Розділ 7. Економічна теорія права: становлення, розвиток, методологія, предметний простір

- коректуюча справедливість вимагає необхідність компенсувати втрати та збитки;

- договірна справедливість — означає необхідність строго дотримуватися раніше наданих обіцянок;

- кримінальна справедливість — це невідворотність покарання [2, с.16-17].

Правова економіка як складова економічної теорії права ставить за мету визначення наскільки справедливим є виконання тих чи інших економічних зв'язків. її основна увага сконцентрована на визначенні "нормального" та "правильного" функціонування економічних та господарських процесів відповідно до узагальнених стандартів.

В економічній теорії права ведуться дискусії з приводу розуміння понять "справедливість" і "ефективність". Зазвичай їх розглядають як протилежні поняття, однак є ситуації, коли ефективність прийнятих рішень співпадає зі справедливістю. В той же час ефективне правове рішення може і не бути справедливим, а справедливе рішення може бути неефективним [2, с.15-22].

Примітки

1. Гриценко О. А. Економічна теорія права: шляхи пошуку предмету та методології / O.A. Гриценко // Наукові праці Дон НТУ. Серія економічна. Випуск 38.1. - С.18-24.

2. Одинцова М.И. Экономика права : учеб пособие / М. И. Одинцова. -М: Изд. дом ГУ ВШЭ, 2007. - 430 с.

Крім зазначених вище критеріїв справедливості, що використовуються в різних сферах права, існує також поняття справедливості розподілу, що стосується принципів, які направляють розподіл благ.

7.7. Неоінституціональна економічна теорія і економічна теорія права

Відповідно інституціональній економічній теорії в основі економічних зв'язків знаходяться трансакції, в процесі яких відбувається формування, обмін, розподіл прав. Витрати на здійснення трансакцій визначають цінність придбання економічних благ. Іншими словами, правова система забезпечує такий розподіл прав, до якого за відсутності трансакційних витрат підводив би ринок.

У найбільш загальному вигляді трансакційні витрати - це цінність ресурсів, що витрачаються на здійснення трансакцій [1, с.81]. Трансакційні витрати (гроші, час, зусилля, що необхідні для прийняття та здійснення рішення) об'єктивно визначають правові режими використання обмежених ресурсів, забезпечують більш ефективні правила їх використання.

Трансакції здійснюються не тільки між рівноправними суб'єктами, що знаходяться в асиметричному правовому положенні (трансакції управління). Приміром прийняття закону слід розглядати як угоду в умовах ієрархічної системи, де держава отримує право прийняття рішення внаслідок делегування їй частини повноважень в обмін на певну очікувану корисність (приміром, надання соціального порядку). Коли ж між сторонами трансакцій виникає протиріччя, і вони не можуть їх самостійно вирішити, виникає необхідність в трансакції раціонування, в процесі якої тільки одна сторона (приміром, на основі судового рішення) має виключне право отримати вигоду або переваги. В цьому аспекті, рішення суду стосовно спору, що виникає між діючими суб'єктами, призводить до розподілу права між ними, за допомогою чого відбувається розподіл ресурсів на користь однієї із сторін [2, с.22].

Інституціональна економічна теорія вперше виокремлює в спеціальний об'єкт дослідження опортуністичну поведінку, тобто таку, в якій одна із сторін угоди на основі асиметричної та неповної інформації ухиляється від попередніх домовленостей з метою отримання додаткових переваг за рахунок зачіпання прав партнера. Методологія дослідження опортуністичної поведінки є основою в пізнанні різного роду правопорушень та злочинів.

В середині 1960-х рр. інституціональна економічна теорія почала виявляти новий інтерес до дослідження права, розв'язуючи питання -яка економічна логіка стоїть за правовими нормами, що регулюють виробництво і обмін, і під впливом чого змінюються ці права?

Це виокремило в межах неоінституційної економічної теорії спеціальний розділ - економіка права, яка вперше виникла в країнах з переважно розвинутим прецедентним правом.

Вважається, що дотримання принципу ефективності стосується насамперед системи загального права, що представлено у вигляді прецедентів (попередніх рішень по аналогічних справах), що створюються вищими судами. В цій системі складається своєрідний ринок прецедентів, що забезпечує їх природний відбір: неефективні прецеденти рано чи пізно витісняються ефективним. Це пов'язано з тим, що потік позовів буде інтенсивніший у тих випадках, коли діють неефективні прецеденти, оскільки їх заміна на ефективних дає додатковий чистий приріст в добробуті. Частіше піддавшись випробовуванням, неефективні прецеденти мають менше шансів на виживання і тому неспроможні стримуватися тривалий час. Це цілком зрозуміло, оскільки пошук індивідуально визначеного прецеденту для розв'язання конфлікту за допомогою суду дійсно повинен відповідати економічній доцільності.

Концептуальний каркас економіки права [2, с. 22] передбачає, що правові обмеження, подібно ринку, стають механізмом розподілу обмежених ресурсів. Якщо на ринку суб'єкти здійснюють добровільні угоди, то в правовій системі - їх дії носять примусовий характер, що витікає з умов укладеної угоди, або пов'язано із діями закону. Незалежно від того, чи є поведінка суб'єктів добровільною чи вимушеною, вони діють як раціональні максимізатори (наприклад, порушувати або не порушувати закон, збуджувати або не збуджувати судовий позов) чи то корисності, чи то багатства. Необхідність підкорятися певним правовим обмеженням виникає тоді, коли ринкові витрати обміну стають надто високими, що зменшує переваги володіння чи користування певними благами, або зовсім унеможливлюють їх споживання.

Вважається, що суди при винесенні ухвал повинні відтворювати ринкову логіку, виявляючи, кому перейшло б право в умовах низьких трансакційних витрат. Такий підхід, може здаватися, не завжди відповідає принципу раціональності. Але по зауваженню Р. Познера, не варто дивуватися з того, що в світі обмежених ресурсів поведінка, що веде до їх розтрачування, починає оцінюватися суспільством як "несправедлива" і "аморальна", а значить і несправедлива [3, с.21].

Методологія економічної теорії права дозволяє з'ясувати протиріччя між справедливістю та ефективністю за допомогою різних критеріїв.