Розділ «3.3. Партнерство з НАТО: сьогодення і майбутнє»

План дій став, фактично, першим документом Україна — НАТО, в якому зафіксовано кінцеву мету співробітництва держави з Північноатлантичним альянсом — набуття повноправного членства в цій міжнародній організації. В такому контексті майбутні процеси внутрішнього розвитку країни здійснюватимуться на основі рішень, спрямованих на підготовку України для досягнення її мети щодо інтеграції в євроатлантичні структури. Зважаючи на те, що Україна і НАТО мають спільне бачення об'єднаної і вільної Європи, виявляють спільну рішучість до боротьби з тероризмом, розповсюдженням зброї масового знищення (ЗМЗ), регіональною нестабільністю та іншими загрозами безпеці, необхідно істотно поглибити відносини між Україною і НАТО. Цього вимагають інтереси національної безпеки та міжнародна ситуація.

У січні 2003 р. було створено Державну раду з питань європейської і євроатлантичної інтеграції України, і глава держави взяв на себе повну відповідальність за визначення й реалізацію курсу України на європейську та євроатлантичну інтеграцію.

Про намір щодо вступу в НАТО Президент країни оголосив у Посланні Верховній Раді України (квітень 2003 p.): "Рішення відносно набуття Україною у перспективі повноправного членства в НАТО стало переломним етапом у відносинах нашої держави з Альянсом". У Посланні зазначається, що намагання України бути визнаною європейською державою спирається на загальному із західним світом розумінні і баченні суспільних цінностей. Створення громадянського суспільства, розвиток демократичних інституцій, забезпечення прав і свобод людини виступають пріоритетними національними інтересами України, як це було визначено ще на початку її утворення як незалежної держави. Для досягнення поставленої мети — набуття повноправного членства в НАТО — державна влада повинна вдосконалити політичну систему, розвивати інститути громадянського суспільства тощо1.

Спираючись на існуючу договірно-правову базу, Україна і НАТО щорічно розробляють цільові плани. Так, Цільовий план Україна — НАТО на 2003 р. передбачав конкретні дії, спрямовані на вирішення актуальних політичних проблем, здійснення заходів щодо удосконалення виборчих процедур, зокрема:

· підготовку законопроектів про внесення змін у Закони України "Про вибори депутатів місцевих рад і сільських, селищних, міських керівників" і "Про вибори народних депутатів України";

· сприяння, виходячи з рекомендацій ОБСЄ, вільним і чесним виборам відповідно до законодавства;

· удосконалення роботи і реформування Центральної виборчої комісії з урахуванням рекомендацій ОБСЄ;

· здійснення заходів щодо поліпшення ситуації в сфері свободи слова і преси та сприяння розширенню кола власників ЗМІ;

· зміцнення повноважень і незалежності судів;

· здійснення заходів щодо прийняття адміністративно-процесуального кодексу України, інших законів України з метою забезпечення належного функціонування судової системи, у тому числі новоствореного Вищого адміністративного суду України, Апеляційного суду України і Касаційного суду України;

· подальше реформування законодавства України в сфері правосуддя відповідно до євроатлантичних стандартів;

· сприяння постійному розвитку і зміцненню громадянського суспільства, забезпеченню верховенства права, захисту основних прав людини і громадянських свобод тощо.

25 березня 2004 р. Президент України підписав рішення Державної ради з питань європейської і євроатлантичної інтеграції "Про затвердження Цільового плану Україна — НАТО на 2004 рік", яким було охоплено найважливіші сфери життєдіяльності держави. У жовтні 2004 р. в Брюсселі відбулося чергове засідання Політичного комітету НАТО з Україною, на якому обговорювався проект Цільового плану на 2005 р. у рамках Плану дій Україна — НАТО. У рамках цього плану, підготовленого українською стороною, передбачено близько 260 заходів, що охоплюють практично всі найважливіші сфери життєдіяльності суспільства.

