Розділ «3.2. Європейський вибір України»

Просування України в напрямі євроінтеграції закріпили результати грудневого саміту Україна — ЄС (1 грудня 2005 р., м. Київ), за якими сторони підписали Меморандум про взаєморозуміння України і ЄС щодо енергетичної галузі. У документі йдеться про моніторинг діючих в Україні атомних електростанцій і впровадження "енергетичного" законодавства ЄС. Враховуючи величезний досвід української сторони у сфері технології глобальної супутникової орієнтації, ЄС також підписав з Україною Угоду про співробітництво у рамках європейської програми супутникової радіонавігації "Галілео". Прикметно, що схожий документ ЄС підписав із Китаєм та Ізраїлем. Поза Меморандумом підписано Угоду про співпрацю в галузі цивільної авіації, яка дозволяє європейським авіалініям здійснювати рейси між країнами ЄС і Україною. Таким чином передбачається інтегрувати авіаційну галузь України в європейські структури. Позитивні наслідки зазначеної угоди є досить сумнівними, оскільки євро інституції в разі захоплення українського повітряного простору обмежуватимуть розвиток вітчизняної авіапромисловості України.

Особливу увагу ЄС налає зміцненню стабільності на українсько-молдовському кордоні, для цього в Одесі розташоване представництво — Місія ЄС з надання допомоги на українсько-молдовському кордоні. Діяльність Місії розрахована на два роки з можливим подовженням, основне її покликання — підвищення спроможності прикордонних служб двох країн щодо здійснення ефективного прикордонного та митного контролю. Враховуючи всі зазначені обставини, у 2007 р., на переконання Міністра закордонних справ України Б. Тарасюка, Україна зможе завершити виконання Плану дій "Україна — Європейський Союз" і висунути питання про переведення відносин у новий формат, а саме — європейської угоди про асоціацію, та приєднання до Угоди про європейську економічну зону. У 2008 р. планується розпочати переговори про виконання конкретних критеріїв набуття членства в ЄС; у такому разі датою посування України в ЄС (за умов успішних економічних, соціальних, політичних перетворень в країні) може стати 2015 рік.

Поряд з тим Україна могла б запропонувати ЄС програму з облаштування кордону по всьому периметру української території, а не тільки західної його частини, оскільки саме зі східного боку кордону посилюється загроза нелегальної міграції, основні потоки якої (з країн СНД, зокрема Росії) за своїми зобов'язаннями перед ЄС має зупинити Українська держава. Внаслідок цього Україна витрачає значні кошти на утримання нелегалів. 19—20 червня 2004 р. і J березня 2006 р. в Брюсселі відбулися чергові раунди переговорів щодо укладення Угоди між Україною та Європейськими Співтовариствами про реадмісію осіб, які нелегально перебувають на територіях Договірних Сторін (Угода про реадмісію), але успіху в цьому питанні не досягнуто.

Євросоюз є найпотужнішим джерелом фінансування України і другим кредитором після Російської Федерації. З 1991 р. ЄС надав Україні фінансову допомогу в розмірі близько 1570,4 млн. євро. З цієї суми на підтримку приватного сектору та сприяння економічному розвитку надійшло 116 млн. євро, на розвиток транспортної, енергетичної інфраструктури та комунікацій — 74 млн., на підвищення безпеки української атомної енергетики, в тому числі заходи, пов'язані з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС — 451,9 млн. євро. ЄС фінансує індикативну програму TACIS з ядерної безпеки, розраховану на 2004—2006 pp. (117 млн. євро), програму "Сусідство" у сфері прикордонного співробітництва на 2004—2006 pp. (75 млн. євро, затверджених для всіх країн програмою TACIS). Водночас інвестування в українську економіку залишається на низькому рівні, і ця тенденція зберігається. У 1995—2001 pp. показники обсягів інвестування зменшились приблизно на десять відсотків (з 45,6 % до 36,6 %).

