Питання про те, якою має бути модель парламенту, вважається найбільш суперечливим у науковому середовищі. Вирішення цього питання в кожній державі є результатом політичного вибору, який залежить від історії та традицій країни, особливостей конституційного ладу, розмірів території, соціально-економічних і політичних обставин та деяких інших факторів.
Порядок формування парламенту значною мірою залежить від його структури. На сьогодні існують дві основні моделі організації парламентів: однопалатні та двопалатні парламенти, хоча історії відомі випадки і більшого числа палат. Наприклад, за Конституцією Югославії 1963 р. у редакції 1968 р. парламент цієї країни складався із шести палат.
Однопалатні (монокамеральні) парламенти
Існують майже в 80 державах (Албанія, Болгарія, Греція, Данія, Естонія, Ізраїль, Ісландія, Єгипет, Еквадор, Китай, Латвія, Литва, Люксембург, Македонія, Нова Зеландія, Португалія, Словаччина, Туреччина, Угорщина, Україна, Фінляндія, Швеція). Наприклад, у ч. 2 §1 гл. 3 Закону Королівства Швеції "Форма правління" 1974 р. у редакції 1994 р. визначено, що парламент цієї країн (Риксдаг) складається ". з однієї палати.", а у ч. 2 § 24 Закону Фінляндії "Акт про Едускунтє" 1999 р. зазначено, що "Едускунта складається з однієї палати".
Однопалатний парламент майже завжди формується шляхом загальних і прямих виборів. У деяких країнах значне число мандатів отримують особи за посадою, представники знаті (Бруней, Бутан, Тонго), іноді глава держави призначає невелике число осіб, що мають особливі заслуги перед країною (Єгипет). Однопалатна система парламенту характерна для мононаціональної держави, що займає, як правило, невелику територію (Коста-Ріка, Сальвадор), а також для країн з авторитарними та тоталітарними політичними режимами (В'єтнам, Китай). Джерела її виникнення різноманітні. В одних країнах зазначена модель була встановлена разом з утворенням незалежної держави (Болгарія), в інших - з відмовою від двопалатної структури парламенту (Греція, Данія, Єгипет, Єквадор, Нова Зеландія, Португалія, Туреччина, Швеція).
Водночас зазначена модель має певні недоліки. В однопалатному парламенті недостатньо представлені адміністративно-територіальні одиниці, існує можливість взяття повноважень інших органів держави або узурпації влади політичною партією, яка має більшість в парламенті.
Переважна більшість країн мають двопалатні (бікамеральні) парламенти. Ця система виникла довільно в Англії в середині XIV ст., коли Парламент поділився на Палату лордів і Палату громад, та практично до першої половини XX ст. вона існувала майже повсюдно, за винятком балканських і деяких латиноамериканських держав (Болгарія, Греція, Гондурас, Коста-Ріка, Панама, Сербія).
У сучасному світі двопалатні парламенти діють майже в усіх федеративним державам (Австралія, Австрія, Аргентина, Бельгія, Бразилія, Венесуела, Індія, Канада, Малайзія, Мексика, Німеччина, Нігерія, Пакистан, Росія, США, Швейцарія) і у чверті унітарних держав (Болівія, Великобританія, Іспанія, Ірландія, Італія, Колумбія, Норвегія, Парагвай, Польща, Уругвай, Чилі, Японія).
Сучасні двопалатні парламенти складаються з двох палат (верхньої та нижньої), які у різних країнах мають різні назви. Однією з найбільш поширених назв нижніх палат є палата представників (Австралія, Бельгія, Ірландія, Румунія, Уругвай, Філіппіни, США, Хорватія, Чехія, Японія). Наприклад, у ст. 42 Конституції Японії 1946 р. проголошено, що "парламент складається з двох палат: Палати представників і Палати радників", у п. 2 ст. 15 Конституції Республіки Ірландія 1937 р. у редакції 1995 р. визначено, що "парламент повинен включати. дві палати: Палату представників і Сенат...", у розд. 1 ст. I Конституції США 1787 р. зазначено, що Конгрес Сполучених Штатів "складається з Сенату і Палати представників", а у ч. 2 ст. 70 Конституції Республіки Хорватія 1990 р. у редакції 2000 р. визначено, що "Хорватський сабор складається з Палати представників і Палати жупаній". Широко вживаною назвою нижніх палат є палата депутатів (Бразилія, Італія, Мексика, Румунія, Чилі). Наприклад, згідно ч. 1 ст. 55 Конституції Італійської Республіки 1947 р. "Парламент складається з Палати депутатів і Сенату Республіки". В Іспанії назва нижньої палати дещо трансформувалася і відповідно до п.1 ст. 66 Конституції Королівства Іспанія 1978 р. має назву - "Конгрес депутатів". Конституції деяких держав встановили інші назви нижніх палат: Національна Рада (Австрія, Словаччина, Швейцарія), Національні збори (В'єтнам, Франція), Палата громад (Великобританія, Канада), Державна Дума (Росія), Народна палата (Індія), Сейм (Польща) тощо. Наприклад у ст. 24 Конституції Французької Республіки 1958 р. зазначено, що "Парламент складається з Національних зборів і Сенату", а у п. 1 ст. 95 Конституції Російської Федерації 1993 р. визначено, що "Федеральні Збори складаються з двох палат - Ради Федерації та Державної Думи".
