• заперечення ідей історичної школи права, поділу права на природне та позитивне, відмова від досліджень аксіологічних аспектів
права, історії розвитку права та держави, соціальних умов їх існування:
• визнання права тільки як права, що залежить від волі держави і яке виражене зовні у вигляді нормативно-правових актів та правозастосовчих рішень;
• вивчення тільки чинного або позитивного права, обмеження юридичної науки дослідженням догми права: описом, узагальненням, систематизацією і класифікацією нормативних розпоряджень законодавця і розробкою на основі цього відповідних юридичних визначень і конструкцій;
• обгрунтування формально-догматичного методу як головного і єдиного загального методу теоретичної юриспруденції, розгляд суспільства і держави переважно через призму юридичних категорій.
Парадигма юридичного соціологізму об'єднує різноманітні школи і концепції соціологічного напрямку в юриспруденції, до яких відносяться інструменталізм, функціоналізм, інституціоналізм, реалізм і ін.
Протилежною позитивізму є парадигма соціологізму, що орієнтує но з'ясування залежності державно-правових явищ і процесів від розвитку суспільства в цілому, від його соціальної структури, системи суспільних відносин, ідеології і культури.
На противагу юридичному позитивізму соціологічна юриспруденція звертається до дослідження умов функціонування, дії права, процесу його реалізації, тому що право існує не тільки у вигляді норм, але й є інструментом досягнення соціальних цілей, функціонує в суспільстві, реалізується в діях соціальних суб'єктів і т.д. Ця парадигма остаточно оформилася наприкінці XIX – початку XX ст. і включає в узагальненому виді такі положення:
• праворозуміння ґрунтується на ідеях прагматизму, праксеології, реалізму, функціоналізму, аксіології і ряду інших;
• право створюється не державою, а громадянським суспільством, соціальними спільностями в процесі їх безпосередньої життєдіяльності як системи конкретних взаємодій (правовідносин);
• лише в тій мірі, у якій народ делегує державі повноваження керування суспільством, держава може встановлювати нові норми права або санкціонувати через нормативно-правові акти правові взаємодії між рівними і вільними соціальними суб'єктами;
• суспільство за допомогою права, демократичних процедур встановлює порядок утворення, компетенцію, завдання держави, її органів і посадових осіб за принципом "заборонене усе, що прямо не дозволено правовим законом";
• право – це інструмент, форма, спосіб самоорганізації суспільства;
• втручання держави в приватне життя громадян і інших соціальних суб'єктів можливе тільки у випадках учинення правопорушень або виникнення спорів між ними.
Методологічний підхід є одним із головних компонентів парадигми і містить у собі різноманітні взаємозалежні методи. Методологічні підходи, які використовуються у правовій педагогіці є такі:
• історичний підхід заснований на вивченні явиш правової педагогіки у їхньому виникненні і розвитку;
• герменевтичний підхід ґрунтується на сукупності принципів і методів тлумачення й інтерпретації педагогічних і юридичних текстів, а останні можуть мати форму як нормативно-правових, так інших правових документів, а також наукових монографій і інших письмових праць вчених;
• порівняльний підхід спрямований на виявлення подібних і відмінних ознак між системами правової освіти різних країн;
• ціннісний (аксіологічний) підхід грунтується на філософсько- соціологічних концепціях, згідно яких людські діяння можуть бути осмислені лише у співвіднесенні з цінностями (благами), якими визначаються норми і цілі поведінки людей;
• системний підхід використовується для розгляду основних явищ і процесів правової педагогіки як цілісних сукупностей різноманітних елементів (складових частин), що взаємодіють між собою і навколишнім середовищем;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Правова педагогіка» автора Фоменко Н.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Методологія правової педагогіки“ на сторінці 4. Приємного читання.
