• 1) відслідковування процесів, здатних створити загрозу або небезпеку існуючим політичним кордонам України та територіальній цілісності держави, ефективній діяльності морських, сухопутних і повітряних комунікацій, інформаційній безпеці держави;
• 2) відслідковування процесу визначення національних інтересів у модернізації економіки, а також процесів, здатних створити або нейтралізувати чинники економічних загроз і небезпек (характер і рівень залежності України від постачальників сировини та енергоносіїв, позиції держави на традиційних ринках збуту, рівень конкурентоспроможності українських товарів; факторів, що забезпечують стабільність фінансової та грошової системи; створення раціональної стратегії зовнішньополітичної діяльності; впровадження протекціоністської політики, що забезпечує впровадження та інвестування високих наукоємних технологій, а також інформатизацію суспільства; можливість виходу в аерокосмічний простір, наявність аерокосмічних технологій і конкурентоспроможність відповідних галузей української промисловості; позиція держави на ринку озброєнь та військової техніки, можливості військово-технічного співробітництва);
• 3) аналіз процесів, котрі сприяють або заважають виникненню чи ліквідації регіональних конфліктів ("низької інтенсивності"), потенційним учасником яких може бути Україна (етнічного та релігійного екстремізму; вивчення в суспільній думці ірраціональних ідеологічних схем; аналіз факторів політичної нестабільності; існування в суспільстві чинників, котрі здатні нейтралізувати передконфліктні ситуації, рівень їх впливу).
У зв'язку з цим, первинні фактографічні дані по зазначеному колу питань, характер їхньої оцінки та ставлення до них з боку українських, правлячих кіл, плани, наміри та характер заходів відповідного реагування, — набули для стратегічної розвідки іноземних партнерів статусу першочергових. Проте головним питанням, котре повстало перед іноземними аналітиками залишається визначення українською стороною головних геополітичних пріоритетів у розвитку міжнародних і міждержавних відносин, їхня сталість, а також тактика їх реалізації.
Водночас Захід хоче, використовуючи мовну і культурну спорідненість, підштовхнути Україну до нейтралізації російської експансії (якщо остання стане домінуючою не лише в рамках пострадянського простору, а й далеко за його межами).
Росія ж, зі свого боку, яка має стійкий імперський комплекс "майже наддержави", не підпорядкувавши або не субординувавши в своїх інтересах Україну, навряд чи зможе відчувати себе такою. Саме з цієї причини значна (більша) частина російської еліти вважає вкрай ненормальним і небезпечним явищем самостійну зовнішню і внутрішню політику України.
Зокрема, О. Дугін стверджує: "Суверенітет України є настільки негативним для російської геополітики явищем, що, в принципі, легко може спровокувати збройний конфлікт... Україна як самостійна держава з якимись територіальними амбіціями є величезною небезпекою для усієї Євразії, і без вирішення української проблеми взагалі говорити про континентальну геополітику не має сенсу".
Питання визначення геостратегічних орієнтирів України — це, перш за все, питання вибору соціально-економічного шляху розвитку. Якщо політична і суспільна ситуація розвиватиметься в такому напрямі, коли можна буде категорично стверджувати, що Україна знаходиться на "західному" шляху розвитку, то присутність України в можливому військово-політичному союзі в рамках СНД буде неможливою. І навпаки, якщо розвиток політичної та суспільної ситуації буде йти так званим "євразійським" шляхом, то Україні доведеться ідентифікувати себе в просторі соціально-економічних і навіть політичних перспектив розвитку Росії.
Насправді привабливим стратегічним партнером України є Європа. Але, незважаючи на певне прагнення наблизитися до Європи в гуманітарній, культурній та політичній формах, не можна сподіватися на його швидку трансформацію в реальне економічне партнерство. У заповненні вакууму, котрий утворився через відсутність реального геостратегічного партнерства, спостерігається ефект балансуючих противаг": наскільки жорстка позиція Росії з тих чи інших питань (щодо України), настільки ж привабливим для українського істеблішменту і суспільної думки є образ Європа і навпаки.
У даному випадку, додатково можна визначити наступну закономірність і процеси під час домінування "євразійського вектору" в зовнішній політиці України. У даному випадку виникає багато питань, хоча, з погляду геостратегічних інтересів України не існує (і не може існувати, враховуючи мовну, культурну та історичну близькість) принципових перешкод для того, щоб визнати Росію не тільки геостратегічним партнером, а й союзником. Такий крок можливий за умови трансформації Російської Федерації на миролюбну, внутрішньостабільну, демократичну державу з економікою ринкового типу, позбавлену експансіоністських зазіхань, з урегульованими міждержавними відносинами і позбавленої імперського комплексу.
