Розділ 7. Економічна теорія права: становлення, розвиток, методологія, предметний простір

Використання принципу максимізації в поведінці суб'єктів правових відносин потребує визначення параметрів ефективності при прийнятті рішення. Ці параметри визначаються витратами (які в правовій системі набувають форми штрафів, компенсацій, судових заборон, кримінальних покарань, тюремного ув'язнення) та вигодами (доходи чи отримання певних переваг).

Економіка права виявляє інтерес не тільки до вирішення питання - які норми є більш ефективними, але і в зворотній постановці: як змінюються правові норми під впливом економічних чинників?

Прийняття юридичної норми являє собою лише правове середовище. Для того щоб закон (підзаконний акт) були діючими та дійовими, необхідні витрати ресурсів (як держави так і окремих індивідів) на доведення інформації до тих, кого це стосується, виконання та контролю за наслідками дії цих правових норм. Ці трансакційні витрати носять як індивідуальний, так і суспільно необхідний характер. Закон повинен сприяти зниженню трансакційних витрат з тим, щоб усунути штучні бар'єри на шляху добровільного виконання. В разі, коли трансакційні витрати стають занадто високими, індивіди починають їх економити (приміром, не сплачують податок, який є ціною легальної діяльності, або не реєструються в якості підприємців), тим самим їх поведінка перетворюється на кримінальну. Значні відхилення в розмірі індивідуальних трансакційних витрат свідчать про недосконалість та неефективність правової норми.

Спеціальний розділ економіки права присвячений економіці злочинів та покарання, в якому вибудовуються моделі, що описують функціональні зв'язки між параметрами як злочинців - суб'єктів пропозиції, так і "жертв" - суб'єктів попиту. Пропозиція злочинів визначається очікуваною корисністю від цієї дії в разі перевищення корисності, яку суб'єкт міг би отримати, використовуючи свій час і засоби іншим чином. Пропозиція злочинів визначається суворістю покарань, кількістю злочинців, що були затримані із встановленням їх провини. Попит на злочини залежить від витрат бюджету на міліцейську, судову системи, витратами на утримання злочинців в місцях позбавлення волі і на здійснення покарання в інших формах, витратами приватного сектора на забезпечення власної безпеки. Рівновага пропозиції злочинів та попиту на них визначає нормальний стан суспільства, при якому певну кількість злочинів можна визначити як допустимими [2, c. 24].

Примітки

1. Ткач А. А. Інституціональна економіка. Нова інституціональна економічна теорія: Навчальний посібник. - К. : Центр учбової літератури., 2007. - 304 с.

2. Гриценко О. А. Економічна теорія права: шляхи пошуку предмету та методології / O.A. Гриценко // Наукові праці Дон НТУ. Серія економічна. Випуск 38.1. - С.18-24.

3. Познер Р. Экономический анализ права / Р. Познер; пер. с англ.; под. ред.. В.Л. Тамбовцева . - СПб: Экономическая школа, 2004. - Т.1. -554 с.

7.8. Концепція обмеженої раціональності як складова концептуального каркасу економічної теорії права

Під концептуальним каркасом розуміють сукупність фундаментальних засновків, передумов, понять, які становлять певну систему, що дозволяє пояснювати широкий клас явищ суспільного життя без надмірного використання гіпотез, чим забезпечується високий ступінь узагальнення. У межах нової інституціональної економічної теорії становленню системності концептуального каркасу (коли базові поняття прямо чи опосередковано доповнюють один одного) сприяло введенню концепції обмеженої раціональності, яку на думку науковців слід покласти до фундаменту концептуального каркасу економічної теорії права [1, с.105]. Концепція раціональної поведінки (теорія раціонального вибору) лежить в основі економічної теорії права. Вона ґрунтується на відомій класичній моделі людини (А. Сміта), що є стрижнем економічної теорії в цілому. Але зазначена концепція згодом піддалася уточненню - завдяки дослідженню Г. Саймона визнано, що людині притаманна обмежена раціональність - це обмеженість можливостей щодо переробки інформації (цит за [2, с. 18]). Отже, поряд із провідним людським прагненням - все осягнути розумом у руслі оцінки можливостей / наслідків поведінки задля максимізації ефекту задоволення власних інтересів, люди не можуть однаково це зробити через різні інтелектуальні здібності та невизначеність - недостатню (асиметричну) поінформованість та високі витрати щодо збирання повної інформації про варіанти/наслідки альтернатив вибору. Більш того, сучасні економічні психологи (зокрема, нобеліанти Д. Канеман, А. Тверскі) експериментально доводять, що людина часто взагалі поводиться нераціонально [3, с. 218-223]. Однак, як зазначає Т. Улен : "почасти дивитися скептично на теорію раціонального вибору, але не настільки скептично, щоб відмовитися від неї [4].

Примітки

1.Воловик О. А. Концептуальний каркас економіки права: запровадження до економіко-правових досліджень / О. А. Воловик // Часопис Академії адвокатури України . - 2013. - №2. - С.101-110.

2. Институциональная экономика : Новая институциональная экономическая теория : ученик / под. ред.. А. А. Аузана. - 2-е изд. - М.: ИНФРА-М, 2011. - 447 с.

3. Довбенко М. В. Сучасна економічна теорія (Економічна нобелелогія) : навч. посіб. / М. В. Довбенко. - К. : Видавничий центр "Академія", 2005. - 336 с.

4. Улен Т.С Теория раціонального выбора в экономическом анализе права [пер. с англ..] / Т. С. Улен // Вестник гражданського права. - 2011. - №3. - Т. 11.

7.9. Ефективність як критерій оцінки правових норм в економічній теорії права

7.10. Критерій ефективності Парето

Методологія економіки права дозволяє з'ясувати протиріччя між справедливістю та ефективністю за допомогою різних критеріїв. Найбільш поширеним є використання критерію ефективності по Парето[1, с. 268-269].

Згідно з цим критерієм рішення суду (або закон) слід визначити як ефективне, якщо поліпшення стану хоча би одного із членів суспільства не призводить до погіршення стану жодного із залишених його членів. Так ефективність базується на принципі процесуальної справедливості [2, с.23].

Критерій ефективності Парето уникає проблеми агрегування переваг. Якщо закон (або судове рішення) приведе до поліпшення стану хоча б одного із членів суспільства й при цьому не погіршить стану жодного з інших членів суспільства, тоді цей закон (або судове рішення) буде являти собою поліпшення по Парето. Якщо ж подальші поліпшення по Парето неможливі, то ситуація буде розглядатися як оптимальна по Парето.