Розділ «3.3. Партнерство з НАТО: сьогодення і майбутнє»

Євроатлантичний вибір України опосередковано підтримали США. Виступаючи у Варшаві (червень 2002 p.), американський Президент Дж. Буш наголосив, що будівництво нової Європи повинно включати й Україну. Ми повинні подати руку Україні, так як свого часу ми подали її Польщі, і вона скористалася цим. Таким чином ще раз було підтверджено, що Україна має реальні можливості приєднатися до євроатлантичної структури безпеки. Зауважимо, що на шляху такого приєднання лежать як внутрішні, так і зовнішні перешкоди. Серед внутрішніх — соціально-економічний розвиток країни, ставлення владних кіл і населення до НАТО, вплив зовнішніх чинників на внутрішньополітичну ситуацію. Серед зовнішніх проблем інтеграції України в євроатлантичну систему безпеки привертає увагу політика русоцентризму НАТО та Заходу, яка провадиться паралельно, а в деяких питаннях навіть переважає рівень розвитку відносин з Україною. Перешкоджає розвиткові євроатлантичного просування України Й політика домінування та постійного тиску Росії на Україну. Політики Росії в намаганні стримування України застосовують усі важелі впливу: від економічного шантажу до зазіхань на українську територію. Україна, як і раніше, є сферою життєво важливих інтересів Російської Федерації.

Водночас громадська думка в цілому ще не забезпечує необхідної внутрішньо української підтримки євроатлантичної інтеграції, що підтверджують масштабні опитування населення.

Україна здійснює виважену політику щодо поваги права інших держав обирати шлях розвитку. Україна привітала набуття членства в НАТО семи європейських країн — Болгарії, Естонії, Латвії, Литви, Румунії, Словаччини та Словенії, вважаючи це одним із основних елементів загальноєвропейського інтеграційного процесу, розширенням зони стабільності й безпеки, ствердженням загальновизнаних цінностей демократії і прав людини, побудовою єдиного Європейського дому без розподільчих ліній. Водночас Україна надає важливого значення послідовності Альянсу в реалізації політики відкритих дверей, яка передбачає можливість приєднання до НАТО інших демократичних європейських держав, котрі бажають і здатні взяти на себе відповідальність та обов'язки, передбачені членством у цій організації.

Особливу позицію щодо просування України до НАТО посідає Російська Федерація. За заявами російських керівників, Росія зробить усе можливе, щоби не допустити просування українських інтересів в Альянс. Входження України в НАТО, на переконання лідерів РФ, зробить територію європейської Росії максимально вразливою для військової інтервенції. Якщо сьогодні відстань від найближчої країни-члена НАТО (Латвія) до Москви становить 560 км, то після входження України в НАТО відстань до столиці Росії зменшиться до 420 км. Російське керівництво не раз наголошувало, що не допустить помилок у майбутньому, схожих на ті, які воно зробило зі вступом до КАТО країн Балтії. Отже, всіляко демонструючи позитивну налаштованість на співпрацю України з Євросоюзом, Росія протидіє просуванню України до НАТО. Як альтернативний варіант вона пропонує свої гарантії безпеки: входження під ядерну парасольку Росії.

Україна, зі свого боку, намагається використовувати і зміцнювати всі наявні інструменти та інституції міжнародної співпраці — ООН, ОБСЄ, НАТО, ЄС. У разі перетворення України на "сіру зону", або, як її ще називають, "буферну", країна виявиться затиснутою між НАТО і ОДКБ.

Розвиток подій навколо президентських виборів 2004 р. створив нові можливості для України в ущільненні відносин з НАТО, яка готова до підвищення рівня співпраці з Україною. Програму роботи Спільної робочої групи з питань воєнної реформи на 2005—2006 pp. обговорили учасники Комісії Україна—НАТО (червень 2005 p.). Українська сторона представила послам НАТО План врегулювання придністровського конфлікту та ознайомила з заходами для забезпечення безпеки українсько-молдовського кордону. Поза двосторонніми заходами українські представники беруть участь у роботі Форуму з безпеки Ради євроатлантичного партнерства (РЄАП), перший із яких відбувся 24—25 травня 2005 р. в м. Оре (Швеція).

