Правовий статус автономних одиниць відрізняється від статусу звичайних адміністративно-територіальних одиниць, проте вони не є державними утвореннями. Найчастіше статус автономії надається тим частинам унітарної держави, які відрізняються від інших територіальних одиниць за національним (етнічним) складом, історичними традиціями, географічному положенню. Наприклад, у ст. 2 Конституції Королівства Іспанія 1978 р. проголошено, що "Конституція...визнає і гарантує право на автономію для національностей і регіонів...".
Автономія насамперед означає самоврядування визначеної територіальної одиниці, тобто право самостійно вирішувати питання місцевого значення у межах повноважень, установлених конституцією.
У Великобританії, Данії, Індонезії, Іспанії, Італії, Португалії, Судані, Фінляндії, Шрі-Ланка, Габоні, Франції, які мають унітарну форму правління, досить успішно функціонують відповідні автономії.
У ряді країн, як правило, існують державні та територіальні автономії.
Державна автономія
Має деякі зовнішні ознаки держави - наявність представницького органу (парламенту), уряду, іноді конституції або статуту, що визначає його політико-правовий статус, громадянства тощо. У загальнодержавній конституції або в спеціальному законі визначається сфера законодавчої компетенції представницького органу автономії. Так, у Конституції Португалії передбачено автономію Азорських островів і Мадейри, у Данії були прийняті закони, які надавали автономію Фарерськім островам і Гренландії, у Фінляндії - Аландськім островам, у Франції - Корсиці тощо. Наприклад, у ч. 1 ст. 225 Конституції Португальської Республіки 1976 р. зазначено, що "особливий політико-адміністративний режим Азорських островів і Мадейри ґрунтується на географічних, економічних і соціальних характеристиках та на історичному прагненні острівного населення до автономії", у ст. 74 Конституції Французької Республіки 1958 р. визначено, що "заморські території мають свою особливу організацію, яка враховує їх власні інтереси в поєднані з інтересами Республіки в цілому.".
Територіальна автономія
На відміну від державної, не має ознак державного утворення, у неї не передбачається наявності власного парламенту і вона насамперед відображає специфіку національного складу місцевого населення. Наприклад, у ст. 114 Конституції Італійської Республіки 1947 р. встановлено, що "Республіка поділяється на області, провінції, комуни", які є автономними в межах кола свого відання, вони не підпорядковуються один одному, а центральні органи здійснюють щодо них лише адміністративний нагляд. Згідно розд. 6 гл. ІІІ "Органи самоврядування в районах національної автономії" Конституції КНР 1982 р., а також Закону КНР "Про національну району автономію" 1984 р. у Китаї існує 5 автономних районів, 30 автономних округів і 124 автономних повіти, які відповідно до ст. 6 зазначеної Конституції "є районами національної автономії". Нерідко територіальній автономії присвячено спеціальну структурну частину конституції, розділ або главу (Азербайджан, Іспанія, Італія, Китай, Португалія, Сербія, Таджикистан, Узбекистан, Україна).
У ряді пострадянських країн (Азербайджан, Грузія, Молдова, Таджикистан, Узбекистан, Україна) функціонують територіальні організації публічної влади, які поєднують риси як державної, так і територіальної автономії. Наприклад, у ч. 1 ст. 133 Конституції України 1996 р. проголошено, що "систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим...", яка згідно ст. 134 цієї Конституції ". є невід'ємною складовою частиною України." та відповідно до ч. 1 ст. 135 ". має Конституцію Автономної Республіки Крим.".
До децентралізованих унітарних держав відносяться: Великобританія, Данія, Іспанія, Італія, Китай, Португалія, Україна, Фінляндія, Франція та інші.
Поряд з унітарними державами у сучасному світі достатньо розповсюдженою формою державного устрою є федерація, за якої територія держави складається з державних утворень (штати, провінції, землі тощо) на основі договору майбутніх суб'єктів федерації (Австралія, Малайзія, США, Швейцарія). Наприклад, у ст. 1 Конституції Королівства Бельгія 1831 р. у редакції 1994 р. встановлено, що "Бельгія є федеративною державою, яка складається із співтовариств та регіонів", а в ст. 2 і ст.3 цієї Конституції визначено, що Бельгія включає три співтовариства (Французьке, Фламандське, Німецькомовне) та три регіону (Валлонський, Фламандський, Брюссельський), які у свою чергу поділяються на провінції.
