Розділ «3.2. Європейський вибір України»

Значним чинником на першому етапі розвитку політичного діалогу зі структурами ЄС стало формування договірно-правової бази співробітництва, основним документом якої є Угода про партнерство і співробітництво між Україною і Європейським Союзом (УПС). Підписана угода означала перехід відносин Україна — ЄС на якісно новий рівень, вона заклала правове підґрунтя для багатопланового співробітництва в торгівлі, економіці, соціальній і правовій сферах. Період чинності УПС — 10 років, після цього угода щороку автоматично продовжується, якщо сторони не денонсують її (ст. 101). Серед основних принципів, на яких будується УПС, є принцип ринкової економіки як визначальний, насамперед для залучення України до правового поля європейського ринку та ГАТТ/СОТ. В Угоді виокремлено 17 галузей співробітництва з ЄС, у яких мають бути узгоджені законодавчі положення відповідно до вимог європростору: митне законодавство, банківська справа, бухгалтерський облік та податки, охорона праці, фінансові послуги тощо. Передбачено скорочення всіх видів дискримінації та обмежень на торгівлю, вільне пересування капіталів, пов'язане з прямими інвестиціями, та ін. УПС містила питання про транскордонне надання послуг, визначала механізм реалізації домовленостей. З цією метою на рівні міністрів створено раду з питань співробітництва — центральний орган двосторонніх відносин, а також комітети з питань співробітництва (для спільної роботи працівників адміністративних структур ЄС та України) і з парламентського співробітництва (для спільної роботи депутатів парламентів). Водночас Угодою передбачено узгодження зовнішньополітичної діяльності, зокрема у сфері безпеки, постійне підтримання політичного діалогу тощо. Отже, йдеться і про економічне, і про політичне співробітництво.

Відповідно до Угоди сторони встановили і підтримують регулярний політичний діалог: проводяться переговори на найвищому політичному рівні в рамках самітів. Для спостереження за впровадженням Угоди згідно з положеннями УПС створено Раду з питань співробітництва, яка проводиться на міністерському рівні щонайменше раз на рік. Раді з питань співробітництва у виконанні нею її обов'язків допомагає Комітет з питань співробітництва. Політичний діалог на парламентському рівні здійснюється в рамках цього Комітету. В рамках Комітету з питань співробітництва між Україною та ЄС створено й діють чотири підкомітети та три робочі групи: підкомітет з питань торгівлі та інвестицій; підкомітет з питань фінансів, економіки та статистики; підкомітет з питань транспорту та енергетики, співробітництва у цивільному та ядерному секторі, охорони довкілля, освіти, навчання та технологій; підкомітет з митних питань, транскордонного співробітництва, боротьби з нелегальною міграцією, відмиванням грошей та наркобізнесом. Серед робочих груп — група з питань відновлювальної енергетики та енергоефективності; з питань змін клімату і робоча група з питань енергетичних стратегій.

Угода про партнерство і співробітництво України — ЄС доповнювалась галузевими угодами. Серед них — Угода між Європейськими Співтовариствами й Україною про торгівлю текстильними виробами (5 травня 1993 p.), Угода між Урядом України й Комісією Європейських Співтовариств про створення Контактної групи по вугіллю і сталі (8 червня 1994 p.), Угода між ЄСВС і урядом України про торгівлю сталеливарними виробами (15 липня 1997 p.), Багатостороння рамкова Угода INOGATE між Україною і ЄС щодо створення правових засад міжнародного співробітництва з забезпечення енергоносіями країн Західної Європи (22 липня 1999 p.), Угода про співробітництво між Урядом України і Євратомом у галузі керованого термоядерного синтезу (23 липня 1999 p.), Угода про співробітництво між Урядом України і Євратомом у галузі ядерної безпеки (23 липня 1999 p.), Угода про безквотову торгівлю текстильною продукцією на 2001—2004 pp. (грудень 2000 p.). Водночас слід зазначити, що галузеві угоди, які регулювали торгівлю текстилем і сталлю, призвели фактично до обмеження експорту України до ЄС шляхом встановлення певних квот.