ЄС із 1994 р. надавав Україні також макроекономічну допомогу у вигляді стабілізаційних кредитів для сприяння підтримці платіжного балансу й курсу національної грошової одиниці та полегшення проведення соціальних і економічних реформ. Наступне рішення ЄС щодо макрофінансування було прийняте 15 жовтня 1998 p., після того як МВФ підтвердив надання свого трирічного кредиту розширеного фінансування в розмірі 2,2 млрд. доларів трьома траншами за умови дотримання Україною визначених умов. Іншими прикладами фінансової допомоги за межами УПС є офіційне зобов'язання ЄБРР надати 100 млн. доларів на здійснення проекту ремонту укриття ЧАЕС. До цієї суми мав бути доданий внесок країн ЄС у розмірі 105 млн. екю (52 % від загального обсягу фінансування) на завершення будівництва двох додаткових ядерних реакторів, як компенсації за закриття наявних потужностей ЧАЕС.

Загалом у результаті посиленої переорієнтації України на ЄС у зовнішньоекономічній сфері український експорт до країн євро-простору у 2002 р. становив 19,9 %, а імпорт — 23,6 %, а у 2003 р. український експорт до країн ЄС і асоційованих членів на 41,3 % перевищував експорт до країн СНД і Балтії. Динамічно розвивається торговельно-економічне співробітництво між Україною та Європейським Союзом. На сьогодні ЄС є найбільшим зовнішньоторговельним партнером України у світі: на 25 країн-членів ЄС припадає 33—38,6 % зовнішньоторговельного обсягу України. Водночас питома вага України в зовнішньоторговельному обороті ЄС залишалася незначною — менше як половина відсотка.

Протягом останніх років спостерігається постійне зростання обсягів торговельно-економічного співробітництва з ЄС, що може свідчити про усталену тенденцію. Якщо 2001 р. експорт України з країнами ЄС становив 17,7 %, а імпорт — 21,8 %, то 2003 р. — 19,4 % і 25,2 %. У 2004 р. торгівля товарами з країнами ЄС досягла: експорт — 10 млрд доларів, імпорт — 15, а всього — 25 млрд. доларів. Лідером торгівлі з Україною серед країн ЄС була Німеччина, яка випереджала за показниками Італію, Францію, Іспанію, Австрію та Нідерланди. Порівнюючи показники торговельно-економічного співробітництва з провідним європейським формуванням, зазначимо, що загальний обсяг співпраці збільшився з приєднанням до Євросоюзу нових учасників. Обсяги вартості товаропотоків з новими учасниками і потенційними кандидатами на вступ до ЄС зросли з 5,1 млрд. доларів у 2001 р. до 7,5 млрд. у 2003 р. При цьому слід враховувати, що до загальної цифри товарообігу зараховано показники торгівлі з низкою країн, які поки що не є членами ЄС, такими як Туреччина, товарообіг з якою 2003 р. становив 1,2 млрд. доларів, Румунія — 501 тис. доларів та ін. Змінилися й основні партнери України як в експорті, так і в імпорті товарів: поза Росією та Німеччиною, що традиційно посідають перше і друге місця, в експорті на третю позицію перемістилася Туреччина (6,0 %), на четверту — Китай (4,7 %). В імпорті — РФ (39,9 %), Туркменистан (11,4 %), Німеччина (8,9 %), Польща (3,1 %) і Китай (2,5 %).

Водночас торговельні відносини України з Євросоюзом наштовхуються на низку перепон конкурентного характеру. Поряд із зростанням загальних обсягів зовнішньоекономічних показників з країнами-членам и ЄС, що в цілому можна розглядати як позитивну тенденцію, яка відповідає стратегічним намірам України, зберігається негативна тенденція переваги імпорту над експортом у торгівлі з країнами першого кола. Так, 2003 р. імпорт товарів становив 5,8, а експорт — 4,56 млрд. доларів, тоді як із новими членами ЄС товарний експорт на порядок перевищував імпорт (2003 р. експорт — 5,1, а імпорт — 2,4 млрд. доларів). Перевага імпорту над експортом характеризувалась і поступовою втратою колишніх позицій експортера традиційних вітчизняних товарів, зокрема в харчовій промисловості.

