Розділ «ПІСЛЯМОВА»

· надання переваги двосторонньому міждержавному співробітництву, розрахованому на коротку й середню перспективу, над багатосторонніми проектами;

· відсутність гармонізаційних узгоджень як похідної

· від невизначеності суті й мети об'єднання, що спричинює посилення відцентрових явищ у Співдружності;

· відсутність гуманітарного єднання, яке свого часу об'єднало всю Європу;

· невизначеність центру — "опорних" країн у рамках Співдружності, на що претендують одразу декілька суб'єктів СНД. Аналізуючи процеси, що відбуваються на просторі СНД, можна дійти висновку, що всі утворення — ЄврАзЕС, ГУАМ, ОДКБ, ЦАС, "Кавказька четвірка" — є неповноцінними структурами. Одним не вистачає правової основи для розвитку всебічної діяльності та утвердження у світовій системі міжнародних відносин, іншим — провідних лідерів, авторитетних учасників, які б вивели об'єднання на міжнародний простір інтеграційного спілкування на паритетних засадах.

Загроза безпеці на пострадянському просторі та процес переділу сфер впливу в сучасному світі диктують країнам СНД нові правила взаємодії. Політичні принципи формування міжнародних відносин за останні роки зазнали реальних змін — на передній план вийшли воєнно-політичні й силові чинники. Країнам СНД необхідно скоординувати зусилля на відновлення ємності ринку, для чого слід розв'язати проблему забезпечення енергетичних проектів, передусім у напрямках Північ — Південь і Південь — Захід. Це питання набуває ще більшої ваги через уповільнення реалізації енергетичних проектів ГУАМ. На заваді цьому є відсутність єдиної схеми регіональної безпеки в інтеграційних структурах країн СНД.

Як учасниця субрегіональних зв'язків Україна виробила принципи мирного співіснування, недоторканності кордонів, сталого розвитку економічного співробітництва в рамках Співдружності Незалежних Держав. Вона активно співпрацює у сфері боротьби з міжнародним тероризмом через Бюро з координації боротьби з організованою злочинністю та іншими небезпечними видами злочинів на території держав-учасниць СНД та Антитерористичний центр СНД. У Штабі з координації військового співробітництва держав-учасниць СНД Україна бере участь як спостерігач. Такий самий статус наша країна має і в Євразійському економічному співтоваристві. Цей формат участі не створює перешкод європейській інтеграції та формуванню нової європейської ідентичності України. Створення Єдиного економічного простору передбачає наявність наднаціонального органу із зовнішньоторговельного врегулювання. Отже, нова організація має стати досить розвинутою інтеграційною структурою.

Позиція щодо невизнання міжнародної правосуб'єктності СНД протягом останніх років надавала Україні певні переваги свободи політичного маневру. Зазначимо, що українська позиція щодо СНД — відсторонене спостереження — тепер не може забезпечити реалізації національних інтересів України в регіональному вимірі.

Україна, опинившись між НАТО та державами, що підписали Договір колективної безпеки, виступила з ініціативою формування в Центральній і Східній Європі простору стабільності й безпеки. Цю ініціативу можна розглядати як регіональний внесок у процес

формування загальноєвропейської системи безпеки, що передбачає створення ефективного механізму підтримки регіонального миру, остаточного подолання розколу Європи, формування атмосфери відкритості, довіри й безпеки.

Таким чином, позиції України поступово трансформуються, зазнавши еволюції від початкових форм спілкування з новими суб'єктами міжнародного права до утворення регіональних і субрегіональних формувань із перспективами виходу на європейський простір і безпосереднього впливу на побудову системи регіональної безпеки. Інтеграційні процеси на пострадянському просторі зумовили появу нових можливостей для створення Єдиного економічного простору, в якому Україні може бути відведена стрижнева роль. Об'єктивні реалії поставили перед державою відповідальне завдання — використати такий шанс для посилення українських позицій і зміцнення держави.

Своєрідні вигоди Україна могла б отримати і від політики Заходу, який розглядає її як гарант стабільності в регіоні, що передбачає експлуатацію постійного українського чинника як важеля "полівіння" або демократизації Росії. Отже, унікальне геополітичне положення України на межі двох центрів впливу Росія — НАТО (США) робить її фактично основною країною для європейської безпеки.

Актуальними завданнями України в контексті декларованого курсу євроатлантичної інтеграції виступають:

· формування субрегіональних систем співробітництва та безпеки як складників євроатлантичної системи безпеки;

· наповнення політичного співробітництва зі стратегічно важливими європейськими партнерами практичним змістом, узгодження і взаємна підтримка на рівні НАТО та європейських організацій країн-партнерів;

· гармонізація відносин із партнерами, які мають відмінні, а часто й протилежні позиції у сфері міжнародної безпеки, насамперед США, Об'єднана Європа та РФ.

Зовнішньополітичні завдання держави в гуманітарній сфері полягають також у захисті співвітчизників за кордоном і забезпеченні прав етнічних меншин в Україні. Рівень системи захисту прав українських громадян за кордоном є досить низьким. Передусім це стосується країн — найближчих географічних сусідів, де наші співвітчизники часто полишені напризволяще, не мають громадянських прав. Досі на міждержавному рівні

не відпрацьований механізм наймання на роботу українських громадян у Росії та інших країнах СНД, не вироблені засади їхнього страхування, медичного обслуговування, соціального захисту. Відсутні схеми кількісних і якісних характеристик складу працівників за кордоном. У цьому зв'язку Україні необхідно ратифікувати низку міжнародних конвенцій стосовно правового статусу мігрантів та визначити на законодавчому рівні концепцію міграційної політики України. З погіршенням демографічної ситуації в країні низка питань щодо отримання українського громадянства потребує перегляду і спрощення.

Неадекватне сприйняття загроз національній безпеці в етнонаціональній та релігійній сферах може провокувати внутрішні конфлікти й соціальні вибухи.

До зовнішніх загроз у гуманітарній сфері можна віднести Й залучення українців до набуття іноземного громадянства (активне в Росії і Румунії, пасивне у Польщі та Угорщині), а також використання питань захисту прав співвітчизників, розвитку їхньої мови й культури для прямого або опосередкованого втручання у внутрішні справи України. Таку політику слід розглядати як прояви недружнього ставлення, що суперечать засадам стратегічного партнерства. З огляду на зазначене українській зовнішній політиці необхідно виробити і впроваджувати в життя чітку позицію щодо захисту як українських громадян-працівників, так і етнічних українців за кордоном, вживати заходів протистояння відтоку працездатного населення в Російську Федерацію, Румунію, Польщу та інші країни на постійне проживання.