Нинішня співпраця з НАТО сконцентрована на таких основних напрямах: участь у миротворчих операціях; розширення масштабу навчань НАТО/ПЗМ з урахуванням усіх нових місій Альянсу, зокрема операції з підтримання миру; залучення до планування та втілення заходів ПЗМ через розташування штабних елементів ПЗМ у різних штабах НАТО; участь у плануванні та проведенні операції Багатонаціональних об'єднаних тактичних сил; вдосконалення статусу національних представників по зв'язках при штаб-квартирі НАТО в рамках офіційно акредитованих при НАТО повномасштабних дипломатичних місій; розширення регіональної співпраці в контексті Партнерства заради миру. Одним із прикладів таких сумісних дій було розгортання 2003 р. у польському секторі на території Іраку українських підрозділів, тилову підтримку яких здійснювала НАТО, іншим прикладом стало проходження українськими офіцерами служби в багатонаціональних частинах і об'єднаннях збройних сил країн НАТО.

Українські військові освоюють штабні процедури і навчаються проведенню миротворчих операцій згідно з мандатом Ради Безпеки ООН; процедури ухвалення рішень у процесі оперативного планування, які застосовуються в збройних силах країн НАТО; вивчають основи управління військами та функціонування органів управління військ Північноатлантичного альянсу. За допомогою унікальної комп'ютерної системи "Моделювання конфліктів і дій військ на тактичному та оперативному рівнях" (США) моделюють функціонування пунктів управління багатонаціональною бригадою у ході використання військ на тактичному та оперативному рівнях для розв'язання конфліктів. Українські військові беруть участь у підготовці і проведенні антитерористичної операції НАТО "Активні зусилля" на Середземному морі. Низка заходів за цією програмою була розпочата в жовтні 2001 р. і стала, фактично, відповіддю Альянсу на терористичні акти 11 вересня 2001 р.

Військово-морська операція "Активні зусилля" полягає в патрулюванні кораблями країн НАТО Середземного моря для контролю вантажних перевезень морем з метою виявлення і запобігання терористичній діяльності. Одними з основних завдань операції є боротьба з нелегальними перевезеннями морем зброї, боєприпасів; запобігання незаконним переміщенням людей, а також протидія іншій незаконній діяльності з використання цивільних суден. В операції беруть участь такі країни НАТО, як Бельгія, Велика Британія, Греція, Данія, Іспанія, Італія, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Португалія, США та Туреччина. У ході засідання Комісії Україна — НАТО на рівні глав держав та урядів, яке відбулося в Стамбулі 29 червня 2004 p., Президент України заявив про заінтересованість нашої держави в залученні до участі в операції. У цьому зв'язку лідери держав-членів НАТО схвально відзначили рішення України запропонувати практичну підтримку операції Альянсу "Активні зусилля".

14 листопада 2005 р. у штаб-квартирі Альянсу (Брюссель) відбулося засідання військового комітету Україна — НАТО, на якому обговорювалася державна програма розвитку Збройних Сил України на період 2006—2011 pp. Українська армія, на переконання керівників держави, буде готова до виконання завдань у рамках Плану щодо набуття членства в НАТО вже у квітні 2006 р. До того ж Україна готова надати допомогу країнам Альянсу в операції в Афганістані (зокрема йдеться про надання літаків військово-транспортної авіації для перевезень). Найбільший інтерес у представників Альянсу викликало українське бачення змін системи управління, адаптованої під НАТО, змін систем логістичного забезпечення, змін систем підготовки, розвитку озброєння військової техніки ТОЩО.

Розвиток зовнішньополітичних подій створює нові шанси для України у виборі подальшого шляху, її майбутньої співпраці з іншими державами та міжнародними організаціями. Водночас, на думку союзника України — Республіки Польща, НАТО і Європейський Союз мають бути відкритими для зміцнення співпраці з Україною.

Політика західних партнерів стосовно України продемонструвала, що декларації і заяви про європейський вибір України не є достатнім обґрунтуванням для внесення її в інтеграційні програми. Намагання підвищити формальний статус країни у відносинах з ЄС і НАТО, практично, не мали шансів на успіх. При цьому і ЄС, і НАТО вирішували нові завдання, що постали перед цими структурами в результаті подальшого розширення. Досвід інших країн, з одного боку, сприяв уточненню стартових позицій і кінцевих орієнтирів реалізації курсу України на повномасштабне повернення в Європу, а з іншого — продемонстрував динамічність євроструктур, передусім Євросоюзу, який не тільки прийняв рішення щодо розширення, а й накреслив параметри поглиблення інтеграції. При цьому було розроблено засади співробітництва з державами-сусідами, визначено їхнє місце і подальшу роль у формуванні системи європейської інтеграції.

