Економічний дирижизм - напрям економічної теорії, що розвиває ідею активного втручання держави у макроекономічні процеси.
Прибічники цього напряму стверджують, що без державного регулювання ринковий механізм буде діяти неефективно і не зможе забезпечити рівноважного економічного зростання. Економічний дирижизм виник як опозиція домінуючій ролі монополій, які завели ринкову економіки у глухий кут економічної стагнації 30-х років ХХ ст. Засновниками цього напряму стали французькі дирижисти 20- 30-х років ХХ ст., видатний англійський економіст Дж. М. Кейнс, вчені шведської (стокгольмської) економічної школи.
Дж. М. Кейнс висунув ідеї, які здійснили переворот в економічній теорії. Він довів неможливість подолання депресивного стану економіки 30-х років лише засобами ринкового саморегулювання, необхідність глибокого втручання держави у процеси суспільного відтворення. Лише держава через використання своїх фінансів, утворених податками, може збалансувати сукупний попит з сукупною пропозицією і тим самим досягти бажаної економічної рівноваги.
На основі наступного розвитку і критичного переосмислення кейнсіанської теорії макроекономічної рівноваги виникли нові концепції, що у цілому знаходяться в руслі кейнсіанських уявлень про механізми економічного зростання, тому їх називають неокейнсіанськими теоріями економічного зростання.
Неокейнсіанська модель на практиці реалізувалася у 50-70-х роках у двох типах економічного регулювання: радикально-реформістського у більшості країн Західної Європи (характеризується переважним застосуванням прямих економічних регуляторів, значною державною власністю і великою часткою державного сектора у виробництві, використанням активності трудящих мас і профспілок) і буржуазно-реформістською у США і Канаді (для нього властиве переважне застосування непрямих економічних регуляторів і суттєве обмеження масштабів державної власності і державного підприємництва та ролі профспілок).
Після другої світової війни і особливо в 50-х роках XX століття ситуація в економіці змінилася. Ринкова економіка під впливом цілого ряду причин почала розвиватися високими темпами, зокрема в Японії, Франції, Німеччині, Італії та інших країнах. У цих умовах проблема економічної рівноваги набула іншого змісту і полягала у виявленні умов підтримування високих і стабільних темпів економічного зростання, які б забезпечували повне завантаження виробничих потужностей і повну зайнятість населення на довгострокову перспективу. Кейнсіанська модель таким умовам уже не відповідала. Критика кейнсіанської моделі велася давно, але особливо посилилася у 70-х роках XX століття, коли намітилася криза кейнсіанського регулювання, що проявилася у посиленні циклічних коливань і зростанні безробіття з одночасним посиленням інфляції. Стало очевидним, що кейнсіанські заходи виявилися більш ефективними у депресивній економіці, а за умов зростання виявилися слабкі місця кейнсіанської системи впливу на економіку.
На озброєння були взяті нові економічні концепції, які втілилися у неоконсервативному економічному курсі урядів провідних ринкових країн. Неоконсерватизм найповніше представлений у "рейганоміці" і "тетчеризмі" (курсів урядів США за президента Р. Рейгана і Великобританії за прем’єр-міністра М. Тетчер), про що вже йшлося вище.
Неоконсервативна стратегія орієнтувалася безпосередньо на управління пропозицією шляхом стимулювання приватного підприємництва і нагромадження капіталу, тобто на неокласичних традиціях. Теоретичною основою неоконсерватизму стали концепції сучасного монетаризму і "економіки, орієнтованоїна пропозицію" - нових варіантів неокласичної теорії. Так у 80-х роках XX століття відбувся відносний ренесанс економічного лібералізму.
У цей період знижується податковий тиск, акцент робиться на методи грошово-кредитного регулювання. З точки зору теорії "економіки пропозиції" (американський економіст А. Лаффер та ін.) скорочення податків тимчасово обмежує надходження до державного бюджету, зате збільшує доходи підприємців і домашніх господарств, які спрямовуються на заощадження та інвестиції. Це стимулює розширення виробничих потужностей, сприяє економічному зростанню і збільшенню зайнятості, зрештою, і зростанню доходів держави навіть за знижених ставок податків. На відміну від кейнсіанців, які вважають, що фіскальна політика виявляє вплив тільки на сукупний попит через зміну величини сукупних витрат, прихильники теорії "економіки пропозиції" стверджують, що фіскальна політика, передусім через податковий механізм, може впливати і на сукупну пропозицію, а, в кінцевому підсумку - і на реальний обсяг виробництва (див. статтю до графіка: "Крива Лаф-фера").
За концепцією сучасного монетаризму, головним представником і теоретиком якого є М. Фрідмен, акцент у економічній політиці держави повинен робитися на необмежену свободу підприємництва, він заперечує ефективність стимулювання економічного зростання за рахунок державних витрат (бюджету держави). На думку М. Фрідмена, рівень господарської активності визначається кількістю грошей в обігу, тобто грошовою пропозицією. Грошова маса повинна регулюватися банківською системою і змінюватися пропорційно змінам національного продукту. Це сприяє стримуванню інфляції і стабілізації економіки.
Неоконсервативна модель державного регулювання економіки, до якої звернулися у 80-х роках XX століття, дозволила стабілізувати економічний розвиток, підвищити темпи економічного зростання, практично ліквідувати інфляцію. Цей період (з 1982 по 1990 роки) - найбільш стабільний у розвитку ринкової економіки за всю її довгу історію.
Але і ця модель економічного зростання виявила неспроможність у розв’язанні усіх соціально-економічних проблем. На початку 90-х років XX століття розпочався економічний спад, тому намітилася тенденція до врахування і кейнсіанських форм регулювання економіки. Сучасна модель регулювання, яка діє у більшості провідних країн з ринковою економікою, є своєрідним синтезом кейнсіанських і неоліберальних (монетарних) форм і методів, що говорить про неможливість суворого дотримування виключно однієї концепції, тобто потрібен не догматичний, а творчий підхід до вирішення проблем щодо втручання держави в ринковий механізм. І як свідчить світовий досвід, найбільший ефект державного регулювання економіки досягається в результаті поєднання методів фіскальної (основного напряму кейнсіанського регулювання) і монетарної (основного напряму неоліберального регулювання) економічної політики.
Основні функції сучасної держави
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економічна теорія» автора Білецька Л.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 17. Роль держави у ринковій економіці. Державне регулювання економіки“ на сторінці 2. Приємного читання.