Спільна Робоча програма УПС, прийнята Радою зі співробітництва (червень 1998 p.), регулювала 16 спеціальних сфер співпраці, яким надавався пріоритет протягом 1998—2000 pp. У процесі розробки Спільної програми імплементації УПС на наступні роки були враховані як позитивний, так і негативний досвід реалізації попередньої програми. На сьогодні в рамках УПС визначено 7 пріоритетних напрямів співпраці між Україною та ЄС: енергетика; торгівля та інвестиції; юстиція та внутрішні справи; наближення законодавства України до законодавства Євросоюзу; охорона навколишнього середовища; транспортна сфера; транскордонне співробітництво, співпраця у сфері науки, технологій та космосу. Отже, Угода про партнерство і співробітництво встановила між Україною та ЄС і державами-членами стабільні політичні відносини.

Подібні документи ЄС підписав з РФ, Республікою Молдова, Вірменією, Азербайджаном, Грузією, Казахстаном, Киргизстаном, Узбекистаном, Туркменістаном, Білоруссю. Зазначимо, що з усіма країнами ЦСЄ, які подали заяви на вступ до ЄС, було укладено угоди про асоційоване членство, які називаються Європейськими угодами. В текстах угод ідеться про те, що всі країни в майбутньому набудуть членства в ЄС.

Серед внутрішніх законодавчих актів України щодо ЄС слід виокремити: Послання Президента України до Верховної Ради України "Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002—2011 роки"; Постанову Кабінету Міністрів України "Питання діяльності Української частини Комітету з питань співробітництва між Україною та Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом)"; Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу (затверджена Указом Президента України 11 червня 1998 р.); Указ Президента України "Про програму інтеграції України до Європейського Союзу" (1998); Указ Президента України "Про забезпечення виконання Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом) і вдосконалення механізму співробітництва з Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом)" (1996); Указ Президента України "Про Державну раду з питань європейської і євроатлантичної інтеграції України"; Постанова Верховної Ради України "Про рекомендації за підсумками парламентських слухань з питань реалізації державної політики інтеграції України до Європейського Союзу".

Партнерський діалог Україна — ЄС розвивається під час проведення щорічних самітів Україна — ЄС за участі Президента України; Ради з питань співробітництва за участі Прем'єр-міністра України; Комітету з питань співробітництва; Комітету парламентського співробітництва; регулярних консультацій Україна — Трійка ЄС, постійних експертних консультацій. Між Україною та ЄС щорічно відбувається понад 80 офіційних зустрічей та консультацій на високому та експертному рівнях. Важливою подією для розвитку взаємовідносин Україна — ЄС стало прийняття ЄС у 2000 р. рішення про виведення України з переліку країн із неринковою економікою й визнання країною з перехідною економікою, що дало їй додаткові преференції в розвитку співробітництва з європейськими і світовими структурами.

Водночас країни ЄС зайняли вичікувальну позицію щодо питання інвестування в українську економіку, що пояснювали відсутністю в країні сприятливого інвестиційного клімату. За рівнем політичного та економічного ризику Україна наприкінці 90-х років посідала 135 місце серед 178 країн світу.

Інтеграція України в ЄС була проголошена ключовим зовнішньополітичним пріоритетом і визначена в урядовій програмі 2000 р. стратегічною метою держави. Урядова програма під назвою "Реформи для процвітання", розрахована до 2007 p., визначила основними цілями створення основи для членства України в ЄС і формування проєвропейської більшості в суспільстві. На шляху просування України до ЄС виокремлювалися такі етапи: набуття членства в COT, реалізація УПС, створення зони вільної торгівлі Україна — ЄС, набуття статусу асоційованого члена ЄС тощо. Остання форма співпраці могла б бути запроваджена на зразок моделі Європейської партнерської угоди, яка відкриває перспективу майбутнього членства в ЄС, або моделі відносин асоціації, які Співтовариство у 70-х роках установило з Туреччиною, країнами Магрибу і Близького Сходу.