Отже, Україна приділяє увагу економічному та політичному вимірам безпеки: бере активну участь у самітах президентів країн Центральної і Східної Європи; ініціює проведення конференцій глав держав Чорного і Балтійського морів з метою об'єднання власних зусиль із іншими учасниками для успішної співпраці заради уникнення нових розмежувальних ліній у Європі. Країна займає активну позицію у здійсненні миротворчих операцій під проводом ООН і НАТО; висунула своїх кандидатів для участі у версифікаційній місії ОБСЄ в Косові, а також запропонувала повітряний транспорт для місії повітряного спостереження в цьому регіоні; бере участь у мирному врегулюванні кризових ситуацій на просторі СНД та ін.

Серед українських геополітичних ініціатив — творення осі стабільності від Балтії до Чорного моря (Балто-Чорноморського простору безпеки), розбудова євро регіонів, діяльність у геополітичних трикутниках (наприклад Україна — Польща — США), заходи щодо зміцнення довіри і зменшення військово-морської присутності в регіоні (наприклад між країнами Чорноморського регіону) та ін.

Помаранчеві події в Україні і світ

Події навколо президентських виборів в Україні 2004 р. сколихнули не тільки українське суспільство, а й усі провідні країни світу. Світ не тільки дізнався про Україну, а й широ вболівав за її громадян, які боролися за гідне життя своєї країни, за повагу її в світі, за право вибору, за чесні і неупереджені вибори глави держави, і врешті-решт, за свою честь і гідність. Перемога демократичних сил в Україні під час президентських виборів 2004 р. привела на посаду глави держави В. Ющенка, який одержав вотум довіри більшості українського народу. Новообраного Президента України привітали лідери понад 60 держав світу, серед них — Президент США Дж. Буш, Президент Росії В. Путін, Президент Франції Ж. Ширак, канцлер Німеччини Г. Шредер,- прем'єр-міністр Великої Британії Т. Блер та ін.

Конгрес США, Європейський парламент, Парламентська асамблея Ради Європи, штаб-квартира НАТО у Брюсселі і Сейм Республіки Польща — всі зустрічали українських представників-переможців оплесками і помаранчевою символікою, висловивши тим самим щиру підтримку демократії й свободи в Україні. Сполучені Штати Америки зробили низку кроків назустріч Україні в її боротьбі за демократію, Європейський Союз надав Україні більших преференцій, ніж це було передбачено домовленостями саміту 2004 р. Україна — ЄС. Представники Польщі не тільки взяли участь у жовтнево-грудневих подіях 2004 р. в Києві, а й активно підтримали демократичні сили своєю участю в роботі "круглого столу" колишньої влади і опозиції, ставши на шляху антинародним устремлінням деяких політиків, які намагалися зіштовхнути Україну в прірву громадянської війни.

Помаранчеві події окреслили чітку позицію США щодо сприяння Українській державі в її посуванні шляхом ринкових реформ і надання підтримки її устремлінням до членства в СОТ (скасування поправки Джексона-Веника) і приєднання до НАТО. Президент США Дж. Буш висловив надію на ефективне співробітництво лідерів двох держав, а Президент України В. Ющенко, вітаючи американського лідера з перемогою на американських виборах, наголосив, що Україна і США є стратегічними партнерами, а сам він бачить нові можливості співробітництва між двома країнами. Водночас Президент України подякував своєму народові за підтримку і мужність. На переконання В. Ющенка, саме український народ доклав багато зусиль, щоб Україна стала демократичною. "Я певен, що невдовзі світ побачить в Україні іншу країну з іншими людьми і іншою владою"1.

Представники США дали зрозуміти, що пов'язують підтримку України з подальшою демократизацією, зокрема з поліпшенням ситуації

зі свободою слова, забезпеченням проведення прозорих виборів, дотриманням основних прав людини. Принаймні жоден з американських чиновників не заявляв про неможливість приєднання України до НАТО у разі неспроможності продемонструвати прозорість та чесність наступних парламентських виборів. Результати президентських виборів 2004 р. активно підтримувались і трактувались як крок, що сприятиме наближенню України до НАТО.