Розділ «1.3. Розбудова зовнішньополітичного відомства України»

Пропозиції щодо укладення міжнародних договорів подаються Президентові або Кабінету Міністрів України і містять такі документи: подання; пояснювальну записку з обґрунтуванням доцільності договору; проект договору українською мовою; довідку про погодження проекту; проект рішення про делегацію для підготовки тексту, Його прийняття, встановлення автентичності, а також проект директив делегації; електронні версії текстів документів.

Першим етапом роботи над договором є розробка і прийняття його тексту: після обговорення текст приймається за згодою обох сторін, є остаточним і не підлягає змінам учасниками переговорного процесу. Наступний етап — встановлення автентичності тексту договору методом парафування, тобто перевіркою і закріпленням тексту уповноваженими учасниками переговорів, підписанням кожної сторінки відповідно до правил альтернату (порядок, що регулює черговість підписання тексту договору його учасниками). Сутність правила полягає в тому, що текст договору або угоди друкується мовою однієї або двох сторін переговорів з дотриманням пріоритетності написання назв, абревіатур, підписів і печаток тієї країни, якій належатиме даний екземпляр. Правило альтернату означає, шо представник України ставить свій підпис в лівому нижньому кутку кожної сторінки українського альтернату (варіанта), а в екземплярі країни-партнера переговорів — представник України ставить підпис у нижньому правому кутку.

Підписання багатосторонніх договорів здійснюється за алфавітом. Обидва варіанти (або більше) тексту документа визнаються такими, що мають однакову силу. В разі неможливості узгодити деякі текстові положення через значні розбіжності у мовному трактуванні звертаються до третьої мови укладання документа. Після підписання документа в деяких випадках необхідна його ратифікація. Порядок ратифікації (затвердження) міжнародних договорів визначається внутрішнім законодавством.

Ратифікація міжнародних договорів України здійснюється Верховною Радою України ухваленням спеціального закону про ратифікацію, який підписується Головою Верховної Ради України. Законом Верховної Ради України ратифікуються територіальні міжнародні договори України, договори про громадянство, про участь у міжнародних союзах та інших міждержавних об'єднаннях, системах колективної безпеки, які пройшли попередній розгляд у Комітеті Верховної Ради України у закордонних справах. Верховна Рада України розглядає внесений Президентом або Кабінетом Міністрів проект закону про ратифікацію міжнародного договору України і приймає відповідне рішення.

Договори України, які не потребують ратифікації, затверджуються: державні, від імені України — Президентом, урядові — Урядом, міжвідомчі — за порядком, що визначається Урядом України. Процес ратифікації вважається завершеним, якщо відбувається обмін ратифікаційними грамотами. У міжнародній практиці застосовується принцип приєднання до того чи того договору, підписаного іншими державами.

У процесі підписання документів може застосовуватися принцип застереження, тобто бажання однієї зі сторін змінити дію окремих положень договору стосовно автора застереження. Оригінал документа передається на зберігання депозитарію — хранителю оригіналу договору (документів), який визначається учасниками міжнародного договору. Набуття чинності договором означає, що він починає діяти як юридичний акт або норма. Важливе значення в міжнародній діяльності є термін дії договору, порядок його пролонгації або припинення дії. Договір, що укладається на певний період, припиняє свою дію по закінченні терміну, обумовленого в ньому, якщо сторони не домовилися про його продовження (пролонгацію). Пролонгація має здійснюватися до закінчення терміну дії договору. Після цього можна поновити дію договору шляхом його реновації (відновлення), яка здійснюється за згодою сторін. Досить часто договорам надається безтерміновий характер, наприклад базовим договорам, угодам про визнання кордонів, територіальну належність, кодифікацію угод, статусу ООН тощо. У міжнародно-договірній практиці угоди укладаються, як правило, на п'ять, десять, п'ятнадцять років, іноді з автоматичною пролонгацією. Укладені документи продовжують свою дію після цього терміну доти, доки одна зі сторін завчасно не повідомить партнера про свій намір його денонсувати.