Посилюється негативна тенденція поступового скорочення обсягів експорту України до таких нових учасників Євросоюзу, як

Польща, Угорщина, Чехія, Словенія та Естонія. Високі темпи зростання імпорту були спричинені, зокрема, його подорожчанням через зростання курсу євро до гривні та п'ятикратне зростання порівняно з 2001 р. купівлі цієї валюти в резерви Нацбанку України. Простежується зростання експорту на Кіпр і п'ятикратне збільшення експорту до Мальти: 4,9 млн. доларів 2002 р. і 26,76 млн. 2003 p. (що може свідчити про вивезення капіталу в офшорні зони).

Товарна структура торгівлі ЄС з Україною в цілому відповідала структурі торгівлі ЄС із країнами, що розвиваються. Україна експортувала товари з низьким рівнем обробки, а імпортувала машини й технологічне устаткування, промислові товари і харчові продукти. Визначення тенденції до імпорту готової продукції, а експорту сировини може свідчити про поступове перетворення української промисловості на сировинний характер, що викликає певне занепокоєння: за збереження темпів зростання української економіки можливе подальше прискорення динаміки імпорту.

Порівнюючи ситуацію, що склалася на європейському ринку, нагадаємо, що Російська Федерація також нарощує обсяги торгівлі з європейськими структурами, насамперед із ЄС, товарообіг з яким 2003 р. перевищив 65 млрд. доларів, що дорівнювало 36 % обсягу російської зовнішньої торгівлі загалом. За деякими прогнозами, в результаті приєднання до ЄС десяти нових учасників цей показник може перевищити 50 %. Отже, загальні показники взаємодії РФ— ЄС значно випереджають українські. І це при тому, що Росія не має наміру вступати або претендувати на членство в ЄС.

Низька конкурентоспроможність вітчизняних товарів не приваблює розвинуті європейські країни, а це відбивається на українському експорті. До того ж негативно впливає асиметричність відкритості ринків ЄС та України через застосування Євросоюзом протекціоністських і антидемпінгових заходів. Щороку зростала частка українського експорту, яка підпадала під антидемпінгове розслідування (від 28 % у 1995 р. до 35 % у 1999 p.). Втрати України в результаті таких розслідувань становили наприкінці минулого десятиліття до 1,5 млрд. доларів. Збільшенню українського експорту в ЄС перешкоджали повільні структурні зміни в національному господарстві, розвиток "тіньової" економіки в зовнішній торгівлі, обмежена номенклатура українських товарів тощо.

На початку 90-х років Україна експортувала в ЄС в основному нафту й нафтопродукти, придбані в Росії за пільговими цінами. З середини 90-х років в українському експорті домінували такі товарні групи, як неблагородні метали, текстиль і текстильні вироби, мінеральні та інші продукти, що забезпечували 58—64 % надходжень від українських поставок на ринок ЄС. У 90-ті роки переважав експорт капіталомісткої продукції, успадкованої від структури виробництва колишнього СРСР, де перевага надавалася важкій промисловості. На початку XXI ст. частка машин та обладнання становила всього 6,3—8,2 % українського експорту в ЄС із тенденцією до подальшого скорочення. Показовим прикладом політики ЄС щодо захисту внутрішнього ринку була відмова провідних країн ЄС від українського вантажного літака АН-70 (2000), незважаючи на його очевидні переваги над європейським аналогом як за технічним рівнем, так і за вартістю.