Можливі наслідки розширення ЄС для України

Втрати України від розширення ЄС, за деякими оцінками, можуть досягти 1 млрд. євро. Йдеться про очікувані значні випробування українських експортерів через невідповідність розмірів української квоти на різну продукцію і можливостей українських підприємств. Так, щорічна квота на постачання на ринки Євросоюзу продукції гірничо-металургійного комплексу становила 180 тис. т. Водночас загальні обсяги постачання споживачам у десяти країнах — нових учасників ЄС — становлять близько 1 млн. т на рік. Лише споживачам Польщі українські виробники відвантажують продукції майже в чотири рази більше. Внаслідок розширення ЄС українські підприємці можуть втрачати щорічно 200—300 млн. євро. Особливо відчутним для українського експорту може стати втрата ринків країн Балтії. Внаслідок цього найбільших збитків зазнають легка, переробна та харчова промисловості України, а також машинобудування. З набуттям країнами Балтії статусу членів Європейського Союзу можуть змінитися й параметри відносин України з цими державами (передусім це стосується питань експортно-імпортних операцій), оскільки Україна мала з ними угоди про вільну торгівлю, що втратили чинність із набуттям членства в ЄС. Як наслідок, експорт до цього регіону скоротиться на 15—20 %, що також викликає певне занепокоєння.

У зв'язку з зазначеним Україна запропонувала Євросоюзу компенсувати очікувані збитки, але її пропозиції наштовхнулися на негативне сприйняття. Як наголошували європейські чиновники, Україна загалом виграє від розширення Союзу. На їхню думку, немає юридичних підстав для компенсації. Більше того, оскільки Україна ще не є членом СОТ, то згідно з Генеральною угодою щодо тарифів і торгівлі вона не має права на компенсації. Представники ЄС впевнені, що Україна не зазнає значних втрат: адже, на їхнє переконання, тарифи на українську продукцію в країнах ЄС загалом зменшаться з 9 % до 4 % і завдяки цьому збалансують втрати України. В ЄС вважають, що Україні доцільніше погодитися з пропозиціями, тому що Євросоюз на даному етапі не може запропонувати іншого. При цьому офіційні представники ЄС посилаються на політику України щодо Єдиного економічного простору СНД, яку розглядають як своєрідну стратегію на противагу концепції "Ширша Європа" без України. Цей факт іще раз підтвердив, наскільки важливим для України є якнайшвидше здобуття членства в СОТ.

До основних викликів, що постають перед Україною у зв'язку з розширенням ЄС, додамо: серйозне ускладнення умов перетину кордону; гальмування динаміки товарообігу; поширення дії Угоди про партнерство та співробітництво (основний документ, що регулює відносини України з ЄС) на нові країни-члени; проблеми з укладенням угоди про реадмісію.

Подальше бачення майбутнього Європи і місця в ній України ЄС визначив у двох документах, розроблених Європейською комісією: "Розширена Європа — сусідні країни: нова структура відносин з нашими східними і південними сусідами" від 11 березня 2003 р. і "Про основи нового інструменту для сусідства" від

1 липня 2003 р., в яких передусім захищаються інтереси ЄС. Основна мета цих документів — збереження стабільності на кордонах ЄС і запобігання новим загрозам, що можуть виходити з українських теренів. У документах містилася також пропозиція ЄС створити у найближчі десять років спільно з сусідніми державами зону процвітання і добросусідства — "кільце друзів". Таким чином європейці продемонстрували розуміння необхідності поширити переваги добробуту і процвітання на нових сусідів, аніж зводити нову стіну навколо Європи.

