Розділ «ГЛАВА 6. УКРАЇНА В СТРУКТУРАХ ПОСТРАДЯНСЬКОГО ПРОСТОРУ»

У вересні 2000 р. відповідно до Рішення глав держав Співдружності було розформовано Колективні миротворчі сили СНД у Таджикистані у зв'язку з завершенням процесу міжтаджицького врегулювання і початком реалізації постконфліктної розбудови миру.

Держави-учасниці СНД зробили перші кроки для створення багатосторонніх миротворчих сил у рамках Співдружності. У березні 1992 р. в Києві була підписана Угода про Групи військових спостерігачів і Колективні сили з підтримки миру в Співдружності Незалежних Держав, у вересні 1993 р. в Москві — Угода про Колективні миротворчі сили і спільні заходи для їхнього матеріально-технічного забезпечення. У червні 1995 р. у Виконавчому Секретаріаті Співдружності пройшла міжнародна науково-практична конференція "Проблеми співробітництва держав-учасниць Співдружності у врегулюванні збройних конфліктів у СНД", яка рекомендувала розробити загальні принципи управління і спостереження за миротворчою діяльністю. 19 січня 1996 р. на Раді глав держав Співдружності було затверджено Положення про Колективні сили з підтримки миру (КСПМ) у Співдружності Незалежних Держав і Концепція запобігання і врегулювання конфліктів на території держав-учасниць СНД.

На зустрічах глав держав Співдружності і засіданнях Ради міністрів закордонних справ регулярно аналізується хід операцій з підтримання миру в Абхазії і Південній Осетії (Грузія), приймаються відповідні рішення. Мандат на проведення операції з підтримки миру в зоні конфлікту в Абхазії, затверджений Рішенням Ради глав держав Співдружності від 21 жовтня 1994 p., надалі уточнювався і доповнювався. Згідно з Рішенням Ради глав держав Співдружності від 2 квітня 1999 р. про подальші кроки щодо врегулювання конфлікту в Абхазії створена тимчасова Оперативна робоча група СНД з представників заінтересованих держав, Виконавчого комітету СНД і Штабу з координації військового співробітництва держав-учасниць Співдружності. Група покликана здійснювати координацію миротворчих зусиль в Абхазії і моніторинг виконання відповідних рішень Ради глав держав СНД.

У 1996 р. глави держав прийняли Заяву Ради глав держав СНД з врегулювання нагірно-карабахського конфлікту, у якій визнається низка позитивних моментів у врегулюванні, а сторони закликаються до активізації зусиль у мирному вирішенні спірних питань. Президенти Азербайджанської Республіки і Республіки Вірменія в Спільній заяві від 28 квітня 1998 р. підтвердили схильність сторін до мирного врегулювання конфлікту і готовність дотримуватися режиму припинення вогню, досягнутого у травні 1994 р. Виконавчий комітет Співдружності бере участь як спостерігач у переговорах щодо узгодження тексту Угоди про припинення збройного конфлікту в зоні Нагірного Карабаху за посередництвом Російської Федерації, США і Франції.

У грудні 1999 р. робоча група Виконавчого комітету СНД на запрошення Президента Республіки Молдова П. Лучинського відвідала Кишинів і Ти рас піль, де ознайомилася з ситуацією стосовно врегулювання конфлікту. Проводяться консультації зі сторонами конфлікту про можливі форми участі СНД та її Виконкому у врегулюванні конфлікту навколо Придністров'я.

Під час підготовки документів, що стосуються питань миротворчості, використовується досвід міжнародних організацій, зокрема ООН і ОБСЄ. Виконавчий комітет СНД на запрошення Генерального Секретаря ООН бере участь у нарадах на вищому і робочому рівні ООН та основних регіональних організацій світу з питань запобігання і врегулювання конфліктів. Миротворчі зусилля в рамках СНД свідчать про наявні потенційні можливості спонсорства і мають відповідати практиці ООН і ОБСЄ у врегулюванні локальних і міждержавних конфліктів. Однак миробудівництво на цих теренах поки що є малоефективним. До того ж СНД не отримала мандату ООН на проведення мировотворчих операцій на її теренах.

Зовнішньополітичні зв'язки СНД

Важливою подією в житті СНД стало надання їй Генеральною Асамблеєю ООН у березні 1994 р. статусу спостерігача. Аналогічний статус наданий Співдружності Радою з торгівлі і розвитку ООН— ЮНКТАД (19 квітня 1994 p.). Між секретаріатом ЮНКТАД та Виконавчим секретаріатом СНД підписано Угоду про співробітництво (5 травня 1994 p.). 5 червня 1996 р. підписано Угоду про співробітництво між Секретаріатом Європейської економічної комісії ООН та Виконавчим секретаріатом СНД.

Географія співробітництва СНД з міжнародними організаціями постійно розширюється. Тільки у 1995 р. було встановлено ділові контакти з такими авторитетними організаціями, як Міжнародна організація праці, Всесвітня організація охорони здоров'я, Управління Верховного комісара ООН у справах біженців.

