• домінуючими тенденціями світогляду XX ст. є плюралізм ідей та принципів, інтеграція країн та забезпечення світового порядку, інформатизація всіх сфер суспільного життя.
• Світоглядні ідеї XX ст. відповідно визначають й складові типу (стилю) домінуючого наукового мислення.
Тип (стиль) домінуючого наукового мислення – сукупність взаємозалежних і взаємообумовлених наукових ідей, принципів, форм відбиття і пізнання дійсності, її істотних зв'язків і відношень, напрямків розвитку.
Зокрема, сучасний тип науково-правового мислення передбачає:
• рішучий поворот юридичних досліджень до правди життя, до істини, тобто до повної їх адекватності об'єктивним процесам;
• очищення правознавства від нашарувань догматичного й апологетичного характеру, від абсолютизації сформованих на практиці політичних і правових форм організації суспільства;
• радикальне підвищення його критично-аналітичної спрямованості;
• забезпечення наукового передбачення розвитку державно – правовових явищ (систем), що служить важливим показником ефективності, науковості того методологічного інструментарія, який використовується;
• розширення його діапазону, тобто розгляд правових явищ із філософських, соціологічних, психологічних і педагогічних, а не тільки спеціально-юридичних, позицій;
• глибоке з'ясування процесів, що відбуваються у правовому розвитку світу (як у міжнародному праві, так і у внутрішньому праві інших країн), визначення шляхів розвитку внутрішнього права у взаємозв'язку з економічними, соціальними, соціально- психологічними, політичними аспектами світового політико- правового розвитку.
• зміною соціальної позиції ученого, що нерозривно пов'язана із суворим науковим дослідженням, із чітким логічним аналізом досліджуваних фактів, із послідовністю практичної перевірки результатів, його соціальною відповідальністю.
Від типу наукового юридичного мислення залежить сукупність парадигм, які існують у юриспруденції.
Для юриспруденції в XX ст. притаманне домінування двох головних парадигм – позитивізму та соціологізму.
Парадигма юридичного позитивізму базується на філософському позитивізмі та відповідній формально-догматичній правовій теорії, яка виникла в другий половині XIX ст., у Західної Європі і була в подальшому сприйнята вітчизняною юриспруденцією.
Парадигма при цьому розглядається як комплексна й суттєва характеристика тієї чи іншій науковій дисципліни в певну історичну епоху. Така характеристика пов'язана з існуванням певних домінуючих наукових теорій, шкіл, напрямків досліджень тощо, які успішно вирішують експериментальні й теоретичні наукові проблеми, формулюють їх у межах цієї наукової традиції. У понятті парадигми виділяються такі основні аспекти:
• "символічні узагальненнях – формально або частково формалізовані компоненти теорії, які функціонують як "закони природи" або як системи відповідних символів;
• "метафізична парадигма" (або картина світу) – це модельні уявлення, узагальнені образи вихідних об'єктів науки;
• загальноприйняті в даному співтоваристві вчених методологічні вимоги і ціннісні орієнтації, які забезпечують простоту та несуперечливість теоретичних концепцій, можливості іх перевірки та кількісного відображення, точність наукових передбачень;
• загальноприйняті в співтоваристві зразки, за якими "виготовляються") наукові описування і пояснення, а також базисні приклади вирішення конкретних наукових проблем.
Головними постулатами парадигми юридичного позитивізму є:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Правова педагогіка» автора Фоменко Н.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Методологія правової педагогіки“ на сторінці 3. Приємного читання.