Водночас ЄС зобов'язався надати Україні фінансову й технічну допомогу для облаштування прикордонних пунктів і створення прикордонної інфраструктури на західному кордоні України з метою запобігання нелегальній, некерованій міграції, зокрема трудовій (на реалізацію програми 2004—2006 pp. ЄС передбачає надати 255 млн. євро). Відповідно до представленого списку "сусідських програм" Україні пропонується участь у трьох із них: співробітництво України, Польщі та Білорусі; співробітництво Угорщини, Словаччини та України і співробітництво України з країнами Центральної та Східної Європи (САКЛ). Новий план щодо України (12 травня 2004 р., м. Брюссель) означав співробітництво, а не подальше розширення.

Серед позитивних моментів співпраці України з ЄС — розвиток спільної європейської політики безпеки та оборони (ЄПБО). Україна бере участь у Поліцейських місіях ЄС у Боснії і Герцеговині та Республіці Македонія. Зміцненню правової основи цієї співпраці слугуватиме укладання Угоди про участь України в операціях Європейського Союзу з врегулювання кризових ситуацій, а також про безпекові процедури обміну інформацією. ЄС визнає не тільки важливу роль України в забезпеченні безпеки і стабільності на континенті, а й її високий промислово-технологічний потенціал у військовій сфері, що підтверджується практикою запрошення нашої держави до проведення військових навчань за участі підрозділів ЄС.

Відносини України — ЄС розвиваються за схемою спеціального сусідства, що означає для євро простору створення кола друзів, а для України — невизначеність на перспективу. Дослідження концепції сусідства дає змогу дійти висновку про те, що з цією програмою певним чином збігається модель "Європи концентричних кілець", яку ще на початку 90-х років запропонував тодішній прем'єр-міністр Франції Е. Балладюр. Ця модель передбачала формування навколо консолідованого ядра ЄС різних зон співробітництва з диференційованою глибиною інтеграції, яка поступово зменшувалася б: ЄС — як ядро євро інтеграційного процесу; друге і третє кола — країни Європейської економічної зони (ЄЕЗ) і країни-кандидати на членство в ЄС; ширше коло — всі інші європейські країни, у тому числі нові незалежні держави (тобто країни СНД).

У разі концепції сусідства коло друзів поширюється ще й на країни Південного Середземномор'я. До того ж нова концепція демонструє неможливість відмежування європейців у сучасному взаємозалежному світі від сусідів. Саме така філософія визначає стратегію євро середземноморського партнерства, яку можна сформулювати як поширення добробуту замість поширення безпеки. Отже, європейці усвідомлюють потенційну загрозу для ЄС з боку нових сусідів, насамперед у сферах ядерної безпеки, юстиції й внутрішніх справ, охорони здоров'я, екології тощо. За словами колишнього голови Європейської комісії Р. Проді, "не намагання встановити нові розмежувальні лінії, а глибша інтеграція між ЄС і колом друзів надасть нового динамізму нашим відносинам у політичній, економічній і культурній галузях".

Трирічний План дій з активізації співробітництва між Євросоюзом та Україною в рамках європейської політики "нового сусідства" Україна і ЄС підписали 21 лютого 2005 p., а 25 лютого 2005 р. — План дій з десятьма додатковими пунктами, що стосувалися: надання українській економіці статусу ринкової, підтримки вступу країни в COT, перспектив створення зони вільної торгівлі між Україною і ЄС, спрощення візового режиму між Україною і Євросоюзом. Лібералізація візового режиму для українських громадян передусім стосується студентів, журналістів, дипломатів і бізнесменів, які мають ділові зв'язки в країнах ЄС. Отже, неформальне доповнення до Плану, так звана дорожня карта, визначає конкретні шляхи реалізації згаданого Плану. Україна скасувала візи для європейських дипломатів з 1997 p., а для інших громадян ЄС — із весни 2005 р. й у відповідь прагне такого самого кроку від ЄС. 1 липня 2005 р. головування в ЄС перейшло від Люксембургу до Великої Британії.