Розділ «ПІСЛЯМОВА»

Стратегічне партнерство на двосторонньому рівні є основою для розвитку такого самого партнерства на багатосторонньому, що в результаті приводить до формування стабільних союзів стратегічних партнерів, тобто союзів держав. Отже, стратегічне партнерство як явище та ознака двосторонніх і багатосторонніх відносин може бути наявним або таким не бути. Не може бути часткового стратегічного партнерства у відносинах: увесь комплекс міждержавних відносин має підлягати єдиній меті —

стратегічному партнерському співробітництву на паритетних засадах. Яскравим прикладом такого співробітництва виступає НАТО і ЄС.

На союзах держав вибудовується система регіональної і, врешті-решт, глобальної безпеки. Такими формуваннями вбачаються Євроатлантичний союз держав, який можна розглядати регіональним утворенням в основному західного простору — НАТО—ЄС і ОДКБ—СНД, яка охоплює більшість пострадянських країн. Система безпеки Західної Європи найбільше наближена до системи безпеки США. Саме тут європейці не можуть віднайти противагу американській системі захисту, запропонувати ефективну альтернативу світовим викликам безпеки, а отже, вона є визначальною на континенті.

Свою систему безпеки Україна намагалася вибудовувати, спираючись на власні сили та на стратегічних партнерів, поступово просуваючись до європейської системи безпеки, оскільки пострадянська система не могла задовольнити вимоги Української держави. Нині Україна вибудовує разом із країнами-сусідами своєрідну субрегіональну систему безпеки, яка може стати поєднувальним чинником могутніших формувань. В умовах нової конфігурації розстановки силових векторів у світі, зокрема в регіоні, відбувається поступова еволюція у підходах України до створення системи колективної безпеки. Метою поставлених завдань є чітке визначення стратегічних цілей і пріоритетів України, а саме: повної інтеграції у євроатлантичні структури безпеки і створення стратегічних рамок для співробітництва Україна-НАТО.

У глобальному вимірі Україна та інші суб'єкти міжнародного права, реагуючи на виклики часу, підтримують зусилля міжнародної спільноти в боротьбі з міжнародним тероризмом. Україна висунула низку ініціатив у рамках діяльності антитерориспічної коаліції. Серед них — пропозиції про створення міжнародної установи для координації міжнародних зусиль у боротьбі з тероризмом, оголошення 11 вересня Днем ООН боротьби з тероризмом та скликання міністерського засідання Ради Безпеки ООН з питань тероризму. Остання з ініціатив була успішно реалізована 12 листопада 2001 р. під час проведення загальнополітичних дебатів на Генеральній Асамблеї ООН, яка стала нагодою для зібрання лідерів і глав зовнішньополітичних відомств країн-членів Організації.

Для вироблення спільних засад у глобальному вимірі безпеки наша країна має напрацьовану основу міжнародного права. У світовому масштабі у сфері безпеки її позиції збігаються з позиціями провідних держав з огляду на спільні засади основ міжнародного права, які вони зобов'язалися виконувати. Українські державні структури беруть участь у фінансовій боротьбі з терористичними проявами (інформування про вклади, депозити в банках, рахунки тощо). На рівні силових відомств Україна активно залучається до боротьби з наркобізнесом, несанкціонованою торгівлею зброєю тощо.

Україна разом з іншими народами міжнародної спільноти доклала зусиль для остаточного врегулювання ситуації в колишній Югославії у рамках миротворчих сил ООН, активізувала свою діяльність у системі відносин з країнами СНД, у вирішенні питань делімітації і демаркації кордонів, досягла успіхів підписанням державних договорів з Росією і Румунією, є певні здобутки й у відносинах з іншими державами світу. Про підвищення іміджу України свідчить дедалі більша кількість іноземних представництв, яких уже налічується близько 80 лише в Києві, а також українських представництв за кордоном.

