Розділ «ГЛАВА 6. УКРАЇНА В СТРУКТУРАХ ПОСТРАДЯНСЬКОГО ПРОСТОРУ»

Наступним кроком у цьому питанні стала домовленість із країнами СНД про те, що в період до повного знищення ядерна зброя, яка розташована на території України, перебуватиме під контролем об'єднаного командування Стратегічних сил СНД з метою її невикористання і розукомплектування до кінця 1994 р., у тому числі тактичної зброї — до 1 липня 1992 р. Процес ліквідації ядерної зброї, розташованої на території Республіки Білорусь і України, мав здійснюватися за участі Білорусі, України та РФ під спільним контролем держав Співдружності.

На черговому саміті 6 липня 1992 р. (Москва) країни СНД підписали Рішення про участь держав-учасниць Співдружності у Договорі про нерозповсюдження ядерної зброї, в якому зазначено: держави-учасниці Співдружності, як держави - правонаступниці СРСР, підтримують Російську Федерацію у тому, щоби вона продовжила участь колишнього СРСР в Договорі про нерозповсюдження ядерної зброї як держави, що володіє ядерною зброєю. Країни також заявили, що приєднаються до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї як держави, що не мають ядерної зброї, і вживатимуть необхідних заходів відповідно до їх конституційної практики. Документ підписано всіма Президентами країн СНД, крім глави Азербайджану.

Україна до 31 травня 1996 р. передала Росії і тактичну, і стратегічну ядерну зброю (більш як три тисячі одиниць боєприпасів) і оголосила про свій неядерний статус.

Відмова України від ядерної зброї виявилась перепусткою до цивілізованого світу, вона відіграла важливу роль у формуванні іміджу держави. Рішення щодо без'ядерності вважається правильним: воно відповідало намірам інтеграції у світовий політичний процес, економічним і військово-технічним можливостям держави.

Економічне співробітництво країн Співдружності

Економічна взаємодія країн СНД є тим фундаментом, на якому тримається структура Співдружності. Торговельно-економічний оборот з країнами СНД стабільно перевищує 60 % усього товарообороту України зі світом. Країни СНД, насамперед Росія і Туркменістан, є основними постачальниками Україні газу й нафти: з Росії надходять у середньому 55 % газу і понад 80 % нафти, а з Туркменістану — 30 % газу. Крім енергоносіїв, українська економіка залежить від ввезення із країн СНД кольорових металів, автомобілів, верстатів, інструментів, хімічних волокон, бавовни, лісоматеріалів, устаткування для різних галузей промисловості тощо. Україна є постійним постачальником кам'яного вугілля країнам Співдружності, до яких надходило 80 % українського експорту вугілля.

Країни СНД об'єднує й довготривала структурна політика, запроваджена ще за часів СРСР. Ці країни в основному були пов'язані галузями важкої промисловості, військово-промисловим комплексом, сільськогосподарським виробництвом. Військово-промисловий комплекс України за своєю потужністю посідає друге місце серед країн СНД (після Росії). За обсягами продажу зброї Україна входить до першої десятки світових лідерів. У військовому виробництві було зайнято понад 1 млн. осіб. 330 великих і середніх підприємств ВПК України випускали 38 % промислової продукції військового призначення для СРСР, у тому числі компоненти стратегічної зброї. Для перебудови цього потужного комплексу був необхідний час і резерви.

Продукція українського машинобудування надходила до всіх регіонів СНД — Середньої Азії, Закавказзя, Росії та ін. В українському експорті переважала сировинна продукція: залізна й марганцеві руди, прокат чорних металів та ін. Агропромисловий комплекс України експортував м'ясо, яйця, цукор, олію, технічні масла, картоплю, овочі, сировину для харчової та переробної промисловості.

Водночас рівень взаємозалежності між державами СНД неоднаковий. Частка міжреспубліканської торгівлі у ВНП становила: в Росії — 13 %, Україні — 27 %, Казахстані — 29 %, інших країнах Співдружності — від 34 до 50 %. Країни СНД є також неоднорідними за рівнем розвитку. У 2003 р. Україна посіла четверте місце серед країн СНД за темпами економічного зростання з показником із п'яти базових галузей економіки 7,7 %. Серед держав за цим показником лідирував Таджикистан, на другому місці Вірменія — 10,6 %, на третій позиції Азербайджан — 9,7 %. Після України — Росія (5,8 %), Білорусь (5,4 %), Киргизстан (4,6 %). Промислове виробництво швидше зростало в Молдові (13 %), Таджикистані (12 %), Україні (11,6 %), Росії (4,9 %). За темпами інфляції лідирувала Білорусь (4,3 %), Вірменія (4,1 %), Таджикистан (3,7 %). В Україні зростання споживчих цін становило 1,5 %.

У торгівлі з країнами СНД відбулися принципові зміни в наступні роки. Зовнішня торгівля товарами України з країнами СНД зросла в 2004 р. на 22,4 % порівняно з 2003 р. і досягла 23,4 млрд. доларів (сальдо від'ємне — 6,3 млрд). Зростання показників торгового обороту з країнами СНД, передусім із Росією, можна трактувати як певне посилення економічної залежності України від них.