Однією зі статей українського експорту до країн ЄС є металопрокат і металолом. У червні 2004 р. відбулося парафування Угоди між Європейським Співтовариством та Кабінетом Міністрів України про торгівлю деякими сталеливарними виробами. Відповідно до Угоди квота України на поставки сталевих виробів до країн ЄС на 2004 р. складала 606 тис. т. Триває процес опрацювання Євросоюзом питання про відповідність економіки України критеріям ринковості в рамках антидемпінгового законодавства ЄС. Євросоюз, захищаючи інтереси свого виробника, наполягає на зниженні або навіть відміні мита на експорт металолому та інших товарів з України.

ЄС звинувачував Україну в невиконанні Угоди про партнерство і співробітництво, у наданні пільг окремим інвесторам (зокрема в автомобілебудівній промисловості); в обмеженнях із сертифікацією продукції; у митних експортних зборах та підвищенні тарифів. Україні та ЄС вдалося подолати низку цих проблем, у результаті чого було підписано угоду про безквотову торгівлю текстильною продукцією на 2001—2004 pp.

Отже, основним гальмом для українського експорту в розвинуті європейські країни є вкрай низька конкурентоздатність вітчизняних товарів. На співробітництво ЄС з Україною негативно впливає асиметричність відкритості ринків ЄС і України через застосування Євросоюзом протекціоністських і антидемпінгових заходів.

В умовах розширення ЄС Україна вважає перспективним для розвитку двосторонньої співпраці використання її транзитних можливостей. Мова йде про зосередження на території країни міжнародних транспортних коридорів, можливості їх ефективного інтегрування у транспортні системи Європи та Азії, Балтійського і Чорноморського регіонів. Територією України проходять чотири з десяти міжнародних транспортних коридорів, які входять в сітку загальноєвропейських, два з п'яти євразійських транспортних коридорів. Україна має всі можливості для участі у вирішенні широкого спектра проблем стосовно забезпечення енергетичних потреб країн Європи, у тому числі шляхом їх участі в реконструкції газотранспортної системи України, у проекті Євроазіатського нафтотранспортного коридора, в експлуатації нафтопроводу Одеса — Броди — Гданськ — Плоцьк. Україна заінтересована у співробітництві в рамках оборонного компонента, який, як передбачається, формуватиметься на базі колишнього Західноєвропейського союзу. Підтвердженням цього є створення українсько-польського, азербай-джансько-грузинсько-українського, українсько-угорського батальйонів, які беруть участь у різних миротворчих операціях та спільних навчаннях. Певні можливості взаємодії лежать у сфері зовнішньої політики й політики безпеки, розвитку партнерства у сфері юстиції внутрішніх справ.

Інтеграція України в Євросоюз передбачає взяття на себе зобов'язань щодо дотримання певних стандартів якості водних ресурсів. Найпильніша увага приділяється Закарпаттю, територією якого протікають річки, спільні для України та країн ЄС. Один із проектів щодо вивчення екологічного становища в цьому регіоні було здійснено за підтримки програми TACIS "Транскордонний моніторинг та оцінка якості води річок Уж, Латориця та Західний Буг", розпочатий 1998 р. За результатами дослідження найбільшою спільною проблемою двох басейнів (Уж + Латориця та Західний Буг) є незадовільний стан комунальних захисних споруд, більшість із яких була збудована ще в 1970-ті роки. До цього додається біогенне забруднення, джерелом якого є змив поживних речовин із сільськогосподарських угідь. У районі міст Мукачева й Чопа спостерігається висока концентрація нафтопродуктів, амонійного азоту, органічних речовин, міді. Основним забруднювачем р. Уж (басейн Дунаю) є стічні води Ужгорода тощо.

Особливе місце в співробітництві ЄС з Україною займають програми Технічного сприяння Співдружності Незалежних Держав (TACIS). Програма бере початок від технічної допомоги СРСР (протокол від 2 серпня 1991 p.). 11 лютого 1992 р. Україна разом з іншими країнами СНД підписала з ЄС Протокол згоди, де були визначені основні принципи програми для СНД. Технічна допомога країнам надається у реформуванні економіки, реорганізації і вдосконаленні роботи державних органів, проведенні освітніх заходів тощо.