Україна активно долучилася до співробітництва з НАТО: приєдналася до коаліції з роззброювання Іраку; запропонувала країнам НАТО використовувати український літак АН-124 "Руслан" для

військово-транспортних перевезень; з серпня 2004 р. відкрила бюро військової документації Україна — НАТО, створене на базі управління євроатлантичної інтеграції Генерального штабу Збройних Сил України, тощо.

Особливістю розвитку відносин між Україною і НАТО, яка впливає на рівень партнерства, став новий формат співробітництва (за формулою "19+1") Російської Федерації з Організацією Північноатлантичного договору. Тенденційним стало й те, що Росія та Україна виступають конкурентами у просуванні своїх проектів у НАТО. Україна займає виважену позицію щодо перспектив взаємодії Росії з Альянсом, розуміючи, що розбудова стабільної системи європейської та міжнародної безпеки неможлива без належної участі Росії. Здійснюючи курс на євроатлантичну інтеграцію, Україна як невід'ємна частина великої Європи прагне у співпраці з іншими європейськими державами, однією з яких є Російська Федерація, до розбудови загальноєвропейської системи безпеки. Водночас тенденція зближення позицій Росії та НАТО в питаннях боротьби з новими викликами та загрозами третього тисячоліття створює сприятливі перспективи для України стосовно реалізації її завдань з інтеграції в європейсько-євроатлантичні структури.

Наскільки міцні зв'язки між Західною і Східною Європою є визначальними для єдності і міцності континенту, настільки необхідним був і залишатиметься у близькому майбутньому трансатлантичний зв'язок. На сьогодні Північноатлантичний альянс є найміцнішим військово-політичним союзом, який, фактично, став основою системи європейської і євроатлантичної безпеки, однією з її базових та інституційних компонентів (разом із ОБСЄ). Після подій 11 вересня 2001 p., з появою військових баз Альянсу в країнах Центральної Азії діяльність НАТО набула глобального масштабу. Рівноправними учасниками НАТО стали майже всі європейські держави — сусіди України, членства в ньому вже набули три країни колишнього СРСР — Литва, Латвія, Естонія.

Україна розглядає розширення НАТО як розширення демократії і гарантованої стабільності в Європі. Формуючи свою оборонну політику, Україна вирішила досить серйозні питання першого етапу: утвердження позаблокового і неядерного статусу, приєднання до основних міжнародних правових актів. Проте на цьому етапі українська оборонна політика не була достатньо спланована, її організаційно-методичним питанням бракувало вагомого обгрунтування. Під тиском зовнішньополітичної багатовекторності оборонна політика також не могла бути спрямована на інтеграцію. Та з прийняттям нової стратегії щодо НАТО інтеграційна тенденція в розвитку оборонної політики була піднесена в ранг державної. Цей процес тісно пов'язаний із реформуванням Збройних Сил України, що партнери з НАТО мали оцінити як вагомий внесок в міжнародну безпеку.

У розвиток євроатлантичної стратегії України Верховна Рада України прийняла в першому читанні Закон України "Про ратифікацію Меморандуму про взаєморозуміння між Кабінетом Міністрів України і Верховним головнокомандуванням об'єднаних збройних сил НАТО в Європі та Верховним головнокомандуванням об'єднаних збройних сил НАТО на Атлантиці про забезпечення підтримки операцій НАТО з боку України" від 18 липня 2003 р. Необхідність укладення цього Меморандуму зумовлена положеннями ст. 18 Конституції України, яка передбачає, що зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення ЇЇ національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права.

З політичної точки зору набуття чинності зазначеного Меморандуму сприятиме зміцненню міжнародного авторитету України, переходу у відносинах зі світовою спільнотою до якісно нового, активного діалогу, спрямованого на підтримку євроатлантичної інтеграції України; подальшому розвитку та поглибленню механізмів практичного й політичного співробітництва між Україною та НАТО, досягненню оперативної сумісності між країнами-членами та країнами-партнерам и шляхом забезпечення підтримки проведення операцій Альянсу.