Змістовий модуль 2. Основні інститути політичної системи суспільства

Політичні системи світу


Тема 5. Законодавча влада (парламент)



Поняття, функції та місце парламенту в системі органів державної влади


Згідно із концепцією поділу влади, законодавча влада, яка здійснюється насамперед загальнонаціональним представницьким органом - парламентом, посідає особливе місце в системі вищих органів державної влади. Парламент відіграє надзвичайно важливу роль у житті суспільства. Він був, і є, виразником інтересів різних соціальних і політичних сил, ареною для узгодження соціальних інтересів, пошуку компромісів, розв'язання наявних у суспільстві соціальних і політичних суперечностей.

Місце і роль парламенту, як правило, закріплюється в конституції, причому підкреслюється його особливий статус. Наприклад, у ст. 41 Конституції Японії 1946 р. проголошено, що "парламент є вищим органом державної влади ї єдиним законодавчим органом держави", у ст. 75 Конституції України 1996 р. визначено, що, "єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України", у ст. 79 Конституції Республіки Білорусь 1994 р. зазначено, що "Верховна Рада Республіки Білорусь є вищим представницьким постійно діючим та єдиним законодавчим органом державної влади Республіки Білорусь", у п. 1 ст. 15 Конституції Чеської Республіки 1992 р. встановлено, що "законодавча влада у Чеській Республіці належить Парламентові", у ст. 24 Федерального конституційного закону Австрії 1920 р. у редакції 1988 р. вказано, що "законодавча влада Федерації здійснюється Національною Радою спільно з Федеральною Радою". У конституціях деяких країн особлива роль парламенту не виділяється, а тільки вказується, чим він повинний займатися.

Вищі представницькі органи мають узагальнену універсальну назву "парламент", але в різних країнах вони називаються по-різному: парламент (Австралія, Великобританія, Бельгія, Індія, Італія, Канада, Молдова, Нова Зеландія, Франція, Чехія, Японія), конгрес (Аргентина, Венесуела, США, Чилі, Філіппіни), народні збори (Албанія, Болгарія), національні збори (Південна Корея, Панама, Пакистан), федеральні збори (Австрія, Росія, Швейцарія), державні збори (Естонія, Угорщина).

Деякі назви парламентів уживаються в перекладі або в місцевому звучанні (наприклад, парламент Швеції прийнято називати "риксдаг", Данії - "фолькетинг", Норвегії - "стортинг", Ісландії - "альтинг", Фінляндії - "єдускунта"), а деякі застосовуються без перекладу (наприклад, парламент Ірану, Туреччини - "меджліс", Ізраїлю - "кнесет", Іспанії - "кортеси", Хорватії - "сабор").

Ряд конституцій (Німеччина, Польща) не вживають термін "парламент", а обмежуються лише відповідними найменуваннями палат: бундестаг і бундесрат, сейм і сенат.

На сьогодні в світі немає жодної держави, за винятком країн з абсолютною монархією, де не було б парламенту. В унітарних державах парламенти формуються на загальнонаціональному рівні, а у федеративних - також і на рівні їх суб'єктів. При цьому їх повноваження розмежовуються на засадах, визначених федеральною конституцією.

Парламент - це єдиний постійно діючий загальнонаціональний колегіальний представницький орган законодавчої влади держави, який повністю або частково обирається народом, виражає його суверену волю та здійснює представницькі, законодавчі, державотворчі, організаційні та контрольні функції.

Функції парламенту - це основні напрямки та види діяльності, що відображають його політико-правову природу та визначають його місце в загальній системі органів публічної влади. Обсяг повноважень парламенту залежить від різних факторів: форми державного правління, форми політико-територіального устрою, історичних умов формування державності, рівня демократії, співвідношення політичних сил тощо. Наприклад, у ст.85 Конституції України 1996 р. перелічується 36 найменувань і приписів, згідно з якими Верховна Рада України здійснює свої повноваження.

Множинність повноважень парламенту зводиться до таких основних його функції:

1) представницька функція, яка полягає в тому, що парламент є виразником інтересів і волі народу (нації), тобто всієї сукупності громадян певної держави, який уповноважений приймати важливі рішення від імені народу.

Представницька природа парламенту зумовлена його виборністю, періодичністю формування, колегіальністю, вільним мандатом депутатів та реалізується через співпрацю в різних міжпарламентських об'єднаннях. Наприклад, членами Європейської Міжпарламентської Асамблеї православ'я (ЄМАП) є парламентські делегації Вірменії, Білорусії, Болгарії, Греції, Грузії, Естонії, Кіпру, Латвії, Молдови, Росії, Румунії, України, Фінляндії, Чорногорії, а спостерігачами - делегації Албанії, Казахстану, Польщі, Словаччини, Чехії ;

2) законодавча функція, яка полягає в тому, що парламент приймає закони. Прийняття законів є головним завданням парламенту, яке займає провідне місце в його діяльності.