Верхні палати у більшості країн мають назву сенат (Австралія, Аргентина, Білорусь, Бельгія, Ірландія, Іспанія, Італія, Казахстан, Канада, Польща, Румунія, США, Чехія, Філіппіни, Франція), хоча в конституціях деяких держав зустрічаються і інші назви: Палата сенаторів (Мексика), Палата радників (Японія), Рада штатів (Індія), Палата лордів (Великобританія), Федеральна Рада (Австрія, Німеччина), Рада Федерації (Росія), Рада кантонів (Швейцарія) тощо. Наприклад, згідно ст. 79 Конституції Республіки Індія 1949 р. парламент складається із ". двох Палат, які називаються відповідно Радою Штатів і Народною Палатою". Як правило, назви верхніх палат відображають або форму державного устрою, або характер представництва в палатах. Інколи в назвах палат лише умовно позначається їх формальне становище в рамках самого представницького органу. Наприклад, у п.1 ст. 51 Конституції Королівства Нідерландів 1983 р. проголошено, що "Генеральні штати складаються з Другої палати та Першої палати".
Суттєве значення в характеристиці двопалатних парламентів має порядок формування палат. Нижні палати двопалатних парламентів, так само як і однопалатні парламенти, практично скрізь формуються шляхом загальних і прямих виборів. При цьому в законодавстві зазвичай фіксується норма представництва, тобто визначається середня кількість виборців, від якої до палати (парламенту) обирається один депутат. Наприклад, у ч. 2 ст. 71 Конституції Республіки Хорватія 1990 р. у редакції 2000 р. зазначено, що "Палата жупаній складається не більш ніж із шістдесяти п'яти депутатів, які відповідно до закону обираються безпосередньо таємним голосуванням...", а у п. 5 та п. 6 ч. II Конституції Латвійської Республіки 1922 р. у редакції 1998 р. визначено, що "Сейм складається із ста народних представників. Сейм обирається загальним, рівним, прямим, таємним і пропорційним голосуванням".
При формуванні верхніх палат парламентів спостерігається значна різноманітність. Найбільш поширеними є наступні способи:
• 1) формування верхніх палат парламентів шляхом прямих виборів (Болівія, Гаїті, Естонія, Іспанія, Італія, Парагвай, Польща, Румунія, Таїланд, Чехія, Чилі, Японія). Наприклад, у ч. 1 ст. 60 Конституції Естонської Республіки 1992 р. зазначено, що "члени Державних Зборів обираються під час вільних виборів. Вибори загальні, рівні і прямі.". Прямі вибори до верхніх палат парламентів деяких федеративних держав (Австралія, Бразилія, Венесуела, Мексика, США, Швейцарія) мають свої особливості. Представництво в таких палатах насамперед враховує наявність суб'єктів федерації і тому від кожного суб'єкта обирається рівна кількість депутатів. Наприклад, згідно розд. 3 ст. І Конституції США 1787 р. "Сенат Сполучених Штатів складається з двох сенаторів від кожного штату.", які обираються за мажоритарною системою більшості, а у ст. 46 Конституції Федеративної Республіки Бразилія 1988 р. зазначено, що "Федеральний сенат включає представників штатів і Федерального округу, обраних на основі мажоритарної системи. § 1. Кожен штат і Федеральний округ обирає трьох сенаторів...";
• 2) формування верхніх палат парламентів шляхом непрямих, багатоступеневих виборів ( Австрія, Індія, Нідерланди, Норвегія, Словенія, Франція). Наприклад, у ч. 3 ст. 24 Конституції Французької Республіки 1958 р. зазначено, що "Сенат обирається шляхом непрямого голосування. Він забезпечує представництво територіальних колективів Республіки. Французи, які проживають за межами Франції, представлені у Сенаті". Враховуючи те, що сенаторів обирають спеціальні колегії, до складу яких входять депутати Національних зборів, генеральні радники та делегати від муніципальних рад, вибори до Сенату французького парламенту слід визначити як триступеневими. На основі двохступеневих виборів формується Перша (верхня) палата в Нідерландах. Наприклад, у п. 1 ст. 53 Конституції Королівства Нідерландів 1983 р. зазначено, що "депутати обох палат обираються за системою пропорційного представництва...", а у ст. 55 цієї Конституції визначено, що "депутати Першої палати обираються депутатами ради провінцій.". Свої особливості мають непрямі вибори до верхніх палат парламенти Австрії, Словенії, Норвегії;
