Розділ II. ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ВИМІР ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

Чергове загострення в українсько-румунські відносини поза о. Зміїний принесли проблеми з побудовою каналу в дельті Дунаю (Дунай — Чорне море), яку Україна розпочала в травні 2004 р. Румунія звернулася до міжнародних інстанцій з протестом проти поглиблення Україною гирла Бистре, заявляючи, що це може спричинити екологічну катастрофу. Українська сторона запевняє, що експертиза була проведена, і для прискорення справи надала Бухаресту на ознайомлення всі необхідні документи. Причиною побоювань офіційного Бухареста був зовсім не екологічний "альтруїзм", а можлива втрата монополії на проходження кораблів із Дунаю у Чорне море. Якщо Україна припинить будівництво судноплавного каналу, то Румунія збереже монопольне право на вихід до моря. В результаті українські судна змушені щороку платити близько 2 млн. доларів за прохід у Чорне море через румунські канали. Отже, незважаючи на дорожнечу відновлювальних робіт (вартість першого етапу очищення і розширення каналу сягає 14,7 млн. доларів), Україна сподівається заробляти на новому проході 50 тис. доларів на рік. На порядку денному постало питання жорсткої економічної конкуренції щодо недопущення України до економічно вигідних варіантів навігації.

Ситуація ускладнилася у зв'язку з розповсюдженням румунською стороною необ'єктивної інформації про екологічний стан у регіоні, який за наполяганням Румунії погіршиться в разі відновлення судноплавного українського каналу. Румунська сторона вдалася до анти правних дій на Дунаї: ліквідовувала буї, забороняла іноземним туристичним суднам пересуватися річкою тощо. Отже, Бухарест вдався до неправомірних дій з недопущення міжнародної навігації на річковій прикордонній ділянці глибоководного суднового ходу. Українська сторона закликала Румунію дотримуватися вимог міжнародного права, а також звернулася до міжнародних без-пекових структур із роз'ясненням ситуації. У жовтні 2004 р. в Ізмаїлі за ініціативи української сторони відбулись українсько-румунські переговори з урегулювання ситуації, яка склалася на річній ділянці (р. Дунай) спільного українсько-румунського державного кордону, що торкалися питання створення умов для безпечної експлуатації першої черги відновлюваного глибоководного суднового ходу "Дунай — Чорне море", збереження та розвитку добросусідських українсько-румунських відносин. Сторони домовилися

створити українсько-румунську робочу групу ad hoc із представників транспортних та прикордонних відомств і визначили орієнтовну дату початку її роботи.

Для ознайомлення світової спільноти із суттю справи щодо каналу Дунай — Чорне море Україна презентувала на 18-й сесії Міжнародної координаційної ради Програми ЮНЕСКО "Людина і біосфера" (восени 2004 р.) проект поновлення судноплавства в українській частині дельти Дунаю. Члени ради позитивно оцінили проект, наголосивши, що Україна виконала свої зобов'язання і вжила заходів для посилення природоохоронної функції Дунайського біосферного заповідника.

13—14 грудня 2004 р. у. Відні (Австрія) відбулася зустріч міністрів охорони довкілля країн — членів Міжнародної комісії з захисту р. Дунай та засідання Постійної робочої групи Комісії, в рамках якої проведено заходи з нагоди 10-річчя підписання Конвенції із співробітництва щодо захисту та сталого використання р. Дунай. Україна ратифікувала цю Конвенцію 2003 p., набувши повноправного членства в організації. На сучасному етапі українські спеціалісти та експерти залучаються на постійній основі до реалізації основних напрямів діяльності Комісії та співпрацюють у важливих для України сферах запобігання та подолання екологічних небезпек, поліпшення якості води, зниження рівня забруднення та антропогенного тиску на навколишнє природне середовище Дунайського регіону. Українські фахівці співпрацюють в усіх робочих групах Комісії.

Прикладом особливої уваги, яку надають міжнародні інституції даній проблематиці, слугує і той факт, що до планів роботи Комісії, завдяки неодноразовим зверненням України, внесено питання негативного впливу антропогенної діяльності Румунії на ситуацію в дельті.

Щоб захистити вітчизняні інтереси в експлуатації саме українського шляху товарних і пасажирських потоків, Україна може задіяти як двосторонні, так і багатосторонні міжнародно-правові механізми. Основним аргументом, який висуває Україна, є неприпустимість монополізації або монопольного володіння, що в міжнародних відносинах розглядається джерелом зазіхання на права інших. У даному разі Румунія намагається виступити монополістом, зайняти домінантну позицію, щоб диктувати іншим країнам монопольну ціну на надані послуги проходження каналом.

