Розділ «1.2. Чинники формування зовнішньополітичних засад»

· звертається з посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

· представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України;

· приймає рішення про визнання іноземних держав;

· призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях;

· приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав;

· вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та приймає рішення про використання Збройних Сил України у разі збройної агресії проти України;

· присвоює виші військові звання, виші дипломатичні ранги та інші виші спеціальні звання і класні чини.

До того ж, глава держави (навіть у разі, якщо його права в буквальному розумінні цього слова не зафіксовані в Конституції) може мати безпосередні контакти з главами інших держав, вести листування з ними, брати участь у переговорах чи оформляти домовленості із зовнішньополітичних питань, не потребуючи для цього спеціальних повноважень.

Відповідно до п. 1 ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів України забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України. Глава уряду в рамках усіх повноважень також представляє державу в зовнішніх зносинах і здійснює щоденну оперативну діяльність у цій галузі. Глава уряду може брати участь у засіданнях Генеральної Асамблеї ООН та інших організаціях. Уряд та його глава не тільки розробляють в цілому основні напрями зовнішньої політики і вносять відповідні пропозиції на розгляд парламенту та глави держави, а й самі організовують та контролюють хід виконання прийнятих із цих питань рішень.

Безпосереднє керівництво зовнішньополітичними діями та дипломатичною службою держави уряд здійснює через Міністерство закордонних справ України, керівникові якого уряд дає прямі доручення і контролює хід їх виконання. Міністр закордонних справ згідно зі своїми повноваженнями і функціями здійснює повсякденну оперативну діяльність у галузі зовнішніх відносин держави без будь-яких спеціальних на кожен випадок повноважень. Міністр закордонних справ може представляти свою державу та уряд на засіданнях Генеральної Асамблеї ООН, Ради Безпеки ООН тощо.

Поточними справами зовнішньої політики безпосередньо займається Міністерство закордонних справ України. Воно захищає інтереси своєї держави та її громадян за кордоном, представляє на розгляд главі держави та уряду документи зовнішньої політики, направляє директиви і дає вказівки дипломатичним представництвам і консульським установам своєї країни за кордоном, спрямовує і контролює їхню діяльність. Підтримує також контакти з представ-

ництвами іноземних держав у своїй країні, готує проекти документів, опрацьовує інформацію з міжнародної проблематики, формує позитивний імідж держави за кордоном. Поза зазначеним, здійснює підготовку дипломатичних кадрів.

Міжнародне визнання України

Питання зовнішньої політики України поступово вирішували шляхом визнання Української держави у світі, укладання державних договорів про двосторонні відносини, міждержавних угод про встановлення кордонів, повагу суверенітету України, економічну культурну співпрацю тощо. Міжнародне визнання існує у двох формах: де-факто (de facto), коли визнається лише факт існування держави, і де-юре (de jure) — юридичне визнання зі всіма міжнародно-правовими наслідками. Для набуття міжнародної суб'єктності Україні було необхідним широке визнання держави (де-юре).

У перші роки незалежності Уряд України уклав низку угод про встановлення дипломатичних відносин і співробітництво з зарубіжними країнами, які тим самим підтверджували визнання Української держави де-юре. На початок 90-х років незалежність нашої держави визнали понад 130 країн світу, а 106 країн налагодили з Україною дипломатичні відносини. В МЗС України працювали 97 дипломатів. Нині Україну як суверенну державу визнали 174 країни світу і 171 встановила дипломатичні відносини. Дипломатичний корпус в Україні налічує майже 2500 працівників, у тому числі 1214 фахових дипломатів.

У країні діє більш як сто дипломатичних іноземних установ: посольства, відділення посольств, представництва міжнародних організацій, генеральні консульства, почесні консульства. Посли 53 держав виконують свої функції за сумісництвом.

Статус України у міжнародному спілкуванні потребує від неї активної адаптації до вимог міжнародно-правових актів. Хоча держава ратифікувала Віденську конвенцію про право міжнародних договорів (1969), але повноправною учасницею міжнародного життя вона стала тільки з набуттям суверенності. 17 вересня 1992 р. Україна приєдналася до Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів (1978) і таким чином взяла на себе відповідальність за виконання тих міжнародних домовленостей, які були закладені Українською РСР ще в рамках Радянського Союзу.

У Законі України "Про правонаступництво України" від 12 вересня 1991 р. вказано, що на її території "діють закони Української РСР та інші акти, ухвалені Верховною Радою Української РСР"; державним кордоном України є "державний кордон Союзу РСР, що відмежовує територію України від інших держав, та кордон між Українською і Білоруською РСР, РРФСР, Республікою Молдова за станом на 16 липня 1990 p.", тобто до прийняття Декларації про державний суверенітет України. Ст. 6 цього Закону підтвердила зобов'язання України щодо міжнародних договорів, укладених Українською РСР до проголошення незалежності.

Наступним кроком розвитку правової нормативної бази щодо міжнародних договорів став Закон України "Про міжнародні договори України" від 22 грудня 1993 p., яким установлювався порядок укладання, виконання й денонсації міжнародних договорів України з метою забезпечення її національних інтересів.

29 червня 2004 р. Верховна Рада України прийняла новий Закон України "Про міжнародні договори України". У преамбулі документа йдеться про те, що Закон встановлює порядок укладання, виконання Й денонсації міжнародних договорів України з метою належного забезпечення національних інтересів, здійснення цілей, завдань і принципів зовнішньої політики України, закріплених у Конституції України.