Компетенція уряду - це сукупність юридично встановлених функцій і повноважень органу виконавчої влади стосовно предмета його відання.
При цьому, функції визначають напрями, сфери дії органу виконавчої влади чи посадової особи, тоді як повноваження - це їхні права та обов'язки, які визначають, що вони можуть або повинні робити стосовно конкретного предмета відання.
Обсяг компетенції уряду у конституціях різних країн визначається по-різному, але здебільшого ці положення сформульовані досить поверхово. Винятком є конституції деяких країн (Польща, Португалія, Словаччина), де детально зафіксовані обсяги компетенції урядів. Наприклад, у Конституції Португальської Республіки 1976 р. міститься спеціальна глава 3, яка має назву "Компетенція". Вона складається з п'яти статей: ст. 200 "Політична компетенція", ст. 201 "Законодавча компетенція", ст. 202 "Адміністративна компетенція", ст. 203 "Компетенція Ради міністрів", ст. 204 "Компетенція членів Уряду", у яких досить докладно викладені урядові повноваження. Відносно детально про компетенцію урядів йдеться у конституціях Білорусії, Литви, Македонії, Росії, України, Японії та деяких інших.
В основних законах парламентарних монархій (Бельгія, Данія, Іспанія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія), крім загальних фраз про те, кому належить виконавча влада або хто її здійснює, мова не йдеться. Наприклад, згідно ст. 33 Конституції Великого Герцогства Люксембург 1868 р. "Великий герцог один здійснює виконавчу владу", а відповідно до ст. 3 Конституції Королівства Данія 1953 р. "...виконавча влада здійснюється Королем", у ст. 97 Конституції Королівства Іспанія 1978 р. визначено, що "Уряд здійснює керівництво внутрішньою і зовнішньою політикою, управління цивільними та військовими справами і захистом держави. Він здійснює виконавчі та розпорядчі функції відповідно до Конституції та законів".
У конституціях деяких країн із парламентарною та змішаною республіканською формою державного правління (Греція, Італія, Німеччина, Франція) не визначено не тільки предметний зміст компетенції уряду, а навіть його роль у здійсненні державної влади. Наприклад, у п. 1 ст. 82 Конституції Греції 1975 р. тільки зазначено, що "Уряд визначає і спрямовує загальну політику країни відповідно до положень Конституції та законів", а у ч. 1 та ч. 2 ст. 20 Конституції Французької Республіки 1958 р. встановлено, що "Уряд визначає і здійснює політику Нації. В його розпорядженні знаходяться адміністративні органи і збройні сили". У гл. III "Уряд" розд. 1 "Рада міністрів" Конституції Італійської Республіки 1947 р., а також у гл. УІ "Федеральний Уряд" Основного Закону ФРН 1949 р. взагалі нічого не йдеться про компетенцію урядів.
У федеративних державах (крім Швейцарії), як правило, розмежовується компетенція між союзом і суб'єктами федерації.
Отже, можна констатувати, що конституції багатьох країн не визначають предметної компетенції уряду. У текстах основних законів відсутні положення, на основі яких можна було б встановити фактичний обсяг урядових повноважень.
Для більшості країн характерний розрив між юридичним і фактичним статусом уряду. Узагальненість і абстрактність конституційної регламентації дає можливість концентрувати саме в органах виконавчої влади основні повноваження при збереженні формальних принципів, встановлених конституцією.
Враховуючи зазначене та виходячи із функціональних напрямів діяльності уряду, можна визначити найтиповіші його повноваження:
1) у сфері державного управління.
Компетенція уряду в цій сфері дуже широка і охоплює всі сторони громадського життя суспільства.
