| Скандальність | Конформізм |
| Антиміщанський пафос | Відсутність пафосу |
| Емоційне заперечення попереднього | Ділове заперечення попереднього |
| Первинність як позиція | Вторинність як позиція |
| Оціночне у самоназві: "Ми – нове" | Безоціночне в самоназві: "Ми – все" |
| Декларована елітарність | Недекларована демократичність |
| Переважання ідеального над матеріальним | Комерційний успіх |
| Віра у високе мистецтво | Антиутопічність |
| Фактична культурна спадкоємність | Відмова від попередньої культурної парадигми |
| Виразність кордону мистецтво-немистецтво | Все може називатися мистецтвом |
Модерн (від фр. moderne – новітній, сучасний) – стильовий напрям в мистецтві (переважно в архітектурі, образотворчому й декоративно-ужитковому мистецтві) кінця XIX – початку XX століття.
Постмодернізм (від лат. Post – "після"; англ. Modernismo – сучасне) – світоглядно- мистецький напрям, що в останні десятиліття XX cm. приходить на зміну модернізму. Цей напрям – продукт постіндустріальної епохи, розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем – світоглядно-філософських, економічних, політичних
Вперше термін "постмодернізм" згадується в роботі німецького філософа Рудольфа Панвіца "Криза європейської культури" (1914), але поширився він лише наприкінці 1960-х pp. спершу для означення стильових тенденцій в архітектурі, спрямованих проти безликої стандартизації, а невдовзі – у літературі, живописі та музиці.
Формується "постнекласичний тип наукової раціональності" (В. Стьопін), який змінює ставлення науки до інших форм знання. На сьогодні у філософії науки визначають три основні типи наукової раціональності: класичний, некласичний та постнекласичний. Критерієм цієї періодизації є співвідношення (протиріччя) об'єкта і суб'єкта пізнання:
1. Класична раціональність з XVII по XIX cm. (Декарт, Спіноза, Лейбніц, Кант, Фіхте, Шеллінг, Гегель), досліджуючи свої об'єкти, прагнула при їх описі й теоретичному поясненні усунути за можливості все, що належить до суб'єкта, засобів, прийомів та операцій його діяльності. Таке усунення розглядалося як необхідна умова отримання об'єктивно-істинних знань про світ. Тут панує об'єктний стиль мислення, прагнення пізнати предмет сам по собі, безвідносно до умов його вивчення суб'єктом.
Класична раціональність дистанціює суб'єкт від об'єкта, суб'єкт виступає спостерігачем.
Така позиція класичної раціональності виключає саму можливість появи інтерактивних технологій, сутністю яких є не дистанціюватися суб'єкту від об'єкта, не бути спостерігачем, а навпаки, активно взаємодіяти, вступати в інтеракцію, діалог.
2. Некласична раціональність (перша половина XX cm. – М. Вебер, К. Потер), грунтуючись на розробках релятивістської і квантової теорій, відкидає об'єктивізм класичної науки, уявлення реальності як чогось незалежного від форм її пізнання, суб'єктивного чинника.
Некласична раціональність осмислює зв'язки між знаннями об'єкта і характером засобів та операцій діяльності суб'єкта. Експлікація цих зв'язків розглядається як умова об'єктивно-істинного описуй пояснення світу. Дослідник виконує раль того, хто пояснює.
Цей період наукової раціональності стає підґрунтям для зародження ідей інтерактивних технологій у соціально-філософських та психологічних концепціях.
Філософською основою інтерактивних технологій є символічний інтеракціонізм – теоретико-методологічна течія, зосереджена на аналізі соціальної взаємодії людей (Дж. Мід).
Інтеракціонізм символічний (анг. interaction – взаємодія) – теоретично- методологічний напрям у межах соціології (соціолінгвістики), культурології (лінгвокультуралогл) і теорії міжкультурної'комунікації) у межах якого здійснюється аналіз символічних аспектів соціальної взаємодії (зокрема вербальної). Інтеракціонізм символічний розглядає соціальну взаємодію особистостей (зокрема у процесах міжкультурної комунікації) як постійний процес створення, трансляції, обміну, зміни соціальних, етичних, естетичних тощо комунікативних смислів.
Вивчення характеру, форм і засобів використання людьми тих чи інших символів, а також соціальних значень і смислів, є одним з основних способів дослідження соціальної поведінки, діяльності особистості, в цілому отримання певної картини і моделі конкретного суспільства. Основним механізмом соціально) дії є жест. Жести бувають незначні та значущі. Завдяки значущим символам можлива символічна інтеракція.
Основними ідеями символічного інтеракціонізму, що стали основою розроблення інтерактивних технологій навчання, є такі:
• в основі діяльності людини лежить механізм формування у неї "свого Я", тобто здатності сприймати себе як діючу особу;
• здатність сприймати себе як діючу особу розвивається у людини завдяки "прийняттю на себе ролі" або "прийняттю ставлення інших до себе";
• людина стає активною особистістю відповідно до того, як реагують на неї інші люди;
• соціальний процес співіснування створює і підтримує правила, а не навпаки – тільки правила створюють і підтримують інтеракцію;
• люди діють на основі значень, які для них мають предмети чи ситуації в умовах здійснених дій;
• значення як смисл, пропущений через особистісний досвід, виникає у процесі соціальної взаємодії між індивідуумами;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Правова педагогіка» автора Фоменко Н.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ІНТЕРАКТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ У ПРОФЕСІЙНІЙ ПІДГОТОВЦІ ЮРИСТІВ“ на сторінці 2. Приємного читання.
