Розділ «4.3. Співробітництво і взаємозалежність»

Розгортає роботу ЗАТ "СП УКРТВС" (створено 2001 p.), засновниками якого на паритетній основі є ВАТ "ТВЕЛ" (Росія), ЗАТ

"Національна атомна компанія "Казатомпром" (Казахстан) і Фонл держмайна України. Сферою його діяльності є спільне виробництво конкурентоздатного ядерного палива для реакторів ВВЕР-1000 АЕС України.

Враховуючи обопільний інтерес до розвитку спільних проектів з Європейським Союзом, Україна запропонувала російській стороні розглянути можливість залучення держави до співпраці в умовах вільної калінінградської зони як майбутньої моделі взаємодії ЄС- Росія — Україна. Серед українських областей російська сторона обрала Донецьку і Київську. Адміністрація Калінінградської області вважає, що, використовуючи український промисловий потенціал і можливості Калінінграда, в області можна створити унікальну експериментальну особливу економічну зону. Цю ідею підтримала й українська національно-культурна автономія Калінінграда, яка разом з адміністрацією області розробила програму розвитку культурно-ділових відносин між Калінінградською областю й регіонами України.

Активно розвиваються українсько-російські зв'язки у військово-промисловому комплексі. Діапазон розробок ВПК регулюється здебільшого російськими інтересами в цьому процесі внаслідок більшої самодостатності Росії. Додамо, що співпраця у військово-технічній галузі перейшла на чітко прагматичну основу. Основними напрямами залишаються ракетно-космічна та авіабудівна галузі, де країни мають виступати не конкурентами, а партнерами. Двосторонні зв'язки наближаються тут до 40 %, а в деяких вузьких галузях — до 60 %. Україна забезпечувала чергування бойових ракетних комплексів РФ, а також експортувала системи стиковки космічних апаратів, елементи управління для ракетоносіїв "Протон" і "Союз", устаткування для космічних полігонів тощо. Триває співпраця над проектом "Дніпро", що передбачає використання модернізованої ракети СС-18 ("Сатана"). Нижньогородський авіабудівний завод "Сокіл" кооперується з Запоріжжям ("Мотор-Січ") у виробництві двигунів АІ-222; Об'єднане конструкторське бюро ім. Яковлева уклало контракт із Міноборони Росії на виготовлення літаків Як-]ЗО; успішно завершена спільна робота по виготовленню літака АН-148 тощо.

Серед спільних українсько-російських проектів перспективними вбачається виробництво вертольотів типу МІ-8/МІ-171 держпідприємствами Міністерства оборони України "КАРЗ" "АВІАКОН"

(Сумська область) разом із ВАТ "Улан-Удинський авіаційний завод" (ВАТ "УУАЗ") Росії.

Проте не слід забувати, що Україна і Росія виступають жорсткими конкурентами у військовій сфері: російська сторона блокує напрями, в яких не потребує участі українських фахівців. Таке спостерігалося в процесі модернізації керованих авіаційних ракет "повітря — повітря" для нових літаків "Міг" і "Су", у введенні Росією обмежень в кооперації з Україною у виборі тематики для подальшого військово-технічного співробітництва. Привертає увагу й те, що Росія у тих сферах, де залежить від поставок з України, намагається вивільнитися від цієї "залежності", нарощуючи самостійне виробництво. У цьому зв'язку нагадаємо проект літака "АН-70". Представники військового комплексу Росії називають його таким, що "значною мірою втратив свою перспективу". Росія вже сьогодні розвиває цей напрям самостійно: у 2003 р. уклала контракт на створення нового транспортного літака з Індією на основі ІЛ-214 (а не на базі АН-70) на суму 250 млн. доларів. Російська сторона веде боротьбу за ринок збуту військової техніки. Прикладом цього є перехоплення Росією замовників на техніку спільного виробництва, де українська частка становить понад 40 % (грецьке замовлення малих десантних кораблів "Зубр" тощо). Зазначимо, що за підсумками 2004 р. Україна посіла восьме місце (змінивши сьоме у 2003 р.) у світі за обсягом продажу зброї, уклавши угод на продаж звичайних озброєнь на суму 400 млн. доларів, і реалізувала зброї на суму 300 млн. Для порівняння: Росія посіла у 2004 р. друге місце серед постачальників озброєнь на міжнародний ринок, обсяг продажу якої сягнув 6,1 млрд. доларів, що становить 16,5 % від загальної суми контрактів, підписаних у світі (перше місце посіли США — 12,4 млрд. доларів, 33,5 % всіх контрактів).

