Розділ 6. Інституціональна економічна теорія

6.1. Категоріальний апарат інституціональної економічної теорії

Етимологічно виникнення інституціонального напрямку в економічній теорії можна виводити із появи, застосування поняття "інститут". Ця понятійна абстракція набула сили домінуючої дефініції, яка дала назву та поштовх для формування цілого напрямку в економічній науці, оперування яким вважається більш природним у сучасному економіко-теоретичному лексиконі, ніж використання терміна "закон" чи "категорія" [1, с. 20].

Категоріальний апарат інституціонального напрямку в економічній теорії складається з достатньо різноманітного інструментарію. Ключовими категоріями дослідники виділяють наступні:

- інститут (правила, які обмежують поведінку економічних агентів і упорядковують взаємодію між ними, а також механізми примушення, що забезпечують дотримання даних правил)[2, с. 18];

- права власності (санкціоновані поведінкові відносини, що виникають між економічними агентами з приводу використання обмежених ресурсів і є винятковою прерогативою окремих індивідів або груп);

-трансакційні витрати ( 1) витрати, пов'язані із здійсненням операції, або альтернативні витрати, що виникають у разі нездійснення, що збільшує ефективність операції; 2) цінність ресурсів, використовуваних для планування, адаптації і контролю над виконанням поставлених завдань в різних структурах, що упорядковують відносини між економічними агентами, що обмінюються правами власності і свобод; 3) цінність ресурсів, використовуваних в ході рішення проблеми координації і розподільних конфліктів в рамках і з приводу "правил гри різного рівня (є на увазі інституціональне середовище і інституційні угоди);

- контрактні відносини (контракт - це сукупність правил, що структурують в просторі і в часі обмін між двома (і більше) економічними агентами за допомогою визначення обмінюваних прав і узятих зобов'язань і визначення механізму їх дотримання; контрактний постопортунізм, контракт, що самовиконується, контракт реляційний (зідносницький);

- ієрархія (1) ідеальний розподіл повноважень, при якому кожен працівник має тільки одного начальника, а організація - єдиного вищого керівника; 2) будь-яка система розподілу повноважень між працівниками з відповідним їх ранжируванням);

- організація (це сукупність людей, структурно відособлених впорядкованими процесами отримання і переробки інформації, ухвалення рішень по деякому набору питань, пов'язаних з використанням обмежених ресурсів. Це структуроване об'єднання людей поділяє (хоча б частково) загальні цілі, але на базі різних мотивацій. Організації розглядаються як "гравці";

- корпорація (фірма, що має форму юридичної особи і що належить групі акціонерів, причому майно і власність цієї фірми відокремлена від майна і відповідальності її власників);

- еволюційні інституційні зміни (безперервні прирости змін в такому інституційному середовищі, яке допускає ці зміни) .

Процес інституціоналізації охоплює три складові:

- у короткостроковому періоді - декларування на законодавчому рівні певних (писаних) правил та норм поведінки економічних суб'єктів;

- у довгостроковому періоді легітимація, суспільне їх визнання;

- закріплення цього визнання в "неписаних" правилах та рамках індивідуальної та суспільної поведінки.

Примітки

1. Якубенко В. Д. Базисні інститути у трансформаційній економіці [текст] : монографія / В.Д. Якубенко. - К. : КНЕУ, 2004. - 252 с.

2. Д. Норт дає наступне визначення : "Інститути - це правила гри в суспільстві ... створені людиною обмежувальні рамки, які організовують взаємовідносини між людьми ... вони задають структуру спонукальних мотивів людської взаємодії" (Норт Д. Институты, институциональные изменения и функционирование экономики [текст] / Д. Норт. - М., 1997. - С.18.

У реальному сучасному житті інститути набирають форму правових норм, традицій, неформальних правил, культурних стереотипів. При цьому "старі" інституціоналісти більше спираються на культурні норми та традиції, наголошуючи, що інститути не стільки обмежують, скільки спрямовують, полегшують та заохочують людську діяльність. Хоч інститути можуть застарівати, набуваючи, за Вебленом, "архаїчного" та "церемоніального" характеру, у цілому вони створюють ту соціокультурну тканину, без якої діяльність людини неможлива: інститути формують зв'язки між людьми, стирають відмінності в індивідуальній поведінці та, що головне, роблять поведінку індивіда зрозумілою та передбачуваною для інших. На відміну від Т. Веблена та його послідовників, "нові" інституціоналісти розглядають інститути як переважно юридичні та неформальні норми, котрі утворюють рамки, обмеження для діяльності людини (Олейник А. Институциональная экономика [текст] / А. Олейник. - М. : ИНФРА-М, 2002. - С. 34 ).