У текстах документів, як правило, зазначаються умови набуття договорами чинності: наприклад договір набуває чинності з дня підписання; після опублікування в ЗМІ; через 30 днів після підписання; після ратифікації документа парламентами сторін тощо.

Якщо сторони не надають договору статусу без терміновості, але й не визначають терміну його дії, тоді в договір вносять положення щодо права виходу з договору кожного із його учасників, попередивши завчасно (як правило, за рік) про це партнерів. Вихід учасника з договору (про умови якого йдеться в тексті договору) називається денонсацією (розривом) договірних зобов'язань.

Договори зазвичай скріплюють важливі домовленості глобального чи стратегічного характеру в галузі дво- та багатосторонніх відносин. Поза терміном "договір" часто вживаються назви "пакт", "угода", "протокол", "декларація", "конвенція", "хартія" тощо. В сучасній договірній практиці для наголошення на особливому, конкретному характері договору все частіше застосовують визначення "меморандум", як, наприклад, "Меморандум про взаєморозуміння між Кабінетом Міністрів України і Верховним головнокомандуванням об'єднаних збройних сил НАТО в Європі та Верховним головнокомандуванням об'єднаних збройних сил НАТО на Атлантиці про забезпечення підтримки операцій НАТО з боку України" від 9 липня 2002 р.

Є й застарілі назви міжнародних договорів: "конкордат", "компроміс", "регламент", "прелімінарна угода", "трактат", "реверсалії", які вживаються досить рідко за винятком конкордату (угода про відносини між Ватиканом і урядом держави).

Домовленості з доволі вузьких питань скріплюються протоколами, які мають також самостійний характер (наприклад Додатковий протокол до Європейської конвенції про інформацію щодо іноземного законодавства 1978 p., низка женевських протоколів щодо дотримання прав людини та ін.). Є й такі домовленості, які не оформлюються в письмовій формі, що мають назву "джентльменські угоди". У міжнародному праві такі угоди вважаються не чинними, оскільки мають лише моральну, а не юридичну силу.

Міжнародна договірно-правова база — це той фундамент, на якому вибудовано всю систему зовнішньополітичних відносин. Основою міжнародної договірно-правової системи є основні, базові договори. Вони, як правило, є міждержавними, підписуються главами держав. На міждержавні договори спираються всі інші угоди й домовленості. Кожна держава з метою закріплення своєї територіальної цілісності і недоторканності кордонів намагається укласти міждержавний договір як із сусідами, так і з провідними державами світу. Ці угоди укладаються від імені держави. Від імені України укладаються міжнародні договори; політичні, територіальні, мирні; ті, що стосуються прав і свобод людини; про громадянство; про участь України у міждержавних союзах та інших міждержавних об'єднаннях (організаціях), системах колективної безпеки; про військову допомогу та про направлення контингенту Збройних Сил України до іншої країни чи допуску збройних сил іноземних держав на територію України; про використання території та природних ресурсів України; ті, яким за згодою сторін надається міждержавний характер.

Слід зазначити, що Україна сумлінно дотримується всіх своїх зобов'язань відповідно до норм міжнародного права, до того ж виступає за те, щоб й інші учасники дво- і багатосторонніх міжнародних договорів неухильно виконували свої зобов'язання стосовно цих договорів і домовленостей. У разі суттєвого порушення міжнародного договору іншими учасниками Україна може денонсувати такий договір, тобто відмовитися від нього. Оригінали текстів двосторонніх міжнародних договорів зберігаються в Міністерстві закордонних справ України, а багатосторонніх — в країнах-делозитаріях.

В міжнародній практиці іноді трапляються випадки недотримання угод. Забезпечення виконання договорів покладено на різні міжнародні комісії (в рамках Ради Європи, ЄС, ООН тощо).

Провідним положенням міжнародного права є те, що договори мають дотримуватися: Pacta sunt servanda.