У багатьох випадках федеративна форма державного устрою відображена в офіційній назві держави: Федеративна Демократична Республіка Ефіопія, Федеративні Штати Мікронезії, Федеративна Республіка Нігерія, Мексиканські Сполучені Штати, Сполучені Штати Америки тощо.
Федеративна держава - це форма державного устрою, за якої територія держави складається з автономних державних утворень (суб'єктів федерації), наділених юридичною і певною політичною самостійністю.
Для федеративної держави характерні такі основні ознаки:
• наявність спільної території, яка складається з територій-суб'єктів федерації, що мають власний адміністративно-територіальний поділ, а також з територіальних одиниць, які не є суб'єктами федерації та підпорядковуються центральній владі. Наприклад, федеральні (столичні) округи, в яких знаходяться столиці таких держав, як Австралія, Аргентина, Бразилія, Мексика, Нігерія, Пакистан, США;
• наявність загальної конституції федерації та конституцій її суб'єктів (Австрія, Бразилія, Мексика, Німеччина, США), що наділені правом видавати нормативно-правові акти, зміст яких повинен відповідати законодавству федерації, а дія поширюватися виключно на її територію. Наприклад, у ст. 51 Федеральної Конституції Швейцарської Конфедерації 1998 р. зазначено, що "1. Кожен кантон приймає демократичну конституцію.... 2. Конституції кантонів повинні гарантуватися Конфедерацією. Конфедерація надає таку гарантію, якщо конституція не суперечить федеральному закону", у ч. 1 ст. 28 Основного Закону ФРН 1949 р. у редакції 1992 р. проголошено, що "конституційний устрій земель має відповідати основним принципам республіканської, демократичної та соціально-правової держави в дусі сучасного Основного закону.", а у ст. 31 цього Основного Закону зазначено, що "федеральне право має перевагу над правом земель". Не мають своїх конституцій суб'єкти федерації Бельгії, Венесуели, Індії (за виключенням штатів Джами і Кашмиру), Канади, Малайзії, Нігерії, Пакистану;
• наявність двопалатного федерального парламенту, в якому верхня палата забезпечує представництво суб'єктів федерації та парламентів суб'єктів федерацій, федерального уряду та відповідних органів управління суб'єктів федерації;
• наявність подвійного громадянства (якщо інше не передбачене конституцією), тобто кожний громадянин вважається одночасно і громадянином федерації, і громадянином суб'єкта федерації. Подвійне громадянство зафіксовано у конституціях Австрії, Німеччини, Росії, США, Швейцарії. Наприклад, у розд. 1 поправки XIV до Конституції США 1787 р. зазначено, що "усі особи, народжені чи натуралізовані у Сполучених Штатах і знаходяться під їх юрисдикцією, є громадянами Сполучних Штатів і того штату, в якому вони проживають...";
• наявність трьох рівнів повноважень органів державної влади, а саме: виключних повноважень федерації, виключних повноважень суб'єктів федерації та сумісної компетенції. Наприклад, у додатку VII до Конституції Республіки Індія 1949 р. закріплюється компетенція Союзу, штатів, а також сумісна компетенція. Згідно зазначеного додатку до компетенції Союзу відноситься 97 питань, до компетенції штатів - 66 питань, а до сумісної компетенції - 47 питань;
• відсутність у суб'єктів федерації права на сецесію. На сьогодні жодна федеральна конституція (крім Конституції Федеративної Демократичної Республіки Ефіопії 1994 р.), не визнає за суб'єктами федерації права сецесії, тобто права одностороннього виходу зі складу федерації, що забезпечує її цілісність та не допускає розповсюдження сепаратистських тенденцій. Проте, як свідчить історія федералізму, це не є перешкодою для виходу з федерації окремих суб'єктів за їх бажанням. Так, у другій половині ХХ ст. були здійснені сецесії як мирним (наприклад, у 1965 р. зі складу Малайзії відокремився один з її Штатів - Сингапур з утворенням незалежної держави), так і збройним шляхом (наприклад, у 1971 р. зі складу Пакистану вийшла Бенгалія (Східний Пакистан), який створив державу Бангладеш);
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Політичні системи світу» автора Кириченко В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Форма державного устрою“ на сторінці 2. Приємного читання.