Інституційні структури СНД

Міжпарламентська співпраця

Міжпарламентська асамблея держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав (МПА) була утворена 27 березня 1992 р. на основі Алматинської угоди, підписаної главами парламентів Білорусі, Вірменії, Казахстану, Киргизстану, Росії, Таджикистану та Узбекистану. Асамблея була заснована як консультативний інститут для обговорення питань і розгляду проектів документів. У 1993—1995 pp. членами Міжпарламентської асамблеї стали парламенти Азербайджанської Республіки, Грузії, Республіки Молдова. У 1999 р. до Алматинської угоди приєдналася Україна. Одним із найважливіших завдань Міжпарламентської асамблеї є миротворча діяльність. Вона передбачає миротворчі акції в "гарячих" точках країн Співдружності і розробку правових основ для послідовного здійснення цієї діяльності. У попередні роки Асамблея намагалася сприяти Раді глав держав-членів СНД, а також ООН і ОБСЄ у розв'язанні регіональних конфліктів, зміцненні миру в Нагірному Карабасі, Придністров'ї, Абхазії, а також у Таджикистані на зовнішніх кордонах Співдружності з Афганістаном. Рада МПА утворила комісії Міжпарламентської асамблеї з урегулювання конфліктів у зазначених регіонах СНД. Робота комісій принесла істотні результати, найважливішим із яких стало підписання у травні 1994 р. Бішкекського протоколу — єдиного політичного документа, що забезпечує припинення вогню в Нагірному Карабасі.

У жовтні 1999 р. і січні 2000 р. група депутатів парламентів — членів МПА працювала в районі Північного Кавказу Російської Федерації (Чечня, Інгушетія, Дагестан) з метою одержання інформації про перебіг антитерористичної операції федеральних сил Росії в Чечні та про становище тимчасово переміщених осіб на території Інгушетії. Підсумки роботи депутатської групи доведено до відома депутатів Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ), Парламентської асамблеї Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ПА ОБСЄ) та Європарламенту. Один із відповідальних напрямів діяльності МПА — встановлення і розвиток контактів з іншими міжнародними парламентськими організаціями, взаємовідносини з якими будуються на договірній основі.

Міжпарламентська асамблея СНД 24 листопада 2001 р. затвердила Конвенцію "Про стандарти демократичних виборів, виборчих прав і свобод у державах СНД" (Санкт-Петербург). Уперше в міжнародному документі було стандартизовано статус міжнародних спостерігачів. Конвенція передбачала також створення спеціального органу міждержавної виборчої ради, на який покладено завдання сприяти підготовці і проведенню спостереження за виборами. Нагадаємо, що конвенція є міжнародно-правовим документом обов'язкового характеру (її підтримали всі учасники МПА, крім Туркменістану та Узбекистану, які не входять в Асамблею). У засіданнях МПА беруть участь також представники міжнародних організацій, таких як ОБСЄ, Північна Рада, ПАРЄ, Європейський банк реконструкції і розвитку та ін. У рамках МПА проводяться і засідання "Кавказької четвірки" (РФ, Азербайджан, Вірменія, Грузія).

Прикметною ознакою розвитку Співдружності Незалежних Держав є увага до неї міжнародних організацій та зарубіжних країн, що помітно зросла за останні роки. Виконавчий комітет СНД, який є правонаступником Виконавчого секретаріату СНД і Міждержавного економічного комітету Економічної ради, продовжує курс на подальше зміцнення ділових контактів з міжнародними організаціями на розширення і поглиблення взаємовигідного співробітництва.

У грудні 1991 р. — січні 1992 р. в Мінську і Москві на найвищому рівні підписано угоди і протоколи, що визначили принципи й характер нових взаємовідносин між республіками і покликані координувати їхні зусилля в економічній сфері, оборонній галузі та військовому будівництві, в дослідженні космічного простору і захисті навколишнього середовища, у розв'язанні багатьох гуманітарних проблем. На засіданнях Ради глав держав і Ради глав урядів Співдружності, що відбулися протягом 1992 p., прийнято установчі документи СНД, які заклали правовий фундамент будівництва СНД. Найважливіший із документів — Статут Співдружності Незалежних Держав, прийнятий Радою глав держав Співдружності 22 січня 1993 р. в Мінську (Україна не підписала).

З метою формування і розвитку загального економічного простору і поглиблення всебічних і взаємовигідних економічних відносин 24 вересня 1993 р. глави дев'ятьох держав Співдружності підписали Договір про створення Економічної ради. Грузія і Туркменістан стали її повноправними учасниками в грудні 1993 p., а Україна приєдналася до Економічної ради як асоційований член 15 квітня 1994 р. На розвиток інтеграційного процесу Співдружності на найближчу перспективу було розроблено конкретні заходи з поглиблення співробітництва в шести основних сферах: економічній, військовій, з питань миротворчості, прикордонних питань, у гуманітарній і соціальній галузях, координації зовнішньополітичної діяльності. Україна не підписала Статут СНД, вбачаючи в ньому загрози для самостійного розвитку держави, а також положення, що суперечать законодавству України.

Країни СНД розвивають співпрацю у фінансовій галузі: тісно співпрацюють рахункові палати країн Співдружності. На засіданні ради керівників органів фінансового контролю 7—8 червня 2001 р. (Київ) було прийнято Декларацію про спільні принципи діяльності вищих органів фінансового контролю, що спирається на світовий досвід, узагальнює практику провідних країн, де фінансові органи країни є незалежними від виконавчої влади і наділені реальними повноваженнями.

Договірно-правова основа СНД