Розділ «1.2. Чинники формування зовнішньополітичних засад»

У Декларації йдеться й про те, що Українська РСР визнає перевагу загальнонаціональних цінностей над класовими, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права над нормами внутрішньодержавного права. Відносини Української РСР з іншими радянськими республіками будуються на основі договорів, укладених на принципах рівності, взаємоповаги і невтручання у внутрішні справи. Цим положенням було закладено принцип нових відносин з колишніми радянськими республіками. Декларація на першому етапі розвитку незалежності стала основою для Конституції, законів України і визначала позицію Республіки при укладанні міжнародних угод.

24 серпня 1991 р. позачергова сесія Верховної Ради України прийняла Акт проголошення незалежності України, в якому зазначалося, що незалежність України та створення самостійної Української держави — України проголошується, зокрема, виходячи з права народів на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами.

Підвалини зовнішньополітичної діяльності держави були сформульовані в "Основних напрямах зовнішньої політики України", схвалених Верховною Радою України 2 липня 1993 р. У них визначені інтереси України на міжнародній арені, завдання її зовнішньої політики, на яких ґрунтується зовнішньополітична діяльність нашої держави, принципи, на яких побудована зовнішньополітична концепція. Крім того, названі основні напрями зовнішньої політики України: розвиток двосторонніх відносин, у тому числі з прикордонними державами; розбудова відносин із західноєвропейськими країнами, з європейськими міжнародними структурами. Окремим блоком розглянуті проблеми розвитку відносин з країнами СНД. Зазначалося, що Україна розглядає Співдружність Незалежних Держав як механізм багатосторонніх консультацій і переговорів, що доповнює процес формування якісно нових повномасштабних двосторонніх відносин між державами-учасницями і має на меті сприяти розв'язанню проблем, які постали після розпаду СРСР. Україна виступає за розвиток найширших торговельно-економічних та інших зв'язків між країнами СНД, обстоює позицію збалансованості господарської діяльності в рамках СНД як необхідного етапу на шляху впровадження цивілізованих форм розвитку інтеграційних процесів.

Пріоритетними напрямами двосторонніх відносин у документі визначалися: стосунки з прикордонними державами-сусідами, з провідними західними державами — учасницями ЄС та НАТО, а також з країнами інших географічних регіонів (Азії, Азіатсько-Тихоокеанського регіону, Африки та Латинської Америки).

У зв'язку з особливостями історичного розвитку і специфікою геополітичного і геоекономічного положення країни в "Основних напрямах зовнішньої політики України" домінантою двосторонніх відносин з прикордонними державами було визначено українсько-російські відносини. Йшлося також, що розбудова відносин із західноєвропейськими державами має сприяти створенню умов для відновлення політичних, економічних, культурних, духовних та інших зв'язків України з європейською цивілізацією. Географічно близькі держави разом із деякими прикордонними країнами визначались своєрідним поясом стабільності в регіоні, що сприяє утвердженню України як впливової європейської держави.

Регіональне співробітництво розглядалося як діяльність у рамках Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), участь у Раді Північноатлантичного співробітництва та Північноатлантичної асамблеї (структурах НАТО), розвиток контактів із Радою Європи (РЄ) та іншими європейськими структурами. До субрегіонального напряму віднесено Чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС) в рамках утвореної Організації та участь у Дунайській комісії, широкі контакти на Середземноморському напрямку, курс на співробітництво з країнами Центральноєвропейської ініціативи (ЦЄІ), тісні контакти з Вишеградською групою. Північною Радою та Радою держав Балтійського моря, співробітництво у межах Карпатського Єврорегіону. Перспективною метою було заявлено членство України в Європейських Співтовариствах.

Трансрегіональна співпраця, яка охоплює взаємодію зі світовими інституціями й регіональними європейськими структурами, передусім ЄС і НАТО, не знайшла широкого визначення у зазначеному документі.

Особливу увагу в "Основних напрямах зовнішньої політики України" приділено сферам діяльності України в ООН та інших міжнародних організаціях: йдеться про підвищення ефективності та рентабельності участі в цих структурах. Першочергового значення наша держава надає миротворчій діяльності ООН.

В оновленій зовнішньополітичній концепції України передбачається скоротити напрями зовнішньополітичної діяльності, виокремивши найголовніші: співпраця з країнами - сусідами, провідними країнами світу: США і Росією, а також із учасниками Євросоюзу і НАТО. Отже, серед основних положень зовнішньополітичного розвитку України європейський вибір є визначальним, а орієнтація на просування в євроструктури — пріоритетною.

Серед документів державної ваги, що визначають засади національної безпеки України в зовнішньополітичному вимірі, є Закон України "Про основи національної безпеки України" від 19 червня 2003 p., який окреслює основні пріоритети зовнішньої політики:

· захист прав і свобод особи і громадянина Української держави;

· запобігання втручанню у внутрішні справи України та відвернення посягань на її суверенітет і територіальну цілісність з боку інших держав;

· створення сприятливих умов для прогресивного економічного і соціального розвитку України;

· захист національних інтересів України за межами України;

· інтеграція України в європейський політичний, економічний, правовий простір та в євроатлантичний безпековий простір.

· Для реалізації завдань національної безпеки виокремлюються конкретні зовнішньополітичні цілі:

· оновлення зовнішньої політики і політики у галузі безпеки з метою відображення мети України щодо повної євроатлантичної інтеграції;

· реформування державних органів у сфері національної безпеки та оборони, яке б відображало євроатлантичну політику України;

· забезпечення повноправної участі України в загальноєвропейській та регіональних системах колективної безпеки;

· набуття членства у Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного договору при збереженні добросусідських відносин і стратегічного партнерства з Російською Федерацією, іншими країнами СНД, а також іншими державами;