Розділ «1.3. Розбудова зовнішньополітичного відомства України»

б) Доповнити статтю 19 Конституції УРСР пунктом "4" такого змісту: "Встановлює представництво УРСР в міжнародних зносинах";

в) Доповнити статтю 30: "Призначає і відкликає повноважних представників УРСР у закордонних державах. Приймає вірчі і відкличні грамоти

акредитованих при ній дипломатичних представників іноземних держав. Здійснює керівництво в галузі зносин УРСР з закордонними державами,

виходячи з загальновстановленого Союзом РСР порядку у взаємовідносинах союзних республік з закордонними державами".

Стаття 45 Конституції УРСР доповнювалась визначенням складу Ради Народних Комісарів УРСР: до них додавались Наркомат оборони і Наркомат закордонних справ (далі — НКЗС).

У доповіді на шостій сесії Верховної Ради УРСР Голова Президії Верховної Ради УРСР М. Гречуха наголосив, що "рішення найвищого органу влади союзної держави про утворення військових формувань союзних республік і про надання союзним республікам повноважень у галузі зовнішніх зносин не є звичайним актом перетворення цих двох наркоматів із загальносоюзних у союзно-республіканські наркомати, а має винятково важливе історичне і міжнародне значення".

Главою НКЗС УРСР було призначено О. Корнійчука — письменника, драматурга, який мав досвід роботи в НКЗС СРСР. О. Корнійчук активно взявся за справу. Він виступив ініціатором встановлення дипломатичних відносин України з Великою Британією, США та іншими країнами антигітлерівської коаліції.

У структурі НКЗС УРСР передбачалося створити десять відділів. Один мав працювати з сусідніми державами — Польщею, Румунією, Чехословаччиною; другий — із США і Великобританією; третій — з Болгарією, Югославією, Угорщиною, Грецією та Туреччиною; а четвертий — із Німеччиною. Планувалося створити також протокольний, правничий, консульський та інші підрозділи. Загальний штат співробітників мав становити 75 осіб. Влітку 1944 р. апарат складався із 40 працівників, які виконували окремі доручення союзного НКЗС та уряду республіки. Було підготовлено історичні довідки щодо українських земель та етнографічні карти розселення українців, аналітичні матеріали про становище української еміграції у США та Канаді тощо.

Очолюване О. Корнійчуком відомство в 1944 р. підготувало проект Угоди між урядами УРСР і Польщі про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території України. Цим документом фактично було започатковано процес розгортання трагічних сторінок в історії двох народів, в українсько-польських відносинах, що завершились виселенням українців з їх споконвічних земель — горезвісною "операцією Вісла" 1947 р.

У липні 1944 р. О. Корнійчука було замінено досвідченим більшовиком, діячем Комінтерну Д. Мануїльським, який до цього працював заступником завідувача інформаційного відділу ЦК ВКП(б). Це призначення відбулося за прямою вказівкою Й. Сталіна. Формальним приводом для звільнення О. Корнійчука було незнання іноземної мови.

Заява про правосуб'єктність УРСР мала позитивний резонанс у міжнародних колах. Протягом 1945 — 1948 pp. Україну відвідали Президент Чехословацької Республіки Ед. Бенеш з делегацією, Голова Ради Міністрів Югославії маршал И. Броз-Тіто, польська урядова делегація на чолі з Прем'єр-міністром Ед. Осубкою-Моравським, делегація депутатів Законодавчих Національних Зборів Чехословацької Республіки, делегація представників Республіканської партії США, делегація депутатів Великих Народних Зборів Болгарії, Президент Угорщини Т. Золтан та угорська урядова делегація тощо.

Діяльність Міністерства закордонних справ України на сучасному етапі

У складний період розгортання самостійної зовнішньополітичної діяльності у 90-ті роки, коли країна ще не мала власних дипломатичних представництв, необхідно було створювати свої дипломатичні осередки. Тому МЗС України наполегливо вводило українських представників у дипломатичні представництва колишнього СРСР. Вдалося домогтися призначення українських дипломатів у посольства в деяких столицях світу: Оттаві, Вашингтоні, Белграді, Празі, Варшаві, у генконсульств! в Мюнхені. Нестачу вітчизняних дипломатичних кадрів поповнювали дипломати українського походження, що працювали у зовнішньополітичному відомстві СРСР.

З українськими дипломатами контактували іноземні фірми та громадяни, які хотіли вийти на ринок України, вирішити особисті проблеми, набути громадянство України та ін. Поступово розбудовувалось Міністерство закордонних справ України: кількісний склад центрального апарату на початку 90-х років налічував 156 осіб; у тому числі 97 дипломатів та 59 адміністративно-технічних представників.

1993 р. Верховна Рада України прийняла постанову, якою зобов'язала Кабінет Міністрів, Міністерство закордонних справ, дипломатичні та консульські установи України керуватися в роботі "Основними напрямами зовнішньої політики України".

Визначальним документом і джерелом формування й розвитку зовнішньополітичної діяльності України є Конституція, прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. Основним Законом закріплено головні параметри суверенної, незалежної, демократичної України, територія якої є цілісною і недоторканною, чинність міжнародних договорів України, єдине громадянство і державність української мови. У Конституції України йдеться і про основні завдання зовнішньої політики держави, яка покликана забезпечити свої національні інтереси і безпеку шляхом мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами міжнародного права.

Відповідно до Декларації про державний суверенітет України Верховна Рада доручила Раді Міністрів при встановленні дипломатичних, консульських, торговельних відносин з іноземними державами керуватися необхідністю ефективного забезпечення інтересів України та їхньої пріоритетності, спрямовувати зусилля на забезпечення безпосередньої участі України в загальноєвропейському процесі і європейських структурах, вирішувати питання про витрати на зовнішньополітичну та зовнішньоекономічну діяльність, забезпечувати перерахування у бюджет республіки всіх консульських зборів, набутих МЗС України, з відрахуванням 50 % їх міністерству для покриття витрат, пов'язаних із Його діяльністю. Крім цього, було доручено розробити проекти законів, що регулюють зовнішньополітичну та зовнішньоекономічну діяльність України, а також створити систему підготовки кадрів для органів зовнішніх відносин держави.

У 1996 р. засновано Дипломатичну академію при МЗС України. Реалізацію зовнішньополітичної концепції здійснює дипломатична служба через центральні структури зовнішніх зносин держави і закордонні дипломатичні представництва та консульські установи. В цілому дипломатична служба призначена забезпечувати практику реалізації зовнішньої політики держави, її інтереси у сфері міжнародних відносин, а також її юридичних осіб та громадян за межами країни.

Провідною установою зовнішньополітичної діяльності України є Міністерство закордонних справ України, діяльність якого регулюється "Положенням про МЗС України" (Указ Президента України від 3 квітня 1999 p.). Серед основних завдань зовнішньополітичного відомства:

· участь у забезпеченні національних інтересів і безпеки України шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з учасниками міжнародного товариства;