Україна з її високим технологічним і кадровим потенціалом, розгалуженою мережею коопераційних зв'язків, сформованої ще за часів СРСР, потенційно готова до масштабного розширення співробітництва. Саме розвиток військово-технічного співробітництва (ВТС) дає можливість реалізувати багатопланове завдання: збереження високотехнологічних виробництв, кваліфікованих кадрів і робочих місць; одержання засобів для структурної і технологічної перебудови виробництв; підтримка боєздатності й можливості модернізації озброєння і військової техніки у Збройних Силах України. У цій сфері пріоритетним є розширення співробітництва в таких напрямах, як розробка, виробництво і збут на внутрішньому і зовнішньому ринках продукції авіаційно-космічної галузі; виробництво звичайних видів озброєнь; проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, пов'язаних зі створенням нових зразків озброєнь, а також модернізації та ремонту військової техніки (ВТ); знищення й утилізація боєприпасів і зразків ВТ, що підлягають скороченню.

З огляду на проблеми політичного та економічного розвитку обох країн, а особливо на увагу у світі до посилення ВТС України і Росії, необхідно усувати розбіжності політичного характеру між Україною, Росією та іншими країнами СНД у сфері ВТС із наданням пріоритету економічним питанням; передбачити на законодавчому рівні можливість самостійного співробітництва окремих підприємств оборонно-промислового комплексу (ОПК) різних країн, що виробляють однотипні зразки військової техніки; підвищувати ефективність державного контролю за роботою ОПК і в сфері ВТС; удосконалювати договірну базу діяльності на світових ринках зброї для ослаблення взаємної конкуренції, працювати на ринках зброї спільно, використовуючи для цього інтелектуальний і виробничий потенціали обох країн, підтримати ініціативи щодо можливості участі в євроатлантичних проектах у сфері безпеки; розгорнути нову кооперацію з країнами СНД, насамперед із Росією, у виробництві ОВТ та іншої високотехнологічної продукції; законодавчо передбачити спрощену процедуру постачань у Росію й інші країни СНД комплектуючих для ОВТ; прискорити створення спільних фінансово-промислових груп у сфері ОПК.

Традиційно розвивається співробітництво в галузі науки і техніки, що спирається на Договір про співробітництво між Російською академією наук та Академією наук України (липень 1992 р.) та Договір про наукове співробітництво між Сибірським відділенням Російської академії наук та Національною академією наук України (липень 1998 p.). Успіхи українських учених у таких важливих напрямах, як дослідження космічного простору, нанофізика та наноелектроніка, актуальні проблеми економіки та історії тощо презентувалися на спільних засіданнях академій наук. Разом із російськими вченими був сконструйований і виведений на навколоземну орбіту телескоп ДИФОС. Українські дослідники розробляють бортову дослідницьку і контрольно-перевірочну апаратуру космічних апаратів "Січ", беруть участь у міжнародному проекті "Інтербол", а також співробітничають у галузі глобальних навігаційних супутникових систем (ГНСС) з використанням російської системи "ГЛОНАСС".

Національне космічне агентство України (НКАУ) бере участь у науковому проекті з космічного матеріалознавства "Автоматична універсальна орбітальна станція (АУОС) — Фотон" у рамках Федеральної космічної програми РФ, за яким досліджуються сонячно-земні зв'язки ("Коронас-Ф"). Космічні агентства (у тому числі НКАУ) та академії наук сформували українсько-російську програму наукових досліджень і технологічних експериментів на російському сегменті міжнародної космічної станції (МКС). Продовжено спільну розробку, наладку й поставку бортової дослідницької і контрольно-перевірочної апаратури космічного апарата "Січ-ЇМ". Спільними зусиллями вчених України, Туреччини, Росії та США з використанням новітніх технологій стеження за станом морського середовища і приводної атмосфери отримано оцінки мезомасштабної мінливості течій та інших характеристик поверхневого і понад-поверхневого шарів Чорного моря. Укладено низку угод про науково-технічне співробітництво між НАН України та урядом Москви і Московської області. Одним із прикладів плідного співробітництва можна навести запуск технологічної лінії з виробництва тепло-зберігаючого скла для промислового й цивільного будівництва. Спільно з російськими вченими реалізовуватимуться перспективні науково-технічні проекти, у тому числі зі створення інтелектуальних комп'ютерів, нових методів та апаратури медичної діагностики, унікальних інструментів і технологій прецизійної обробки на основі нових матеріалів.

Українські вчені традиційно беруть участь у роботі Об'єднаного інституту ядерних досліджень у м. Дубна (Московська область), співробітничають із науковими центрами впливових міжнародних організацій. Зокрема, на базі Національної академії наук лід егідою ОЧЕС створено Міжнародний центр дослідження води, який має вирішувати проблеми, пов'язані з забезпеченням країн Чорноморського регіону питною водою.

Значні зусилля було докладено для суттєвого поглиблення співпраці національних академій наук України, Росії та Білорусі, зокрема щодо вирішення проблем українського та білоруського Полісся, ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та ін. У березні 2001 р. Україна, Росія і Казахстан створили спільне підприємство з виробництва ядерного палива для АЕС. Поступово реалізується двостороння Програма науково-технічного співробітництва на 1998—2007 pp. Українська сторона фінансово підтримала десять проектів з нанофізики, наноелектроніки (на загальну суму 200 тис. грн.). Розробляється тристороння угода між Україною, Росією і Казахстаном, пов'язана з реалізацією програми "Дніпро".

