Розділ «4.3. Співробітництво і взаємозалежність»

Складниками двостороннього економічного співробітництва є кардинальне збільшення українських державних і комерційних структур на російському ринку, збільшення спільних проектів і спільних підприємств. Стратегічно важливим є ще один напрям — спільні дії в заміні й модернізації устаткування, виготовленого на українських і російських підприємствах. Поліпшенню розвитку регіонів сприяло б створення у прикордонних областях вільних економічних зон, екологічних заповідників. Такими прикладами є Єврорегіон "Полісся" (Брянська, Гомельська, Чернігівська області), Єврорегіон "Донбас" — співпраця в рамках трикутника: Донецьк — Ростов — Маріуполь (Донецька, Луганська області та Краснодарський край), Єврорегіон "Слобожанщина" (Бєлгородська і Харківська області).

Україна посідає особливе місце в системі трансконтинентальних перевезень. Російські товаропотоки через територію України становлять 65 % від транзитних перевезень традиційними видами транспорту. Водночас українсько-російське співробітництво в цій галузі виявилося досить чутливим до чинників, що беруть свій початок ще з радянських часів: кризовий стан економіки, зростання злочинності й корумпованості, схильність до адміністративно-бюрократичних методів керування тощо. Усе це реально загрожує скороченням обсягів транзитних перевезень. Поліпшенню ситуації в цій галузі має сприяти реалізація Закону України "Комплексна програма утвердження України як транзитної держави в 2002—2010 pp.".

Отже, економічна співпраця між Україною і РФ набуває характерних ознак коопераційної діяльності. У цьому виявляються як свої плюси, так і мінуси. Позитивними наслідками інституціалізації російського капіталу в Україні можна вважати:

· передбачуваність економічної політики в Україні;

· створення своєрідного заслону від політизації його діяльності;

· уникнення і певною мірою запобігання підживленню частини "тіньової" вітчизняної економіки.

Серед негативних моментів:

· лобіювання єдиного економічно-правового поля;

· захист інтересів російського капіталу;

· поява додаткових проблем для західних інвесторів і бізнесменів.

У геополітичному масштабі співробітництво з Україною може розглядатися РФ як знакова складова її власного європейського вибору — через специфічне геополітичне положення України та через можливість прискорити процеси модернізації національної економіки відповідно до європейських вимог.

Розклад зовнішньополітичних сил на сучасному етапі не зазнав особливих змін. З одного боку, постійне спостереження з боку Москви, яка намагається спрямувати перебіг подій за своїм сценарієм, настійно зміцнюючи позиції в економіці України, а з іншого — позиція американського керівництва, яке дає поради щодо майбутнього розвитку країни. Тим не менш, перший візит новообраний український Президент здійснив до Москви, де підтвердив важливість стратегічного партнерства з Росією. Під час перебування в ЄС 23 лютого 2005 р. В. Ющенко наголосив, що курс України на євроінтеграцію не зашкодить Росії та відносинам Росії з Європою.

Представники рад національної безпеки двох країн 2 березня 2005 р. (Київ) обговорили низку складних питань геополітичного вибору України, перспективи українсько-російського співробітництва у військово-промисловій галузі. Щодо інших напрямів співпраці в рамках ЄЕП Україна вбачає за можливе розвивати лише зону вільної торгівлі. "Якщо ми говоримо про створення зони вільної торгівлі, то це не буде проблемою для нашої інтеграції в ЄС і входження до СОТ. Але якщо ми говоримо про поглиблену інтеграцію, то в цьому випадку можуть виникнути проблеми. Нашим пріоритетом є членство в ЄС", — пояснив Міністр зовнішньополітичного відомства України Б. Тарасюк2. Водночас Москва виявила незадоволення небажанням України брати активну участь у формуванні Єдиного економічного простору за російським форматом.

Аналізуючи українсько-російські економічні відносини, необхідно враховувати, що енергетична залежність України і Росії є взаємною: територією України прокладені транзитні шляхи в Європу, якими Росія постачає європейські (і не тільки європейські) країни енергоресурсами.

