Розділ «1.3. Розбудова зовнішньополітичного відомства України»

· сприяння забезпеченню стабільності міжнародного становища України;

· створення сприятливих умов для зміцнення незалежності, державного суверенітету, економічної самостійності та збереження територіальної цілісності України;

· захист прав та інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном;

· сприяння розвиткові зв'язків із зарубіжними українськими громадянами та надання цим громадянам підтримки і захисту відповідно до норм міжнародного права та чинного законодавства України.

Відповідно до завдань міністерства сформовано і його структуру: керівництво міністерства та його секретаріати, прес-служба, група послів з особливих доручень та група головних радників, генеральна інспекція, департаменти, управління — територіальні (регіональні), функціональні, адміністративно-фінансові. Департаменти охоплюють низку управлінь. Так, департамент з питань політики та безпеки керує роботою управлінь політичного аналізу та інформації, євроатлантичного співробітництва, ООН та інших міжнародних організацій, з контролю над озброєнням та військово-технічним співробітництвом (ВТС). Департамент європейської інтеграції, економічного та гуманітарного співробітництва — управліннями ЄС, економічного та науково-технічного співробітництва, культурного та гуманітарного співробітництва. Департамент двостороннього співробітництва спрямовує роботу територіальних управлінь, які відають питаннями відносин з окремими країнами чи групами країн

(перше територіальне управління — Росія, друге — країни Північно-Західної і Південно-Західної Європи та Балтії, третє — країни Центральної і Східної Європи, Бал камські країни, країни Кавказу і Туреччина, четверте — країни Північної і Латинської Америки та Карибського басейну, п'яте — країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону, Центральної та Південної Азії, шосте — країни Близького і Середнього Сходу та Африки). Територіальні управління, своєю чергою, поділяються на відділи.

У територіальних управліннях фактично зосереджується та аналізується оперативна інформація про внутрішнє становище і зовнішню політику країн регіону, їх відносини з Україною; готуються пропозиції про ті чи ті кроки з боку України, що мають на меті зміцнення політичних, економічних і гуманітарних контактів з партнерами; а в разі недружніх кроків стосовно України розробляються пропозиції щодо протидії таким акціям.

Поза згаданими до складу МЗС України входять також департамент консульської служби, правовий департамент, управління політичного аналізу та інформації, управління дипломатичного протоколу, секретаріат національної комісії у справах ЮНЕСКО, історико-архівне управління та ін. Консульства представляють державу в питаннях захисту інтересів громадян та країни в галузі торговельних та майново-правових відносин, видають паспорти громадянам своєї держави, що постійно проживають у країнах перебування, оформлюють їм усі юридичні документи стосовно цивільного стану, громадянства тощо, а іноземним громадянам і особам без громадянства видають візи.

Через управління дипломатичного протоколу посли та інші офіційні представники іноземних держав установлюють свої перші контакти з країною перебування; до відома дипломатичних представництв іноземних держав у прийнятній дипломатичній формі доводиться інформація щодо внутрішньополітичних і зовнішньополітичних заходів в Україні. До того ж, управління державного протоколу опікується облаштуванням новоприбулих дипломатичних представників іноземних держав, організовує вручення вірчих грамот, офіційні візити тощо.

Відповідальні функції покладено на договірно-правовий підрозділ МЗС України, який бере безпосередню участь у підготовці проектів договорів та угод, оформлює ці документи, веде облік і контроль за їхнім виконанням як своєю країною, так і партнерами. Важливим завданням діяльності департаменту є недопущення прикрих помилок юридичного характеру, які б могли в конкретному випадку чи в майбутньому завдати шкоди зовнішньополітичним або внутрішнім інтересам України. Управління політичного аналізу та інформації не тільки інформує зарубіжні підрозділи українських представництв, а передусім усебічно опрацьовує проблеми, враховує можливі наслідки тих чи тих прийнятих рішень і дій, прогнозує розвиток відносин, ситуацію в країнах перебування, готує пропозиції щодо реакції на деякі дії окремих країн, зміни ситуації тощо.

Закордонні представництва України здійснюють дипломатичну діяльність за межами країни через розвиток і підтримку офіційних відносин з країною перебування, захищають права та інтереси своєї держави, її громадян і юридичних осіб. Діяльність закордонних представництв окреслено у Віденській конвенції про дипломатичні зносини 1961 p., яка ратифікована Президією Верховної Ради Української РСР 21 березня 1964 р.

До основних напрямів роботи дипломатичних і консульських установ віднесено: представництво акредитуючої держави в державі перебування, захист інтересів акредитуючої держави та її громадян у межах, що допускаються міжнародним правом, у веденні переговорів з урядом держави перебування, з'ясування всіма законними засобами умов і подій в державі перебування та повідомлення про них уряду акредитуючої держави, заохочення дружніх відносин між акредитуючою державою і державою перебування та розвиток їх взаємовідносин у галузі економіки, культури і науки.

