Розділ «ГЛАВА 6. УКРАЇНА В СТРУКТУРАХ ПОСТРАДЯНСЬКОГО ПРОСТОРУ»

Діяльність Співдружності Незалежних Держав опосередковано характеризують кількісні дані прийнятих документів. Тільки за перші п'ять років об'єднання (грудень 1991 — грудень 1995) відбулося 17 засідань Ради глав держав, під час яких було розглянуто близько 600 документів: з них 261, тобто більшість, з економічних та соціальних питань, 155 з військово-політичних, 178 з організаційно-правових. Із зазначених документів Україна підписала 442, у тому числі більш як 60 із застереженнями. Не підписано 152 документи: з них 74 — військово-політичного характеру (створення сил та органів колективної безпеки, миротворчих формувань, з прикордонних проблем), 22 — економічного і соціального, 56 — організаційно-правового характеру.

Водночас спостерігався постійний рух цього утворення до наддержавної структури. Це виявилось у створенні системи колективної безпеки СНД (Договір про колективну безпеку — колишній Ташкентський договір про створення збройних сил СНД, створення відповідних військових керівних органів, прикордонних військ, намагання координувати зовнішньополітичну діяльність країн Співдружності тощо). Інтересам України така система не відловідає, оскільки участь у ній може призвести до відсторонення України від європейського процесу або втягування її у воєнні дії.

Україна розглядає СНД як міжнародний переговорний механізм і вважає функціонування його економічно доцільним. Вона не є учасницею Договору про колективну безпеку СНД від 15 травня 1992 р. і утримується від будь-яких спроб залучення її до військових союзів у рамках СНД. Україна виступала проти надання Співдружності статусу суб'єкта міжнародного права. Доцільність обережного ставлення України до деяких кроків Російської Федерації у рамках СНД підтвердив Указ Президента Росії від 14 вересня 1995 р. — "Стратегічний курс Росії з державами-учасницями СНД". Аналіз документа дає підстави зробити аргументовані висновки щодо завдань і цілей російської зовнішньої політики, ігнорування Росією у відносинах з країнами СНД норм міжнародного права, невиконання домовленостей у рамках простору СНД. У документі йдеться про особливі інтереси Росії у СНД, про підпорядкованість інтересів країн СНД інтересам Росії. Про намагання Росії утворити з СНД колишній СРСР свідчать постанова Держдуми Росії про скасування постанови BP РРФСР від 12 грудня 1991 р. "Про денонсацію Договору про утворення СРСР", низка парламентських рішень Російської Федерації щодо не легітимності утворення СНД та інші документи. З огляду на небезпеку для України реалізації названого документа вона залишила за собою право виходу з СНД, що передбачено застереженнями Верховної Ради України від 20 грудня 1991 р.

Розширюється співпраця судових органів. Для забезпечення розгляду цивільних і кримінальних справ, виконання судових рішень, захисту прав і законних інтересів громадян, зокрема українських громадян за кордоном, а також прав юридичних осіб стає необхідним сприяння між судами та іншими установами юстиції однієї держави судам та іншим установам іншої держави, тобто міжнародна правова допомога. Значення проблеми зросло через необхідність захисту прав українських громадян на території колишнього Союзу РСР, забезпечення боротьби зі злочинністю, що виходить за межі однієї держави, а також у зв'язку з поглибленням співпраці України зі світовим співтовариством.

У рамках СНД в галузі правової допомоги країни-учасниці уклали юридичний документ — Конвенцію про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від

22 січня 1993 р. Подібні конвенції покладені в основу відносин у юридичній сфері між країнами Євросоюзу.