Ініціатива України про перехід на грошову форму розрахунків за транзит природного газу її територією спрямована не проти російського "Газпрому", заявив Президент України В. Ющенко. Він нагадав, що нині національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" отримує за надані газотранспортні послуги від "Газпрому" газ за ціною 50 доларів за 1 тис. кубометрів при розмірі транзитного тарифу — 1,09 долара за 1 тис. кубометрів на 100 км. "Це не ринкова ціна, як за газ, так і за транзит, але вона в кореспондентській парі була і використовувалася винятково для розрахунку послуг натурою газу. Але цю формулу почали застосовувати інші контрагенти, створені за участі "Газпрому", у тому числі й Росукренерго. Наша ініціатива була спрямована не проти "Газпрому", а проти тих контрагентів, що від його імені працюють і виконують попередню формулу не комплексно, вибірково"1, — сказав Президент. У відповідь на намагання української сторони вести розрахунки за газ за попередніми цінами російське керівництво поставило ультиматум Україні (грудень 2005 р.) про перехід на ринкові ціни розрахунків — з 50 доларів до 230 доларів за 1 тис. кубометрів. Українська сторона розглядає такий безпрецедентний тиск проявом політичних незадоволень російського керівництва щодо євроатлантичного просування України.

Президент Росії В. Путін неодноразово заявляв, що народи колишніх радянських республік самі вправі вирішувати, яким чином будувати своє життя. Водночас привертає увагу інша думка російського керівника про те, що Росія втілює у країнах СНД принципи демократії і не зовсім розуміє, чому там відбуваються революції.

Під час візиту В. Путіна в Україну 19 березня 2005 р. сторони домовилися розробити план конкретних дій економічної співпраці на 2005 p., обговорили питання щодо кордонів, Чорноморського флоту, віз і громадянства, вступу в COT і врегулювання придністровського конфлікту. Нагадаємо, що між державами залишилися невирішеними питання делімітації кордону по Азовському морю і Керченській протоці. Україна пропонує визнати кордон таким, яким він був на всіх картах СРСР післявоєнного періоду (тобто за схемою, на якій наполягала Україна під час загострення проблеми навколо о. Тузла). Стосовно делімітації водної частини Україна готова запропонувати компромісний варіант. Президенти також домовилися ліквідувати російсько-українську міжурядову комісію і створити нову Міждержавну комісію у форматі "Путін — Ющенко", яка складатиметься з чотирьох комітетів: з питань оборони, міжнародного співробітництва, економічного співробітництва і гуманітарної сфери. Координація дій комісії покладена на ради національної безпеки двох країн. Міністр економіки України і міністр промисловості та енергетики Росії представлятимуть обидві держави в Групі високого рівня Єдиного економічного простору.

Українсько-російські відносини в своєму становленні подолали шлях від декларативних, стихійно некерованих, яким часто бракувало логіки і відчуття самозбереження, до прагматично-вибіркових і певною мірою стриманих. Штучно роздмухані конфлікти на рівні середньої і нижчої ланок управлінців обох країн, розірвані традиційні зв'язки заважали становленню міждержавних відносин нового зразка, призводили до небажаного породження відчуження, нерозуміння іншої сторони, відторгнення громадськості, особливо молоді, від культурних цінностей іншої країни. Майбутнє українсько-російських відносин — за взаємоповагою державної суверенності, партнерством, взаєморозумінням і можливими поступками, що врешті-решт сприятиме виходу і України, і Росії на високий економічний рівень розвитку. Це завдання необхідно вирішити обом країнам, використовуючи коефіцієнт корисної дії від взаємовигідного співробітництва.

Одним із актуальних питань української зовнішньої політики продовжує залишатися проблема збереження позитиву відносин з Росією поряд із реалізацією інтегрування в Європу. В разі випередження Росією України на шляху просування до світових структур, на що в Російської держави є певні підстави, зовнішньополітичні завдання України також змінюватимуться у бік євро інтеграційних процесів. Вірогідність такого сценарію підтверджується налаштованістю Росії на активне випередження України за всіма зовнішньополітичними параметрами, з одного боку, а з іншого — утриманням України в колі російських інтересів шляхом втягування в глибоку залежність від Москви. У своїх зовнішньополітичних устремліннях за багато векторною схемою Москва домагається визнання її як центру сили, з якою рахуються; полюса, який увійшов би до багатопланової системи міжнародних координат нарівні з провідними європейськими структурами і США. Цілком імовірно, що РФ продовжуватиме претендувати й наполягати на розподілі сфер впливів. Вірогідність такого сценарію підтверджується ускладненням ситуації в конфліктних регіонах СНД, де американські стандарти не спрацьовують.

Стратегічний вибір України — європейська інтеграція. Цей напрям визначений державною програмою розвитку і не підлягає кардинальним змінам. Україна бере активну участь у створенні колективної і регіональної системи безпеки. Відповідь на глобальні виклики шукає і знаходить разом з іншими державами, тобто колективно, спираючись на універсальні цінності та на здатності партнерів чути один одного і приймати зважені, узгоджені рішення. Україна не має наміру відступати від проголошених пріоритетів у реалізації євроатлантичного курсу. Водночас вона не має наміру відмовлятися від поглиблення відносин стратегічного партнерства з Російською Федерацією.