Мінську штаб-квартиру СНД відвідали Генеральний секретар ООН Бутрос Бутрос-Галі (1994), Виконавчий секретар ЄЕК ООН Ів Бертелло, Генеральний секретар Наради з безпеки і співробітництва в Європі Вільгельм Хойнк (1994), Генеральний директор Всесвітньої організації інтелектуальної власності Арпад Богш (1994), Генеральний секретар ОБСЄ Джанкарло Арагона (1996), Генеральний секретар Ради Міністрів Північних країн Пер Стейнбек (1996), Президент Форуму "Кран-Монтана" Жан-Поль Картерон (1997).

Своєю чергою, представники Виконавчого Секретаріату СНД беруть участь у роботі значних нарад і форумів, що проводяться по лінії ООН, ЄС, ОБСЄ, ЄЕК ООН, ЕСКАТО, АСЕАН, ЮНЕСКО, ФАО, ОАД, УВКБ ООН та інших міжнародних організацій.

Співробітництво з країнами СНД посідає пріоритетне місце в політиці України. її державні інтереси у цьому просторі зумовлені необхідністю забезпечити правову базу торговельно-економічних зв'язків з учасниками СНД, доступ до ресурсів та ринків збуту, дбати про права українців за межами України (в країнах СНД проживає 6,7 млн українців). У перші роки своєї незалежності Україна встановила дипломатичні відносини з усіма країнами Співдружності. До 1996 р. в усіх країнах відкрито українські дипломатичні та торговельні представництва.

На просторі СНД не згасають кризові протистояння (Придністров'я, Нагірний Карабах, ситуація навколо Абхазії і Південної Осетії тощо). Майже в усіх "гарячих" точках СНД як миротворці перебували представники України. Конфліктні ситуації спричинюють негативні наслідки, що впливають на ситуацію в СНД загалом.

Серед країн СНД, зокрема азіатського простору, були наміри розгорнути інтеграцію у своєму регіоні. Так, Казахстан, Киргизстан, Узбекистан на саміті 1997 р. (Чолпан-Ата) дійшли висновку про непотрібність дублювати одне одного, розвивати паралельні виробництва (країни створили Центральноазіатське економічне співтовариство). Внаслідок прийнятих рішень Киргизстан мав забезпечувати країни-учасниці електроенергією, Казахстан — нафтою й нафтопродуктами, Узбекистан — природним газом. Тісна економічна співпраця між ними мала сприяти також урегулюванню проблеми оплати питної води, що постачається в усі азіатські країни СНД.

Однієї з проблем, через яку низка угод і рішень в рамках СНД не працює, — неузгодженість законодавств країн Співдружності та відсутність парламентської підтримки. Для врегулювання цієї проблеми законодавчі органи Співдружності запропонували прийняти 59 модельних законів, які охоплюють усі основні сфери суспільного життя і покликані створити єдині умови для всіх країн-учасниць. До цього необхідно долати більшу гнучкість у розв'язанні проблем шляхом пошуку певних компромісів і поступок (наприклад Придністров'я і Молдова 1996 р. підписали Меморандум про основи нормалізації відносин, що дало змогу поновити переговорний процес).

Практично всі країни-учасниці критикують СНД, але жодна не заявила про свій вихід із цього формування. Триває інтенсивний пошук нових форм, покликаних сприяти взаєморозумінню в рамках Співдружності. У політичному сенсі це зрозуміло: всі країни прагнуть гідного життя, віднайти своє місце в СНД і в світі. В економічному плані чинник сусідства істотно впливає на стратегію їхнього господарського розвитку. Сама структура СНД та її діяльність нагадує "клуб президентів", які надають підтримку один одному під час виборів та у вирішенні проблем, що періодично постають у державах.

Недієздатність СНД свідчить про те, що це угруповання поступово перетворюється на формальну організацію. Можна прогнозувати, що без реформування Співдружності її майбутнє успішне існування є досить сумнівним. До того ж усі субрегіональні структури в рамках СНД виявилися неспроможними об'єднати інтереси її учасників. Водночас досягненням СНД можна вважати уникнення югославського сценарію.

Субрегіональні структури СНД

Наприкінці 1990-х років до процесу глобалізації світового розвитку долучилися майже всі регіони земної кулі. Визначальною тенденцією суспільного розвитку стала економічна, технологічна, інформаційна та соціальна взаємозалежність різних країн. Така тенденція, як передбачається, тільки посилюватиметься. Нині цей процес спостерігається на субрегіональному, регіональному і міжрегіональному рівнях, до нього залучаються як досвідчені інтеграційні об'єднання, так і порівняно молоді. Якщо інтеграційні процеси у 60—70-х роках XX ст. базувалися в основному на ідеології регіонального протекціонізму, то на початку XXI ст. утверджується концепція "відкритого регіоналізму", згідно з якою нові інтеграційні угруповання розглядаються не як фортеці, зведені для захисту від зовнішнього світу, а як чинник підготовки активного входження у глобальний світовий ринок.

У рамках Співдружності Незалежних Держав виокремилися два ядра інтеграційних об'єднань: проросійське і проукраїнське. До першого тяжіють Євразійське економічне співтовариство (ЄврАзЕС), яке бере початок з Митного союзу країн СНД (Росії, Казахстану, Білорусі, Таджикистану і Киргизстану), ЄЕП, ОДКБ і ШОС. До другого — ГУ(У)АМ (об'єднання Грузії, України, Азербайджану і Молдови, а пізніше й Узбекистану, який вийшов з організації в березні 2006 p.), частково ОЧЕС.