Одна з найголовніших вимог до податків - їх стабільність протягом тривалого періоду (не менше п’яти років). Тільки за таких умов підприємства мають змогу прогнозувати доходи і витрати на перспективу, а стабільність податкової системи дозволяє також правильно прогнозувати і планувати доходи і видатки державного бюджету.
Таким чином, важливою передумовою сталого економічного зростання є правильна фіскальна політика і фінансове регулювання. Перешкодою для економічного розвитку України стала недосконала податкова система.
Становлення податкової системи в Україні розпочалося в 1991-1992 роках. У цей період були прийняті основні закони, що регулюють процеси оподаткування: Закон України "Про систему оподаткування" (05.07.1991); Закон України "Про прибутковий податок з громадян України та осіб без громадянства" (05.07.1991); Закон України "Про державне мито" (18.12.1991); Закон України "Про податок на додану вартість (20.12.1991); "Митний кодекс України" (12.12.1991); Декрет Кабінету Міністрів України "Про податок на додану вартість" (26.12.1992); Закон України "Про акцизний збір" (18.12.1991); Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" (28.12.1994) тощо.
У 1997 році Верховна Рада України ухвалила Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про систему оподаткування". У ньому було визначено 19 видів загальнодержавних податків і зборів, 2 місцеві податки і 14 місцевих зборів.
Основними видами прямого оподаткування юридичних осіб в Україні є податок з прибутку підприємств, а також внески до Пенсійного фонду та до Фонду соціального страхування. Для фізичних осіб серед прямих податків найважливішим є прибутковий податок з громадян. Непрямі податки у нашій країні представлені акцизними та митними тарифами.
Існування впродовж тривалого часу недосконалої податкової системи в Україні породило ряд негативних наслідків і проблем, серед них найбільш суттєвою стала проблема податкових неплатежів, з якою зіштовхнувся уряд України. Неплатежі до бюджету набули масового характеру. Це призвело до недостатнього фінансування суспільного сектора господарства, порушення конкуренції, відпливу капіталів за кордон та інших негативних наслідків. Тому удосконалення податкової системи України повинно іти у напрямку зниження податкового тягаря. Певні кроки у цьому плані вже зроблені. Так, з 1 січня 2004 року ставки оподаткування прибутку підприємств,1 які оподатковуються на загальних підставах, знижені з 30 до 25 % (до 1997 року цей показник складав 75 %) можна розцінювати як позитивний фактор. Поряд з цим потрібно ретельно налаштовувати податкове законодавство на потреби забезпечення його транспарентності (англ. transparent - прозорий, зрозумілий, очевидний) і відвернення податкової дискримінації, підвищувати ймовірність виявлення фактів ухилення від сплати податків, вдосконалювати демократичні інститути, активізувати боротьбу з корупцією, усунути ганебні явища, коли політики та чиновники вкупі з олігархами, зловживаючи владою в особистих корисливих інтересах, прикривають існування різноманітних посередницьких структур, порушують правила чесної ринкової конкуренції, домагаючись податкових пільг і різного роду преференцій "своїм" підприємствам, територіям, галузям.
Витрати бюджету (державні видатки на соціальні програми, оборону, утримання апарату державного управління, державні інвестиції тощо) також використовуються для економічного регулювання. Державні витрати можуть значно переважати над доходами, що створює бюджетний дефіцит і веде до зростання внутрішнього державного боргу.
Державний борг - це сума державної позики, нагромадженої за увесь час існування країни. Державний борг може бути внутрішнім (заборгованість комерційним банкам і населенню своєї країни) чи зовнішнім (заборгованість міжнародним банкам). Тому виникає необхідність управління державним боргом, що є одним з напрямів фінансово-бюджетного регулювання.
Управління державним боргом - це комплекс заходів уряду з погашення і регулювання суми державної позики, а також із залучення позики нових кредиторів.
