Розділ 6. Інституціональна економічна теорія

Первісна специфікація права власності призводить до виникнення системи приватної власності, тобто такого режиму використання обмежених ресурсів, за яким виключні права належать окремій особі. На основі режиму приватної власності відтворюється найбільш адекватне їй зовнішнє середовище за моделлю ринкової економіки як механізму мимовільної координації розрізнених дій суб'єктів, що переслідують свої власні інтереси шляхом передавання прав між собою. За цих умов приватна власність отримує свою найбільш ефективну цінність. Але остання багато в чому залежить від витрат на специфікацію та захист приватної власності. Економічна ефективність режиму приватної власності визначається змістом та розміром трансакційних витрат, що виникають у процесі привласнення економічних благ. Якщо витрати на специфікацію прав приватної власності починають зростати та перевищують переваги від її існування, відбувається зміна правового режиму. Розпочинається рух прав власності від окремого індивіда до їх певного кола. Тому форма власності стає все більш спільною. На зміну приватної власності приходить колективна або комунальна власність.

Комунальна власність визначається як режим використання обмежених ресурсів, у межах якого виключними правами володіє група людей. Вона виникає унаслідок надмірних витрат на специфікацію прав на використання певних благ та необхідності їх економії. Важко уявити, яким чином можна специфікувати право приватної власності на такі блага, як дороги, міські комунікації, парки відпочинку тощо. Значно ефективнішим стає їх спільне використання, що реалізується в режимі комунальної власності. Загальною умовою життєздатності комунальної власності є залежність життя окремої людини від виживання спільноти. Чим помітною та сильною стає така залежність, тим більше існує перспективних можливостей для функціонування комунальної власності.

Більшість матеріальних благ мають властивість конкуренції при споживанні та виключність доступу до них. Наприклад, якщо людина придбала автомобіль та користується ним, інші не можуть його використовувати. У той же час існують такі блага споживання, при яких одна особа не дозволяє виключити інших від користування. Такі блага отримали назву суспільних благ. їх основними рисами є:

а) занадто високі витрати на специфікацію прав користування даними благами;

б) споживання суспільних благ не допускає конкуренції між зацікавленими особами;

в) використання одними особами не виключає можливості їх споживання іншими, тобто вони мають неподільний характер;

г) при виробництві суспільних благ неможливо визначити міру витрат праці та вигоди від них. Занадто високі витрати специфікації використання суспільних благ означають неможливість визначити тих, хто їх споживатиме та заборонити іншим їх використовувати. Використання суспільних благ стає більш ефективним на основі державної власності.

Згідно з методологією економічного підходу до права система спільної власності складається там, де витрати щодо специфікації і захисту індивідуальних прав власності занадто високі. Вигоди від встановлення таких прав або недостатні, щоб переважити необхідні витрати, або взагалі відсутні, якщо ресурсу є удосталь. Права державної власності виникають, з одного боку тоді, коли неможливо забезпечити режим виключності для більшості осіб, а з другого - коли приватна чи комунальна власність має слабко виражені порівняльні переваги, оскільки вони потребують значних витрат на свою специфікацію.

6.11. Економічний зміст інтелектуальної власності

До аналізу будь-якого об'єкта власності слід підходити як до суспільних відносин приналежності, володіння, розпорядження і використання цього об'єкта з урахуванням його особливостей та функцій у суспільному виробництві. Саме такий підхід можна використати для виявлення сутнісної особливості сучасної категорії "інтелектуальна власність".

В. Рибалкін дає наступне визначення: "Інтелектуальна власність -це відносини належності, володіння, розпоряджання та використання (в їх юридичному та економічному змісті) продуктів інтелектуальної діяльності" [1, с.95].

Сутнісна особливість інтелектуальної власності [2,3] задається і визначається особливістю її об'єкта. Об'єктом інтелектуальної власності є продукт інтелектуальної діяльності, інтелектуальної праці. Такими продуктами інтелектуальної діяльності є твори науки, літератури та мистецтва; винаходи, промислові та наукові зразки, креслення, моделі, схеми програмних засобів; записи на носіях інформації; права на копіювання та розповсюдження патенту, ліцензії, знаки на товари і послуги; права на інформацію щодо промислового, комерційного, наукового досвіду (ноу-хау).

Це означає, що економічний рух продукту інтелектуальної діяльності є іншим, аніж звичайних продуктів. Продукт інтелектуальної власності не відчужується, а поширюється, тобто, залишаючись власністю свого творця, він стає предметом володіння, використання і розпорядження іншими людьми.

Поширення продукту інтелектуальної діяльності у суспільстві -це його економічний рух, який утворює економічний зміст інтелектуальної власності. Внутрішньою структурою економічного змісту інтелектуальної власності є реальні економічні відносини щодо володіння, розпорядження та використання інтелектуального продукту між творцем, якому продукт належить, та іншими членами суспільства.

В умовах розвинутих товарно-грошових відносин продукти творчої розумової праці вводяться у господарський обіг. Використання та поширення цього продукту в господарській діяльності (суспільстві) у свою чергу сформувало його економіко-фінансовий рух та набуло ознак комерціалізації.

Комерціалізація інтелектуальної власності в умовах ринкових відносин вимагає розглядати інтелектуальну власність і як товар, і як капітал. Комерціалізацією об'єктів інтелектуальної власності є перетворення результатів інтелектуальної діяльності на ринковий товар з метою одержання прибутку або іншої ринкової вигоди.

Як товар інтелектуальна власність розглядається як нематеріальний актив, що використовується в господарській діяльності і може бути швидко відтворений і розповсюджений. Як товар інтелектуальна власність існує в потенційно необмеженій кількості, але має потенційно обмежений попит.

Як капітал інтелектуальна власність є ресурсом, що об'єднує знання, досвід, інформацію, які можна раціонально використати для одержання максимально високого прибутку, досягнення конкурентних позицій на ринку та можливості впливати на ринкову кон'юнктуру. У свою чергу вона є нематеріальним ресурсом, який забезпечує виробництво, зменшуючи вміст і використання натурально-речових факторів у процесі виробництва. Свій економічний характер інтелектуальний капітал проявляє в можливості мультиплікативного використання цього капіталу необмеженим колом юридичних і фізичних осіб. Тобто інтелектуальний капітал - це створений або придбаний інтелектуальний товар, який має вартісну оцінку, об'єктивований та ідентифікований, що використовується з метою одержання прибутку.

Інтелектуальна власність може розглядатися і як інвестиція, що поділяється на капітальну (придбання нематеріального активу, який підлягає амортизації) та фінансову (пряму), яка передбачає внесення нематеріального активу до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою.

Однак, економічний характер руху продукту інтелектуальної діяльності має інший характер, ніж речових продуктів. Продукт інтелектуальної власності, залишаючись належністю свого творця, не відчужується від нього, а усуспільнюється. Усуспільнення продукту інтелектуальної діяльності зумовлюється здатністю його задовольняти потреби кожної особи суспільства. У свою чергу підтверджує той факт, що продукт інтелектуальної діяльності має і спільну природу. Тому інтелектуальна власність за своїм соціально-економічним характером є суспільною власністю. Усуспільнення такого продукту не для себе, а для інших людей, суспільства. Так продукт інтелектуальної діяльності набуває економічних ознак, а активізація в цьому напряму особи, окремих груп і колективів є важливим чинником гармонійного, духовного, соціального та економічного розвитку суспільства XXI ст.