По-перше, уряд координує, спрямовує та контролює діяльність усіх міністерств, департаментів і інших відомств. Наприклад, згідно п. 2 ст. 87 Конституції Естонської Республіки 1992 р. Уряд Республіки "спрямовує і координує діяльність урядових установ", у п. 9 ст. 116 Конституції України 1996 р. проголошено, що Кабінет Міністрів України "спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади", у п. 3 ст. 40 Конституції Угорщини 1949 р. у редакції 2011 р. визначено, що "Уряд має право здійснювати безпосередній контроль над будь-якою галуззю державного управління...", у ч. 7 ст. 110 Конституції Республіки Хорватія 1990 р у редакції 2000 р. зазначено, що "Уряд Республіки Хорватія: ... направляє і здійснює нагляд над діяльністю органів державного управління", а у ст. 72 Конституції Японії 1946 р. - "Прем'єр-міністр у якості представника Кабінету ... здійснює контроль і спостереження за різними галузями управління".
По-друге, уряд здійснює добір кадрів на державну службу. Наприклад, у ч. 12 ст. 91 Конституції Республіки Македонія 1991 р. визначено, що Уряд "призначає та усуває з державних та інших посад...", у ст. 73 Конституції Японії 1946 р. встановлено, що "Кабінет виконує поряд з іншими загальними функціями управління наступні обов'язки: ... організація і керівництво цивільною службою відповідно до норм, встановлених законом". Уряд виступає як керівний центр стосовно різних ланок державного апарату в цілому;
2) у законодавчій сфері.
Сучасний уряд, як і будь-який інший державний орган, має право видавати акти нормативного характеру. Тобто здійснювати нормотворчу діяльність, яка є одним з основних напрямків його роботи.
Нормотворча діяльність уряду здійснюється за трьома напрямками: а) виконання законів у відповідності до конституції. Тобто уряду ставиться в обов'язок піклуватися про належне виконання законів, прийнятих парламентом, а у президентських і напівпрезидентських республіках також і актів президента. Наприклад, у ч. 3 ст. 113 Конституції України 1996 р. зазначено, що "Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України", у п. 3 ст. 87 Конституції Естонської Республіки 1992 р. встановлено, що Уряд Республіки "організовує виконання законів, постанов Державних Зборів і актів Президента Республіки".
На основі та на виконання законів за власними повноваженнями уряд приймає різного роду нормативно-правові акти, які за своїм характером є підзаконними актами і в кожній країні мають спеціальні назви. У Великобританії вони йменуються наказами королеви у раді, в Іспанії -декретами, у США - виконавчими наказами президента, у Росії та Україні - постановами і розпорядженнями, у Франції - ордонансами і декретами. У практиці багатьох країн подібні акти, незалежно від їх конкретних назв, визначаються як регламентарні акти. Ці акти є не законодавчими, а адміністративними нормативними актами. Вони покликані забезпечити застосування законів і не можуть їх змінювати або відміняти.
Регламентарні акти приймаються у розвиток законів, доповнюють і конкретизують їх. Наприклад, у ч. 1 ст. 21 Конституції Французької Республіки 1958 р. проголошено, що "Прем'єр-міністр... забезпечує виконання законів... здійснює регламентарні повноваження...", а у ч. 1 ст. 37 цієї Конституції роз'яснено, що "питання, що не належать до сфери законодавства, носять регламентарний характер", у ст. 182 Федеральної Конституції Швейцарської Конфедерації 1998 р. визначено, що "1. Федеральний уряд приймає нормативно-правові акти у формі ордонансів у межах повноважень, наданих йому Конституцією або законами. 2. Він забезпечує виконання законів, постанов Федерального парламенту та судових рішень федеральних судових органів", а у ст. 102 Конституції Республіки Молдова 1994 р. зазначено, що "1. Уряд видає постанови та розпорядження... 2. Постанови та розпорядження видаються для організації виконання законів і підписуються Прем'єр-міністром";
б) контроль за законодавчою діяльністю парламенту. Уряди все більше займаються нормотворчою діяльністю і активно втручаються у сферу виняткової компетенції парламенту. Цей контроль здійснюється за двома головними напрямками.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Політичні системи світу» автора Кириченко В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Компетенція уряду“ на сторінці 1. Приємного читання.