Віденською конвенцією передбачено також надання дипломатичного імунітету і привілеїв. Імунітет гарантує особисту недоторканність, недоторканність службових приміщень і майна; звільнення від місцевої кримінальної, цивільної та адміністративної юрисдикції; право шифролистування і недоторканності дипломатичної кореспонденції, яка перевозиться д и п л о м ати ч н и м и кур'єрами. До привілеїв належать звільнення від сплати прямих податків, відміна мита, право піднімати прапор над офіційною резиденцією, право використовувати дипломатичну форму та ін. Україна надає іноземним представництвам усі передбачені Віденською конвенцією 1961 р. пільги і привілеї на засадах взаємності.

Поза посольствами існують дипломатичні представництва при міжнародних організаціях, зокрема Постійне представництво України при ООН (Нью-Йорк), Постійне представництво України при відділенні ООН та інших міжнародних організаціях (Женева), постійне представництво України при міжнародних організаціях (Відень), Постійне представництво України при ЮНЕСКО (Париж), Постійне представництво України при координаційних інститутах СНД (Мінськ), Представництво України при ЄС (Брюссель), Місія України при НАТО (Брюссель) тощо. Завдяки тому, що Україна є членом більш як ста міжнародних організацій, на дипломатичні представництва при них покладаються важливі завдання: політична робота, забезпечення просування ініціатив України в міжнародних структурах, створення позитивного іміджу держави, досягнення максимальної корисності від членства в організаціях, у більшості з яких Україна сплачує членські внески.

Структура дипломатичної установи за кордоном, як правило, складається з низки підрозділів, шо опрацьовують питання внутрішньої і зовнішньої політики країни перебування (політичний моніторинг), економіки (економічний моніторинг), культури і гуманітарних проблем, інформації, а також секретаріату посла, адміністративного підрозділу тощо. У кожному посольстві є консульський відділ, а в разі необхідності (наприклад через масштабність території країни перебування) окремо створюються генеральні консульства. До складу посольства входять і торговельно-економічні місії, які ведуть практичну роботу шодо конкретних контактів економічного характеру, сприяючи просуванню економічних інтересів держави в країні перебування. Функціонує апарат військового аташе (аташе з питань оборони), що забезпечує контакти по лінії міністерства оборони, військового співробітництва та протокольного характеру. У дипломатичних представництвах створено системи охорони і безпеки, які здійснюють офіцери безпеки з комендантами охорони (військовослужбовцями Прикордонних військ України).

Дипломатичні представництва здійснюють широку роботу зі складання дипломатичних документів зовнішнього та внутрішнього користування, особливо значущими є вербальні та особисті ноти, листи, пам'ятні записки, меморандуми, заяви й комюніке тощо. Якщо особисті ноти (складаються від імені особи) містять інформацію, що стосується безпосередньо дипломатичного представника, то вербальні ноти використовуються дипломатичними установами з метою викладення широкого кола проблем будь-якого характеру. Пам'ятні записки (дипломатичні документи) передаються особисто і містять інформацію, на яку необхідно оперативно звернути увагу. У меморандумі розглядається фактична сторона зовнішньополітичних питань, викладається аргументація на захист своєї позиції. Комюніке застосовується для короткого повідомлення про результати переговорів. Широко використовуються й інші види документів, серед яких заяви, виступи на конференціях, відповіді на звернення, тексти прес-конференцій тощо.

Україна бере участь у численних дво- і багатосторонніх міжнародних договорах з різноманітних питань зовнішніх відносин. Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладені й належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Основи механізму дії міжнародних актів на території України, а також їх місце в ієрархії нормативно-правових документів держави закріплені в законах України "Про дію міжнародних договорів на території України" від 10 грудня 1991 р. та "Про міжнародні договори України" від 29 червня 2004 р.

Договірно-правова база України формується з різних документів, які умовно можна поділити на три групи: міждержавні документи (договори, укладені на найвищому рівні), міжурядові домовленості (міжнародні угоди та інші види документів, підписані на рівні урядів прем'єр-міністрами країн або міністрами закордонних справ) і міжвідомчі угоди (підписуються, як правило, керівниками відповідних відомств або міністром закордонних справ). Отже, право укладати будь-які міжнародні договори без пред'явлення повноважень (згідно з Віденською конвенцією 1969 р.) мають лише глави держав, глави урядів, міністри закордонних справ. Інші учасники переговорного процесу повинні мати спеціальні повноваження, якщо вони не делеговані урядом у положенні про відповідне міністерство чи інший загальнодержавний орган влади.

Ведення переговорів щодо тексту міждержавного договору, прийняття тексту чи встановлення його автентичності та підписання -міжнародного договору України здійснюються лише уповноваженими на те особами. В Україні повноваження для підписання міжнародних договорів згідно з Законом України "Про міжнародні договори України" від 29 червня 2004 р. надаються: щодо договорів, які укладаються від імені України — Президенту України; щодо договорів, які укладаються від імені Уряду України —- Кабінету Міністрів України; щодо угод міжвідомчого характеру — відповідним міністерствам або іншим центральним органам виконавчої влади. Отже,

Президент України, Прем'єр-міністр України і Міністр закордонних справ України мають право вести переговори та підписувати міжнародні договори України без особливих повноважень.