить від істотності, типовості, соціальної обґрунтованості, відповідності завданням адвоката і засобам, допустимим до використання в його діяльності, прав і обов'язків адвоката, що підлягають гарантуванню.

Доля конкретної гарантії врешті-решт має визначатись її місцем у всій системі гарантій, узгодженістю з іншими елементами цієї системи, соціальною значущістю як на стратегічному, так і на тактичному рівні. Забезпечення інтересів адвоката передбачає не лише розширення кількості гарантій цих інтересів, а й подальший розвиток правових форм закріплення гарантій, засобів їх реалізації, а також системи суб'єктів, які реалізують ці гарантії.

Вивчаючи певне соціальне явище чи правовий інститут, намагаючись зрозуміти його природу, необхідно визначити його значення, мету його існування. У нашому випадку важливо визначити завдання, виконанню яких сприяють гарантії адвокатської діяльності. Виходячи з того, що ці правові гарантії мають забезпечувати нормальну діяльність адвокатів, видається логічним, щоб зміст вказаних гарантій відповідав змісту адвокатської діяльності, чітко визначеному в ст. 2 Закону: "здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі". Додержуючись цього визначення, можна дійти висновку і щодо прав адвокатів, які гарантуються всією системою вказаних гарантій.

Правові гарантії адвокатської діяльності мають низку функцій у правовому регулюванні, основною з яких є забезпечення реалізації правового статусу адвоката, в результаті чого: 1) створюється практична можливість користування суб'єктивним правом і виконання юридичного обов'язку адвокатами; 2) виключається відступ від цілей правових норм у процесі користування суб'єктивним правом — так зване зловживання правом; 3) стимулюється правова активність адвокатів; 4) реалізуються загальна і спеціальна превенція порушень суб'єктивних прав, невиконання обов'язків; 5) здійснюється захист суб'єктивних прав у ситуаціях, що перешкоджають їх нормальній реалізації; 6) забезпечуються відновлення порушених суб'єктивних прав і необхідна поведінка зобов'язаної особи.

Розглядаючи питання про правові гарантії діяльності адвокатів, не можна повністю розкрити їх суть, не з'ясувавши їх місця і ролі у загальній системі правових гарантій. Вони, як правило, представляються в нашій літературі у вигляді системи, елементами якої є гарантії інтересів держави і особистості. Кожний з елементів системи має свою соціальну і правову природу, свої завдання, справляє свій вплив на формування і застосування закону.

Інтереси держави далеко не завжди відповідають інтересам особистості (тим більше, коли йдеться про обвинуваченого або про його захисника, який представляє його інтереси), і навпаки, інтереси особистості іноді суперечать інтересам держави. Якщо б це було не так, то взагалі відпала б необхідність в існуванні права. Право тому й існує, що інтереси різних людей, особистості й суспільства можуть вступати в колізію між собою, вихід з якої можливий шляхом або придушення одного з протилежних інтересів, або досягнення компромісу між ними.

Особливе місце займають у цій системі правові гарантії адвокатської діяльності. Виходячи з їх подвійної природи — за своїм змістом вони слугують як інтересам держави, так і інтересам особистості, самі гарантії адвокатської діяльності також займають проміжне місце між гарантіями інтересів держави і гарантіями інтересів особистості Гарантії інтересів адвокатів частково збігаються з гарантіями інтересів держави. Цей збіг дістає вияв у виконанні адвокатами одного із завдань держави: захист прав і законних інтересів особи. У цій частині інтереси адвокатів і держави є схожими і мають одну мету. Однак завдання держави щодо забезпечення рівності осіб при захисті ними своїх прав та інтересів та об'єктивності при вирішенні спірних питань уже ніяким чином не відповідає меті адвокатської діяльності, адже адвокат завжди діє в інтересах свого клієнта. Саме тому гарантованість інтересів держави і гарантованість адвокатської діяльності лише частково збігаються у своїй спрямованості.