Певна частина вітчизняних експертів вважає, що Україні необхідно уникати масштабного військово-полі тич нош союзу в рамках СНД під егідою Росії. Інша справа - взаємовигідне політичне та економічне співробітництво. Створення ж військово-політичного альянсу може призвести до реставрації протистояння "Схід—Захід".
Нині найоптимальнішою структурою українсько-російських відносин є господарська, фінансова та гуманітарна кооперації, а політичне співробітництво починає базуватися на нових принципах прагматизму та раціоналізму. Як свідчить практика, поки що економічні інтереси у відносинах України з Росією не приносяться в жертву політичним чи ідеологічним. Українська дипломатія й надалі має бути готовою до нейтралізації будь-яких експансіоністських зазіхань з боку Росії.
З іншого боку, для Заходу Україна також становить інтерес як великий споживчий ринок, джерело відносно дешевої робочі сили, держава з невикористаним виробничим потенціалом. І цей інтерес посилюється із утвердженням іміджу України в очах міжнародної громадськості як синоніму стабільності в європейському регіоні, як держави, котра прагне до адаптації демократичних цінностей в посттоталітарних умовах, а також за умов підйому української економіки.
Проте такий імідж України не завжди вигідний для певних політичних і ділових кіл США, Великої Британії, Франції, Німеччини. Непоодинокі висловлювання з боку фахівців-геополітиків, а також представників спецслужб держав Заходу щодо проблематичності перспектив незалежного розвитку і навіть існування України як суверенної держави.
Україна намагається вести "власну гру". Водночас, необхідно бути реалістами. Нині Україна не має повноцінних стратегічних союзників. Проте після завершення періоду її ідентифікації на міжнародній арені вони з'являться. Тому головне стратегічне завдання української правлячої еліти полягає у недопущенні ситуації, коли Україна стає предметом геополітичних ігор Росії та США (як це було в 1992-1993 роках).
При цьому як об'єкт "життєвих інтересів" Росії, ЄС і Сполучених Штатів Україна в недалекому майбутньому ш* позбудеться човників впливу (а також тиску) з їхнього боку. Проте українська сторона може спрямувати цей процес у цивілізоване русло, використовуючи політичне протистояння Росії та США, ЄС - Північна Америка, Франція (підтримувана Німеччиною) США. Тому важливо переконливо доводити до представників Заходу, що в нас вигідно вбачити економічного та політичного партнера, в не просто - так звану буферну зону. У цьому випадку правляча еліта України має брати на озброєння французьку тактику реалізації зовнішньополітичної стратегії — "гнучких союзів".
У процесі реструктуризації партнерства пріоритетів у зовнішньополітичній діяльності спостерігається посилення України на так званому Південно Східному напрямі. іншими словами, йдеться про тривимірну систему геополітичних координат "Захід Росія Південно-Східний пояс".
У цьому форматі вагомим здобутком зовнішньої політики може бути зміцнення позицій України в державах Південно-Східного поясу. Це обумовлено також тим, що Україна, як н інші держави Півдня Європи, не може не відчувати • гарячий* подих мусульманського та конфуціанського світу: на українській території проживає чисельна кримськотатарська меншина, діаспорі! турків-месхетинців, курдів, ґаґаузів, азербайджанців, афганців, пі1 пені, казахів, узбеків, чеченців та інших; представники досить значної китайської та корейської діаспор.
Потреба проведення активної політики економічного просування України в Південному та Східному напрямах пояснюється найбільшими в світі обсягами ринків та їх відпоєною невибагливістю, що важливо з огляду на недостатню конкурентоспроможність українських товарів і промислової продукції. Такі держави, як Китай, Індія, Пакистан, Індонезія, В'єтнам, Іран, Ірак, Єгипет, Нігерія є величезними за обсягами ринками, на яких України може проводити активну політику економічного просування своїх товарів, особливо продукції танкобудування, ракетобудування, літакобудування та суднобудування. З іншого боку, тут наявні високі технології та значні обсяги вільних фінансових ресурсів (азіатські "молоді тигри", країни Перської затоки, Ізраїль, Японія).
Одночасно, геополітичні координати "Захід — Росія — Півден-но-Східний пояс" мають для України значну перевагу. Південно-Східний напрямок дозволяє зменшити вплив історичного досвіду минулого і в майбутньому позбавитися тиску як з боку Росії, так і Заходу; оскільки з переважною більшістю держав цього напряму Україна не мала самостійних відносин. У тріадному просторі дозволяє Україні збільшити ступінь свободи та поле вибору в системі зовнішніх пріоритетів, компенсувати політичні та економічні дисбаланси, котрі існують в діад ній системі Росія — Захід.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Національна безпека України» автора Ліпкан В.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Загальна характеристика України як суб'єкта геополітики“ на сторінці 3. Приємного читання.