Поширюється співпраця регіонів Україна і Росії, започаткована Радою прикордонних областей, створеною 1993 p., і закріплена Указом Президента України "Про заходи щодо розвитку економічного співробітництва областей України із суміжними прикордонними областями Російської Федерації" від 3 серпня 1994 р.

Одними з перших про співробітництво домовились Уряд України і адміністрація Тюменської області (5 березня 1992 p.), уклавши відповідний Договір. З червня 1992 р. Уряд України і Уряд Москви уклали Угоду про торгово-економічне, науково-технічне і культурне співробітництво, а 13 травня 1994 р. Уряд Росії уклав з Урядом Республіки Крим Угоду про торгово-економічне співробітництво.

З ініціативи Ради прикордонних областей (Бєлгородське звернення від 28 січня 1994 р.) розроблено і 27 січня 1995 р. підписано міжурядову Угоду про співробітництво прикордонних областей Російської Федерації і України (Харків). У цьому документі йшлося, зокрема, про те, що уряди сприятимуть співпраці Донецької, Запорізької, Луганської, Сумської, Харківської і Чернігівської областей України з відповідно Бєлгородською, Брянською, Воронезькою, Курською, Ростовською областями і Краснодарським краєм Росії.

22 грудня 1997 р. Адміністрація Оренбурзької області Російської Федерації і Львівська обласна державна адміністрація України уклали Угоду про принципи торгово-економічного співробітництва; у тому ж році Угоду про ефективне співробітництво уклали Управління освіти Івано-Франківської обласної державної адміністрації (Україна) і Комітет освіти Адміністрації Новгородської області та ректорат Новгородського державного університету ім. Ярослава Мудрого (Росія). Між федераціями Росії та областями України укладено понад 250 угод про співробітництво. Найбільшу кількість угод про торгово-економічне, науково-технічне і культурне співробітництво уклали Брянська (22 угоди) і Оренбурзька (16 угод) області Росії; Дніпропетровська (14 угод), Вінницька і Луганська (по 8 угод) області України та Автономна Республіка Крим (22 угоди). Найбільше спільних підприємств з російськими суб'єктами господарювання створено в Донецькій області (138), Києві (130) та АР Крим (88).

Програмою міжрегіонального і прикордонного співробітництва України і Російської Федерації на 2001—2007 pp. (12 лютого 2001 р.) затверджені конкретні спільні заходи в таких галузях, як паливно-енергетичний комплекс, машинобудування, транспорт, агропромисловий комплекс, медична й мікробіологічна промисловість, будівництво, гуманітарна і соціальна сфери. Завдання цієї програми спрямовані на удосконалення нормативно-правової бази прикордонного співробітництва, а також створення фінансово-промислових груп і спільних підприємств. Права російських регіонів на участь у міжнародному співробітництві регулюються законом РФ "Про координацію міжнародних і зовнішньоекономічних зв'язків суб'єктів РФ" (січень 1999 р.). В Україні координацію діяльності державних установ у сфері зовнішніх відносин, у тому числі економічних, покладено на зовнішньополітичне відомство України. Особливу увагу звернено на реалізацію суб'єктами іноземних держав із федеративним устроєм права відкривати в Україні свої торговельні представництва.

Міжрегіональне співробітництво на рівні виробничої кооперації і прямих зв'язків між суб'єктами господарювання є одним із засобів позитивного впливу на економічний розвиток України і РФ. Важливо зважати й на те, що країни перебувають на стадії трансформації у напрямі до ринкової економіки, а це означає, що кожний регіон має сприйматися не як міні держава, а як велика фірма, з урахуванням коопераційних та інших економічних зв'язків між суб'єктами господарювання на його території. Тому й господарські зв'язки між регіонами розвиваються не стільки на основі міждержавних угод центральних органів, скільки між конкретними суб'єктами господарювання.

Основними перешкодами, що стримують як міждержавну, так і міжрегіональну, у тому числі прикордонну, торгівлю, є стягнення РФ податку на додану вартість із товарів за 70 товарними позиціями (енергоносії, інші товари критичного українського імпорту). Це веде до подорожчання їх на 20 %. На заваді прикордонної торгівлі — відсутність відповідної угоди, законів із надання суміжним територіям особливого режиму прикордонної зони з широкими повноваженнями, норми яких мали б уніфікований характер. Водночас слід зазначити, що частина СП не працює або працює недостатньо. Так, у Житомирській області з 52 СП працюють лише 14. До того ж більшість СП створюється у сфері посередництва, а не виробництва. Підвищенню ефективності співпраці могло б сприяти як надання місцевим органам ширших прав у здійснені зовнішньоекономічних зв'язків, так і створення бази даних щодо чинних угод і проектів, а також ведення моніторингу їх виконання.