Погашення державного боргу відбувається або з бюджету, або шляхом рефінансування - емісії нових цінних паперів, щоб розрахуватися із власниками старих. Інший шлях покриття бюджетного дефіциту - емісія незабезпечених кредитних грошей, що веде до стрімкого росту інфляції.
Дефіцит державного бюджету виникає за рахунок надмірних витрат на військові цілі, роздутий апарат чиновників, державних закупівель (насамперед військової техніки і озброєння) за завищеними цінами тощо. Хронічний дефіцит бюджету веде до зростання державного боргу, інфляції. Це свідчить про те, що можливості держави перерозподілити національний дохід через свій бюджет має межі. Сьогодні економічна політика провідних ринкових країн спрямована на досягнення бездефіцитного бюджету і зменшення державного внутрішнього боргу.
Так, якщо внутрішній державний борг США у 1980 році перевищував астрономічну суму у 3 трильйони доларів, то у 1988 році держава розрахувалася зі своїми боргами. Цьому сприяла економічна політика адміністрації Р. Рейгана, яка одержала назву "рейгономіки", і наступних президентів США.
В Україні у 1991 році дефіцит бюджету становив 12 % ВВП, у 1996 - до 6 % ВВП, а з урахуванням невиплаченої заробітної плати та інших статей - майже 20 % ВВП. У наступні роки він був знижений, у 2000 році становив 0,7 %, проте існував прихований дефіцит у формі заборгованості із зарплати.
Дефіцити бюджету покриваються за рахунок державних позик і грошової емісії. Так, в Україні бюджетний дефіцит у 1991-1994 роках покривався за рахунок емісії грошей, що призвело до гіперінфляції. У наступні роки таке покриття здійснювалося із зовнішніх джерел та за рахунок випуску цінних паперів. За рахунок зовнішнього фінансування в Україні у 1998 році покривалося понад 26 % бюджетного дефіциту, за рахунок державних облігацій - майже 74 %, за участю НБУ - менше 1 %. В 1995 році дані відповідно становили 20, 7 і 73 % .
У США в окремі роки за рахунок державних позик покривали понад 50 % витрат бюджету, а в 1993 році - 70 % таких витрат. Щоб отримати ці позики, держава випускала цінні папери - облігації, векселі державної скарбниці тощо.
Зростання дефіциту бюджету посилює інфляційні процеси, спричинює кризу державних фінансів, грошової системи, обмежує кредитні ресурси тощо. Тому більшість держав світу намагаються формувати якщо не бездефіцитний, то хоча б якомога менш дефіцитний бюджет.
Уряд України, підтримуючи тенденцію до бездефіцитного бюджету, у Державному бюджеті на 2004 рік встановив такі показники: доходи держбюджету - 60702390,9 тис. гривень, видатки - 64192219 тис. гривень, гран2ичний розмір дефіциту держбюджету - 3429532,4 тис. гривень2. Бюджет 2004 року перший в історії України збалансований бюджет економічного розвитку.
Залежно від методів проведення фіскальна політика може бути дискреційною і недискреційною (автоматичною).
Дискреційна фіскальна політика - це маневрування податками і державними витратами з метою зміни реального обсягу національного виробництва, контроль за рівнем зайнятості і темпів інфляції. Вона вимагає постійного суб’єктивного впливу держави.
Недискреційна (автоматична) фіскальна політика пов’язана з автоматичною дією економічних регуляторів, які "вмонтовуються" в економічну систему і не вимагають додаткових політичних заходів. Таким економічним стабілізатором є податкова ставка, яка автоматично змінюється пропорційно обсягу національного доходу. Автоматичні стабілізатори - це такі механізми в економіці, дія яких зменшує реакцію ВНП на зміну сукупного попиту. Вони включаються автоматично і не потребують суб’єктивних дій.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економічна теорія» автора Білецька Л.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Фінансові форми макроекономічного регулювання“ на сторінці 3. Приємного читання.
