TextBook 6.2. Неоінституціональна економічна теорія: особливості методології
В економічній літературі теорія неоінституціоналізму відома під кількома назвами:
- неоінституціоналізм (тобто течія, яка оперує поняттям "інститут" із нових, відмінних від "старого" інституціоналізму позицій;
- трансакційна економіка (тобто наука, яка вивчає трансакції (угоди) і пов'язані з ними витрати);
- економічна теорія права власності (оскільки право власності є найважливішим і надто специфічним поняттям цієї теорії);
- контрактний підхід (оскільки будь-які організації, від фірми до держави, вважаються складною сіткою явних і неявних контрактів)[1с, с.527].
Сучасний інституціоналізм виник і розвивається у формі неоінституціональної економікс завдяки теоріям прав власності та трансакційних витрат, суспільного вибору, інституційних змін, нової економічної історії (кліометрії) та людського капіталу.
Еволюцію методології інституціональної теорії можна простежити за такими пунктами (див. табл.)[2].
| "Старі" інституціоналісти Веблен, Коммонс, Мітчел, Гелбрейт: намагалися підійти до аналізу економічних суперечностей та розвитку за допомогою методів інших наук про суспільство (філософії, права, соціології тощо). | Неоінституціоналісти Коуз, Алчіан, Демсец, Уільямсон, Норт: прямують протилежним шляхом, застосовуючи насамперед інструментарій неокласичного аналізу. |
| Послуговувалися головним чином індуктивним методом. | Використовують дедуктивний метод - від загальних принципів неокласики до конкретики контрактних відносин. |
| Переважно приділяли увагу впливу соціалізованих інститутів на залежного від них індивіда. | На перше місце ставлять проблему оптимізації вибору незалежними індивідами (власне повертаючись до використання елементів методології неокласики). |
| Превалює емпіричний погляд на складові економічної системи (бездіяльний клас, абсентеїстська власність, зріла корпорація). | У центр уваги покладають взаємодію між елементами системи. Система визначає властивості елементів, але не абсолютно, а відносно. Своєю чергою, властивості системи (інститутів) не тільки вбирають у себе характеристики домінуючих її елементів, а й мають особливі властивості, які неподані в жодному з цих елементів. |
Неоінституціоналісти сприйняли основні методологічні принципи неокласиків і доповнили їх спеціальним дослідницьким інструментарієм і термінологією: інституції, організації, трансакції, трансакційні витрати, права власності, обмежена раціональність, опортуністична поведінка, контракти, специфічні активи, інституціональні зміни тощо. Зазначені категорії не дублюють неокласичні, а відображають нові, недосліджені або недостатньо досліджені економічні явища і процеси [3, с.226].
Неоінституціоналісти спираються на принцип "методологічного індивідуалізму", за яким учасниками економічних процесів є виключно конкретні індивіди, а не організації або групи. Саме тому неоінституціоналісти досліджують відносини всередині організацій і груп.
Важливими передумовами неоінституціонального аналізу є постулати опортуністичної поведінки та обмеженої раціональності.
Опортуністична поведінка за визначенням В. Уільямсона, який ввів у обіг це поняття, передбачає "дбання про власний інтерес, яке доходить до віроломства"[4].
За уявленнями неоінституціоналістів, значна частина інститутів - традицій, звичаїв, правових норм - не створювалися, а виникли стихійно, у процесі взаємодії багатьох індивідів, однак завжди були покликані зменшувати негативні наслідки обмеженої раціональності та опортуністичної поведінки.
Примітки
1. Нуреев Р. Институционализм: прошлое, настоящее, будущее // Вопросы экономики. - 1999. - №1. - С16-25. Для всіх етапів розвитку інституціональної теорії зберігають значення такі основні методологічні піходи: інституціональний метод дослідження, визнання суспільних інститутів такими, що можуть бути реформованими та удосконаленими; розгляд суспільних явищ в їх еволюції і суспільній історії; скептичне ставлення до абстрактного методу; прагнення інтеграції економічної теорії з іншими суспільними науками, переконаність у перевагах широкого міждисциплінарного підходу в пізнанні суспільних процесів, врахування інших суспільних дисциплін, соціальних факторів (на цій основі заперечення "чистої" економічної теорії; технологізм, тобто використання знань для досягнення корисних цілей, і інституції, (тобто реальні норми поведінки економічних суб'єктів), що виникли в даному суспільстві.
2. Чухно A.A., Юхименко ПІ., Леоненко П.М. Сучасні економічні теорії: Підручник / За ред. A.A. Чухна. - К.: Знання, 2007. - 878 с.
3. Історія економічних вчень [текст] : підручник / за ред. Тарасевича В.М., Петруні Ю. С. - К.: "Центр учбової літератури", 2013. - 352 с.
4. Уильямсон О. Экономические институты капитализма. - СПб, 1996. -С.201. '
6.3. Теорія трансакційних витрат
Трансакційні витрати - це витрати, що забезпечують перехід прав власності від одних економічних агентів до інших та охорону цих прав. Ці витрати не пов'язані з процесом створення вартості, а забезпечують лише трансакцію - угоду про зміну власника продукту (його продаж) чи надання послуг. На відміну від агентських витрат, які здійснюються усередині фірми не на ринкових основах, трансакційні витрати стосуються тільки ринку.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економічна теорія» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 6. Інституціональна економічна теорія“ на сторінці 2. Приємного читання.