Розділ «ПІСЛЯМОВА»

Доцільно зазначити, що гарантами безпеки України (згідно з тристоронньою Угодою між Україною, США та Росією, укладеною з приводу приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї) виступають і Російська Федерація, і Сполучені Штати Америки. Стратегічне партнерство України та Російської Федерації зафіксоване у Договорі про дружбу, співробітництво і партнерство від 31 травня 1997 р. Водночас нерозв'язаність багатьох принципових питань двосторонніх відносин Україна — Росія значно гальмують процес інтеграції України до Європейського Співтовариства (військова присутність РФ у Севастополі, спільний простір протиповітряної оборони; залежність України від російської сировини для паливно-енергетичного комплексу тощо). Нагадаємо: Україна задовольняє свої потреби у природних енергоресурсах за рахунок їх власного видобутку приблизно на 45 %. У більшості країн світу цей показник приблизно такий самий, а в багатьох країнах він навіть значно менший. Тому суть справи полягає не в самому обсязі наявних природних ресурсів. Енергетичні проблеми України зводяться передусім до двох аспектів:

· неприпустимо вища, ніж у розвинених країнах, енергоємність виробництва, низька ефективність використання енергоносіїв. Навіть порівняно з партнерами по СНД споживання енергії в Україні на одиницю ВВП становить 37 умовних одиниць, тоді як у Росії — 29, у Білорусі — 24;

· немає диверсифікації джерел їх імпорту, спостерігається посилення односторонньої залежності від однієї країни (Росії).

Проте ці два аспекти є лише похідними від загального економічного становища в Україні, зокрема від низького рівня інвестицій у виробництво, що витрачаються на оновлення основних виробничих фондів, запровадження нового енергозберігаючого устаткування; на фінансування технологічних проривів коштів не вистачає. Не в останню чергу це зумовлено низьким рівнем тих валютних доходів вів українського експорту,

що реально повертаються в Україну та інвестуються у виробництво. Значна частина таких експортних доходів приховується в закордонних банках, офшорних зонах. Відомо, що за всю історію незалежної України в економіку держави було вкладено лише близько 5 млрд доларів прямих іноземних інвестицій, а водночас не менше 4 млрд. доларів вивозиться щорічно за кордон, причому більшість цих коштів є вітчизняним капіталом. Безумовно, відтоку капіталу сприяє те, що обов'язковому продажу державі в обмін на гривні підлягає лише 50 % доходів від експорту. Якби цей капітал залишався в Україні та інвестувався у виробництво, тоді можна було б розв'язати безліч проблем, у тому числі й заміну наявного енергоємного виробничого обладнання на сучасне енергозберігаюче.

Беручи до уваги амбітність російської сторони, її намагання відігравати роль лідера в регіоні, а також дедалі більшу залежність Заходу від російських енергоносіїв, від Росії у плані формування нових геополітичних центрів сили слід очікувати нових проявів наступу на стратегічні інтереси України за такими критеріями:

· проблеми встановлення кордонів;

· перегляд договірно-правової бази двосторонніх відносин;

· тиск щодо приватизації (концесії) української енергосистеми;

· пропозиції щодо нових приватизаційних угод у промисловості;

· вимога надання статусу другої офіційної російській мові в Україні;

· використання теми захисту прав співвітчизників за кордоном як приводу для втручання у внутрішні справи України;

· використання погіршення соціально-економічної ситуації в Україні для залучення українських громадян у Росію

· з наданням російського громадянства за полегшеною схемою;

· провокування зіткнень на етнічному і релігійному фунті тощо.

Отже, сучасні глобалізаційні виклики вимагають від Української держави збалансованого розвитку проросійського і проамериканського векторів зовнішньої політики, що й надалі визначатимуть безпековий складник українського існування.

Двосторонні відносини, закріплені договірно-правовою системою, поширюються на політичну, економічну та гуманітарну площини. Вони сприяють зміцненню як міждержавних зв'язків,

так і політичній та економічній взаємодії прикордонних областей, виступають гарантією забезпечення прав і культурного розвитку національних меншин, відмови від територіальних зазіхань та ін.

Пріоритетними напрямами зовнішньої політики Україна розглядає розвиток взаємовідносин із прикордонними державами, західними країнами — членами ЄС, з кавказькими та азіатськими країнами СНД. У зв'язку з особливостями історичного розвитку і специфікою геополітичного і геоекономічного положення України визначальними у двосторонніх стосунках із прикордонними державами є українсько-російські відносини. Розбудова взаємовідносин із західноєвропейськими країнами і США сприяє створенню умов для відновлення широкого спектра зв'язків України з європейською цивілізацією. Таке співробітництво розширить смугу стабільності навколо України, сприятиме її утвердженню як впливової європейської держави.

Через співвідношення державного суверенітету і наднаціональності міждержавних структур, визначення суті та рівня стратегічного партнерства формується оновлена концепція просування України від стратегічного партнерства на двосторонньому рівні до стратегічності міжнародних організацій. Посиленої уваги в інтересах України вимагає дослідження взаємозалежності та взаємовпливів суверенітету і над державності міжнародних структур. Вивчення засад розвитку світової політичної системи і зовнішніх проявів окремих держав та їхньої взаємодії свідчить, що держави не поступаються частиною суверенітету утвореній організації, а на добровільних, паритетних засадах обмежують свій суверенітет, передаючи (делегуючи) певні повноваження міжнародному об'єднанню. Водночас добровільність обмеження не впливає на результати, що унеможливлює право держав вживати заходів або діяти там, де є чинною компетенція міжнародної організації, а означає добровільність підкорятися спільним рішенням відповідно до повноважень організації.