У протистоянні румунській політиці Україна залучає механізм двосторонніх відносин з іншими країнами, зацікавленими у більш дешевому українському шляху. Серед багатосторонніх міжнародних важелів до розв'язання проблеми судноплавства залучено й механізм міжнародних структур, як Організація Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС), повноправним учасником якої є і Україна, Росія, Румунія тощо, а серед спостерігачів — Польща, а також ГУАМ. Таким чином, можна поступово перемістити питання каналу Дунай — Чорне море з політичної в суто економічну площину.

Україна також залишає за собою право звернутися до структур ООН (Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Міжнародний Суд) з приводу ситуації, що склалася на судноплавному каналі Дунай — Чорне море. У зазначеному питанні Україна має спиратися на положення документів ООН, а саме на принципи, закріплені в Манільській декларації про мирне розв'язання міжнародних спорів (1982) і Декларації про запобігання та усунення спорів і ситуацій, які можуть загрожувати міжнародному миру й безпеці (1988). У цих документах у розвиток положень Статуту ООН закріплено роль міжурядових організацій системи ООН у мирному розв'язанні спорів, що полягає як у контролі за виконанням державами-членами зобов'язань щодо реалізації цієї норми міжнародного права, так і в прийнятті превентивних засобів з метою запобігання конфліктним ситуаціям або в пропонуванні засобів для розв'язання конкретного міждержавного спору.

Важливою особливістю Манільської декларації 1982 р. є та обставина, що вона визначила перелік норм міжнародного публічного права, на основі яких має розв'язуватися будь-який міжнародний конфлікт. Передусім серед цих норм називаються основні принципи міжнародного права, що мають імперативний характер (тобто є обов'язковими і не допускають іншого варіанта дій).

Румунія не зможе набути повноправного членства в Європейському Союзі без урегулювання прикордонних питань. 21—25 березня 2005 р. в Одесі відбулося чергове засідання українсько-румунської комісії, де сторони затвердили план перевірки лінії проходження кордону у 2005—2006 pp.

Румунія посідає важливе місце в зовнішньополітичних інтересах України, що зумовлено багатьма чинниками: близьким географічним положенням, спільними кордонами, геополітичними інтересами, а також існуванням української громади в Румунії і румунської — в Україні. У вересні 1992 р. відбувся перший офіційний візит до Румунії Міністра закордонних справ України, підписано консульську конвенцію та міжурядову угоду про співробітництво в галузі культури, науки та освіти. Низка складних питань щодо захисту довкілля постає на порядку денному у зв'язку з недотриманням румунською стороною міжнародних екологічних вимог. Час від часу румунські підприємства забруднюють акваторію Дунаю в результаті викидів хімічних речовин з хімічного комбінату "Метадет" (м. Фелтичень). Викликає занепокоєння той тривожний факт, що схожа техногенна катастрофа вже не вперше спіткає цей румунський промисловий об'єкт. Сумнозвісна аварія, що сталася на комбінаті 2001 р., мала тяжкі екологічні наслідки. У цьому зв'язку українська сторона висловила надію, що румунською стороною буде вжито всіх необхідних заходів щодо не лише локалізації, мінімізації та ліквідації наслідків нинішньої аварії, а й недопущення подібних випадків у майбутньому.

У розвитку економічного співробітництва з Румунією дається взнаки фінансова обмеженість сторін, передусім місцевих органів влади. Це стосується природоохоронних питань: після кожного паводку на р. Тиса з'являються нові рукави, що змінюють основне русло, а отже і головний фарватер, за яким згідно з міжнародним законодавством проходить державний кордон. На міждержавному рівні було прийнято програму стосовно укріплення річкових берегів, яку румунська сторона поступово виконує — будує захисні дамби, нарощує береги. Україна через брак фінансів не виконала взятих зобов'язань, у результаті чого кожний паводок підмиває українську територію. Деякі ділянки в районі міст Тячева і Солотвина, де за радянських часів стояли вітчизняні інженерні споруди, нині опинилися відрізаними від української території. Складна ситуація утворилася і на р. Дунай, який значно обмілів, що утруднює проходження головного навігаційного фарватеру. З 2005 р. розпочала роботу двостороння група експертів українсько-румунської прикордонної комісії щодо уточнення кордонів, які обговорили технічну сторону робіт: час аерофотозйомки, рекогносцировки, механізм заміни зруйнованих прикордонних знаків тощо.