Парламенти з необмеженою законодавчою компетенцією існують у Великобританії, Греції, Ірландії, Італії, Новій Зеландії, Португалії, Польщі, Японії та у більшості країн з англосаксонською системою права. Тобто зазначені парламенти наділені правом приймати рішення з будь-якого питання. Наприклад, у ст. 70 Конституції Італійської Республіки 1947 р. вказано, що "законодавча функція здійснюється спільно обома палатами", а в ч. 1 ст. 77 цієї Конституції визначено, що "уряд не може без делегування палат видавати декрети, які мали б силу звичайного закону". У Великобританії верховною владою в галузі законодавства наділений парламент в цілому, тобто ніхто не може обмежити його верховенство у законодавчій владі. Закон, який прийнятий обома палатами і ухвалений королевою, ніхто не може брати під сумнів, навіть суд. У багатьох країнах законодавча компетенція парламентів обмежена. Обмеження може бути абсолютним або відносним.

Абсолютна обмежена компетенція парламенту характерна для Австрії, Болгарії, США, Франції та більшості франкомовних країн Африки. Тобто конституції цих країн встановлюють точний перелік питань, з яких парламент може приймати закони та інші рішення. Наприклад, у розд. 1 ст. 1 Конституції США 1787 р. зазначено, що "всі законодавчі повноваження. належать Конгресу Сполучених Штатів.", а далі у розд. 8 цієї статті перераховані питання, з яких Конгрес має право законодавствувати, у розд. 9 надається перелік того, чого Конгрес не може здійснювати. З усіх інших питань закони здійснюються штатами. У Конституції Французької Республіки 1958 р. та у Конституції Республіки Болгарія 1991 р. також містяться вичерпний перелік питань, що належить до компетенції парламентів зазначених країн.

Відносно обмежена компетенція парламенту характерна для певних федеративних і децентралізованих унітарних держав (Індія, Іспанія, Малайзія, Німеччина, Швейцарія). Тобто парламент не може вирішувати питання, які входять до компетенції суб'єктів федерації або автономних утворень. Наприклад, Конституція Республіки Індія 1949 р. встановлює три види повноважень: а) виключну компетенцію союзу; б) компетенцію законодавчих зборів штатів; в) спільну компетенцію федерального парламенту та законодавчих зборів штатів;

• 3) державотворча (установча) функція, яка полягає у формуванні парламентом державних органів, призначення чи обрання посадових осіб або його участі в такому обранні. Парламент у цій сфері має досить широкі повноваження. Конституціями багатьох країн визначені найрізноманітніші форми і способи участі парламентів у цих процедурах, а саме:

  – формування органу в цілому без визначення його керівництва (наприклад, згідно п. 2 ст. 148(ж) Федерального конституційного закону Австрії 1920 р. Національна Рада обирає колегію народних правозахисників);

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Політичні системи світу» автора Кириченко В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Змістовий модуль 2. Основні інститути політичної системи суспільства“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Змістовий модуль 1. Держава в політичній системі суспільства

  • Структура політичної системи

  • Функції та типологія політичних систем

  • Політична система України

  • Тема 2. Держава як основний інститут політичної системи

  • Поняття та основні ознаки держави

  • Типологія держав

  • Функції держави

  • Тема 3. Форми держави

  • Форма державного правління

  • Форма державного устрою

  • Форма політичного режиму

  • Тема 4. Глава держави

  • Порядок заміщення посади глави держави у монархіях

  • Порядок заміщення посади глави держави у республіках

  • Повноваження глави держави

  • Змістовий модуль 2. Основні інститути політичної системи суспільства
  • Порядок формування парламенту і строк його повноважень

  • Внутрішня структура парламенту

  • Конституційно-правовий статус члена парламенту

  • Тема 6. Виконавча влада (уряд)

  • Порядок формування, структура та склад уряду

  • Компетенція уряду

  • Конституційно-правова відповідальність уряду

  • Тема 7. Місцеве самоврядування

  • Система місцевого самоврядування

  • Романо-германська (континентально-європейська) система

  • Структура та порядок формування органів місцевого самоврядування

  • Компетенція органів місцевого самоврядування та їх відносини з центральними органами держави

  • Тема 8. Політичні партії та партійні системи

  • Класифікація політичних партій

  • Партійні системи

  • Однопартійна система

  • Багатопартійна система

  • Політичні партії та основні типи сучасних виборчих систем

  • Пропорційна виборча система

  • Рекомендована література