Регіональне співробітництво полягає у діяльності в рамках ОБСЄ, участі у Раді Північноатлантичного співробітництва та Північноатлантичній асамблеї, розвитку контактів з Радою Європи та іншими європейськими структурами. До субрегионального напрямку віднесено Чорноморське економічне співробітництво, участь у Дунайській комісії, широкі контакти на Середземноморському напрямку, курс на співробітництво у рамках Центральноєвропейської ініціативи (ЦЄІ), міцні контакти з Вишеградською групою, Північною Радою та Радою держав Балтійського моря, співробітництво у межах Єврорегіонів. У рамках багатосторонньої дипломатії можна виокремити такі пріоритетні напрями зовнішньополітичної діяльності:

· налагодження ефективного регіонального та субрегионального співробітництва, посилення ролі України в регіональних та субрегіональних організаціях, форумах і об'єднаннях;

· активізація діяльності в багатосторонніх домовленостях у галузі роззброєння, в тому числі ядерного, у миротворчих операціях, безпекових режимах і контрольних механізмах.

У регіональному вимірі Україна виступає активним співучасниками Європейської інтеграції. На сучасному етапі

позитив її дій підсилюється нормами документів, прийнятих на рівні ОБСЄ та Ради Європи багатьох європейських країн. Україна брала участь у роботі комісій на рівні ОБСЄ, була спостерігачем, виступала третьою стороною у врегулюванні міждержавних конфліктів як на просторі СНД, так і в кризових ситуаціях у Європі. Україна є відповідальною за збереження безконфліктного простору СНД. Українська дипломатія виступає з позицій застосування заходів превентивної дипломатії, за дотримання прав людини тощо, а також гарантом щодо запобігання нелегальній міграції в Європу. В силу об'єктивних обставин у новому статусі — сусіда Європи — Україна нестиме вагоміші навантаження порівняно з іншими країнами СНД.

Пріоритетом номер один окреслився стратегічний напрям зовнішньої політики — курс на європейську та євроатлантичну інтеграцію. Визначальною метою є членство України в Європейських Співтовариствах — Європейському Союзі та НАТО. У зовнішньополітичній взаємодії в сфері безпеки поза субрегіональним виміром визначились регіональний і глобальний. Європейська інтеграція означає передусім подальше політичне та інституційне зближення з ЄС і еволюційне просування до кінцевої мети — інтеграції України до Європейського Союзу. Адаптування українського законодавства до норм Євросоюзу виступає як ключовий інтеграційний елемент. Поглиблення відносин України з НАТО з подальшим набуттям повноправного членства в цій організації — шлях до тісного партнерства у всеохоплюючій системі європейської стабільності та безпеки. У цьому контексті Україна розглядає особливість розвитку відносин із НАТО як правомірний перебіг подій. При цьому наша держава не припускає можливості нових поділів у Європі. Одним із важливих досягнень України у цій площині є заява Ради НАТО про нерозміщення ядерної зброї на території нових членів Альянсу. Таким шляхом реалізується курс на інтеграцію з європейськими і трансатлантичними структурами. Європейська інтеграція України є довгостроковим стратегічним орієнтиром, термін досягнення якого може вимірюватися роками. На цьому шляху Україна має вирішити широкий комплекс завдань, що виходять далеко за межі подолання суто правових колізій і адаптації українського законодавства до вимог ЄС. Координація зусиль у рамках Єдиного економічного простору може створити додаткові стимули та фінансові джерела активізації економічного

зростання і здійснення якісної структурної перебудови національної економіки. До того ж Європейський Союз визнав Україну як державу з перехідною економікою, що сприятиме входженню її до Світової організації торгівлі.

Країни пострадянського простору, в тому числі Україна, є активними учасниками інтеграції регіональної і субрегіональної площини. З огляду на гальмування поступальних процесів економічного, політичного і гуманітарного розвитку через структури СНД країни Співдружності розробляють інші сценарії взаємодії. Серед гальмівних причин можна виокремити:

· переорієнтацію зовнішньоекономічних зв'язків на західні країни, що призвело до скорочення внутрішнього товарообороту майже втричі;

· взаємну конкуренцію країн СНД, що постійно зростає

· і спричинює їхні втрати при виході на ринки третіх країн здебільшого з сировинними ресурсами (щорічно близько 1,5 млрд. доларів);

· незавершеність проведення внутрішніх процедур, необхідних для створення повноцінної зони вільної торгівлі, що оголошена пріоритетом взаємодії в економічній сфері;

· невизначеність мети об'єднання, в якому кожний прагне бачити лише власні інтереси (часто на шкоду іншим учасникам);