Подальші перспективи двосторонньої співпраці обговорювалися під час візиту в Україну міністра закордонних справ Румунії (березень 2005 р.) — передусім це питання інвестиційного і транскордонного співробітництва, захисту навколишнього середовища, створення сприятливих умов для діяльності румунської діаспори в Україні і української — в Румунії. Торговельно-економічний обсяг співробітництва країн сягнув у 2005 р. 700 млн. доларів при значному позитивному сальдо на користь України. Румунська сторона зацікавлена у співпраці в проектах розвитку транспортної інфраструктури, машинобудування і реконструкції гідроелектростанцій. Україна суттєво може збільшити постачання природного газу в Румунію. У сфері транскордонної співпраці сторони створили спільну робочу групу для взаємодії у запобіганні розповсюдженню контрабандної продукції і нелегальному перетину кордону, про що митні служби двох країн обмінюватимуться відповідною інформацією.

Підбиваючи підсумок, зазначимо, що прикметною ознакою становлення і розвитку українсько-румунських відносин було питання територіальних претензій з боку Румунії. Саме вони є реальною загрозою для безпеки Української держави. Зі значною більшістю країн — європейських сусідів — Українська держава уклала базові договори про дружбу і співробітництво, про визнання кордонів і територіальної цілісності. Деякі питання щодо кордонів перебувають на порядку денному з Російською Федерацією стосовно демаркації кордонної лінії та з Румунією. Справа ускладнюється тим, що Україна на сьогодні опинилася між кордонами колишніх радянських республік — з одного боку, і кордонами Північноатлантичного альянсу — з іншого. Таке геоположення держави вимагає чіткого усвідомлення небезпеки, яка може стати наявною в разі певного ускладнення діалогу Україна — НАТО або Україна — ОДКБ (Ташкентський договір).

Скільки існує незалежна Україна, стільки вона й відстоює своє законне право на низку суто українських земель. На "територіальні випади" Румунії (з'ясування належності Північної Буковини, Південної Бессарабії, деяких острівних формувань, таких як о. Зміїний тощо) Україна зайняла чітку позицію відстоювання своєї територіальної цілісності і протидії таким закидам усіма доступними засобами: заявами на найвищому рівні, нотами МЗС, відповідями речника дипломатичного відомства, публікаціями в ЗМІ тощо. Українська поміркованість у розгляді територіальних питань продовжує надавати опонентові преференції. Зазначимо, що для будь-яких територіальних претензій до України немає ні юридичних, ні фактичних підстав, тим більше що сучасні кордони Європи були закріплені низкою міжнародних договорів і двосторонніх угод.

Аналіз ситуації свідчить, що Україна вчасно не скористалася можливістю, коли можна було реалізувати необхідний пакет умов для набуття членства в НАТО і примусити румунську сторону прийняти необхідне нашій державі рішення. Нині це має бути активний діалог на найвищому рівні, в разі необхідності — безапеляційний і жорсткий, а якщо потрібно — із залученням європейських структур миру і безпеки. Адже згідно з Концептуальними засадами стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002—2011 pp. (Європейський вибір) Україна обрала європейський вектор розвитку, який вимагає врегулювання всіх неузгоджених територіальних питань.

Україна заінтересована в подальшому якнайшвидшому і повному правовому облаштуванні своїх кордонів, виходячи з власних державних інтересів та з розвитку стабільних і добросусідських відносин зі своїми сусідами. Україна послідовно прагне до створення так званого поясу добросусідства шляхом правового оформлення державного кордону. Партнерство з Румунією є важливим з геополітичного погляду. Країни посідають виключне військово-стратегічне положення, ключову роль у якому відіграє Бессарабсько-придністровський регіон. Україна, реалізуючи низку життєво необхідних програм, серед яких утворення зони стабільності навколо акваторії Чорного моря, що випливає з концепції створення міцного турецько-болгарсько-румунсько-українсько-грузинського альянсу, могла б перетворитися на геополітичний центр, що відіграватиме провідну роль в архітектурі євроатлантичної безпеки.

Співробітництво України з країнами Балтії

Країни Балтії для України становлять геополітичний інтерес як для розвитку балтійсько-чорноморського співробітництва, так і для реалізації її власних політичних та економічних цілей на півночі Європи. Україну, своєю чергою, ці країни розглядають як стрижневу державу, покликану стабілізувати клімат довіри і безпеки не тільки в регіоні, а й у Європі загалом. Явних перешкод на шляху розвитку повноцінних, повномасштабних відносин між державами немає. Ці відносини не затьмарені негативними чинниками минулого або сучасності чи можливим суперництвом у майбутньому. Відриті шляхи для розвитку зв'язків і у політичній сфері, і в економічній співпраці.