• 3) формування верхніх палат парламентів шляхом призначення, тобто, призначення усього або частини його складу главою держави, главою уряду, парламентами чи урядами суб'єктів федерації, обрання із членів нижньої палати (Йорданія, Канада, Німеччина, Норвегія, Таїланд). Наприклад, у ст.51 Основного Закону ФРН 1949 р. у редакції 1992 р. зазначено, що 1. Бундесрат складається із членів уряду земель, які їх призначають і відкликають. 2. Кожна земля має не менш ніж три голоси; землі з населенням понад двох мільйонів мають чотири голоси, з населенням понад шести мільйонів - п'ять голосів, з населенням понад семи мільйонів - шість голосів. 3. Кожна земля може послати до Бундесрату стільки членів, скільки вона має голосів.".
У Великобританії місця в Палаті лордів замішаються залежно від наявності дворянського титулу і становища у судовій та релігійній ієрархії, у Норвегії верхню палату (Лагтинг) обирають члени новообраного парламенту, а в основу формування верхньої палати Канади покладений принцип керівного представництва від різних провінцій. Наприклад, генерал-губернатор за поданням прем'єр-міністра, з урахуванням кількості населення кожної провінції, може призначити від 4 до 24 сенаторів ;
4) формування верхніх палат парламентів на змішаній основі, тобто в якому поєднуються елементи виборності, призначення і спадковості (Алжир, Афганістан, Білорусь, Бельгія, Ірландія, Італія, Казахстан, Малайзія, Росія). Наприклад, згідно п. 2 ст. 95 Конституції Російської Федерації 1993 р. "до Ради Федерації входять по два представники від кожного суб'єкта Російської Федерації: по одному від представницького і виконавчого органів державної влади", у п. 1 ст. 18 Конституції Республіки Ірландія 1937 р. у редакції 1995 р. зазначено, що "Сенат повинен складатися з шістдесяти членів, із яких одинадцять повинні бути призначеними членами і сорок дев'ять обраними членами", а у п. 3 цієї статті визначено, що "призначені члени Сенату повинні призначатися за їх попередньою згодою Прем'єр-міністром...", у ч. 2 ст. 59 Конституції Італійської Республіки 1947 р. встановлено, що "Президент Республіки може призначати довічно сенаторами п'ять громадян, які прославили Батьківщину видатними досягненнями в соціальній, науковій, художній і літературній сфері", у ст. 72 Конституції Королівства Бельгія 1831 р. у редакції 1994 р. проголошено, що "діти короля. є за правом сенаторами з вісімнадцятирічного віку. Вони отримують ухвальний голос тільки з двадцяти одного року.".
Конституційним анахронізмом є формування Палати лордів у парламенті Великобританії, де до теперішнього часу застосовується феодальний спосіб формування. Так, переважну більшість членів Палати лордів становлять так звані спадкові лорди (особи, в яких дворянський титул не нижче барона), а також довічні лорди (цей титул надається монархом за поданням прем'єр-міністра відставним політикам, діячам науки, культури тощо, і який не передається у спадок), судові лорди (яких призначає монарх, як правило, з числа суддів одного з вищих судів), духовні лорди (це вищі керівники англіканської церкви) та деякі члени королівської родини.
Таким чином, співставляючи способи формування верхніх палат з їх правовим статусом, можна визначити, що найсильнішими і найвпливовішими є ті палати, які обираються прямими виборами, а найслабкішими - ті, які формуються без участі виборчого корпусу.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Політичні системи світу» автора Кириченко В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Порядок формування парламенту і строк його повноважень“ на сторінці 1. Приємного читання.