Одним із напрямів діяльності країн СНД є розробка проектів та укладання договорів з іноземними державами про правову допомогу. Розпорядженням Президента України "Про підготовку проектів міжнародних договорів про правові відносини та правову допомогу" від 4 січня 1995 р. на Міністерство юстиції України покладено підготовку та укладання міжнародних договорів. Після 1991 р. Україна уклала договори про правову допомогу з Естонією, Латвією, Грузією, Монголією, Узбекистаном, США, Республікою Кіпр, Молдовою, Польщею, Литвою, Азербайджаном, Російською Федерацією, Білоруссю, Киргизією, Туркменістаном. Типовий договір про правову допомогу має відповідати загальновизнаним принципам і нормам міжнародного права і стандартам ООН, забезпечувати захист прав громадян, відповідати принципам і нормам українського законодавства, у тому числі Закону України "Про міжнародні договори України" від 22 грудня 1993 р., та ін. Останнім часом між Україною та деякими державами СНД укладено міжурядові угоди про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності на території одна одної.

Верховна Рада України 4 жовтня 2001 р. ратифікувала рішення про створення Антитерористичного центру держав-учасниць СНД. Рада глав урядів СНД визначила питання про кількісний склад його співробітників (60 осіб), а також частку фінансування Україною діяльності центру (щорічно в середньому 336,5 тис. гри). В рамках АТЦ СНД прийнято низку документів, серед яких:

· Рішення Ради міністрів внутрішніх справ СНД щодо питання про боротьбу з тероризмом на території учасників Співдружності Незалежних Держав (1 жовтня 1999 p., Київ);

· Рішення про протидію міжнародному тероризму у світлі підсумків Стамбульського саміту ОБСЄ (25 січня 2000 p., Москва);

· Протокол позачергового засідання Ради міністрів внутрішніх справ СНД до питання про боротьбу з тероризмом на території учасників Співдружності Незалежних Держав (10 березня 2000 p., Москва);

· Рішення Ради міністрів внутрішніх справ держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав про проект Програми держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав щодо боротьби з міжнародним тероризмом та іншими проявами екстремізму на період до 2003 р. (10 березня 2000 p., Москва);

· Рішення Ради міністрів внутрішніх справ держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав про проект Положення про Антитерористичний центр держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав (18 березня 2000 p., Москва);

· Рішення про створення Антитерористичного центру держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав (21 червня 2000 p., Москва);

· Рішення Ради глав держав СНД про призначення керівника Антитерористичного центру держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав (21 червня 2000 p., Москва);

· Рішення Ради глав держав СНД про Програму держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав з боротьби з міжнародним тероризмом і іншими проявами екстремізму на період до 2003 року (21 червня 2000 p., Москва);

· Рішення Ради глав держав СНД про Антитерористичний центр держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав (1 грудня 2000 p., Мінськ).

Миротворча діяльність у рамках СНД

На тлі інтеграційних процесів у Співдружності Незалежних Держав одним із пріоритетів у її діяльності стає запобігання, локалізація і розв'язання конфліктів на територіях держав-учасниць СНД. Миротворчі зусилля держав Співдружності чітко позначені вже в Алма-атинській декларації від 21 грудня 1991 p., Декларації про незастосування сили або погрози силою у взаємовідносинах між державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав від 20 березня 1992 р. (Київ), в Ашгабатській декларації про розвиток співробітництва і зміцнення довіри у відносинах між державами-учасницями СНД від 24 грудня 1993 р.

З моменту створення Співдружності одночасно напрацьовувалася практика прийняття конкретних рішень політичного врегулювання конфліктів у ній. Так, на зустрічі в Києві (1992) було прийнято Заяву глав держав-учасниць СНД про ситуацію в лівобережних районах Республіки Молдова. На квітневому (1994) саміті глав держав у Москві — Рішення про проведення операції щодо підтримки миру в зоні грузино-абхазького конфлікту та Заяву Ради глав держав Співдружності щодо конфлікту в Нагірному Карабасі і навколо нього. Прийнято низку важливих документів про перебування Колективних миротворчих сил у Республіці Таджикистан і про врегулювання обстановки на таджицько-афганському кордоні.