Розділ 13. СУТНІСТЬ, ЗМІСТ І ПРОЦЕС ВИХОВАННЯ

5. Монархічно-релігійна концепція була домінантною у царській Росії та інших державах з монархічним устроєм. В основі її лежали три постулати: служіння церкві, монархові й вітчизні. Тому вся система виховання була спрямована на формування у співгромадян морально-духовних якостей, які відповідали б цим основним постулатам: слухняність, покору, сумирність, готовність принести себе в жертву цареві, Богу і вітчизні. Монархічно-релігійна концепція не сприяла розвитку демократизму, була гальмом формування вільної особистості, насаджувала тоталітаризм.

6. Тоталітарно-класово-партійна концепція лежала в основі організації суспільного життя громадян в тоталітарних державах XX ст. (Радянський Союз, фашистська Німеччина, Іспанія доби франкізму та ін.). На її основі насаджувалася класово-партійна мораль, яка ігнорувала загальнолюдські морально-духовні цінності, не враховувала національних особливостей, природи людини. Загрозливого поширення набули тоталітаризм, так зване "казарменне виховання", які зумовлювали морально-духовне нівелювання особистості, цілеспрямована робота з соціальної селекції з метою "вирощення" нового виду людини — "Homo sapiens" із психологією манкуртів, людей без власного "Я", слухняними гвинтиками гігантської машини, в якій систематично здійснювався духовний і фізичний геноцид.

7. Концепція демократично-національного виховання якнайповніше відповідає природі людини та її прагненню до вільного розвитку і повноцінного життя. В її основі лежать кілька постулатів: оволодіння й послуговування загальнолюдськими морально-духовними цінностями, збереження та розвиток духовних надбань свого народу, поважне ставлення до інших народів, визнання влади законів, демократизм суспільно-громадських відносин, створення оптимальних умов для всебічного розвитку особистості із урахуванням її потенцій, інтересів та потреб.

Кожну із названих концепцій навряд чи можна зустріти в автономному рафінованому вигляді в системі виховання тої чи тої країни. Та все-таки з поступовим крахом тоталітарних систем, поверненням людства від насильства технократичних впливів до демократичних відносин все ширші позиції завойовує концепція демократично-національного виховання.

13.6. У чому проявляється дія мотивів виховання?

Мотиви виховання (від фр. motif, лат. moveo — рухаю) — це спонукальна причина дій і вчинків людини. Внутрішні спонукальні чинники певних дій і вчинків людини зумовлені передусім анатомо-фізіологічними й соціально-психологічними потребами. Американський психолог А. Маслоу змоделював ієрархічну багатоступеневу піраміду потреб людини, усі компоненти якої перебувають у діалектичному зв'язку (рис. 37).

Рис. 37. Ієрархія мотивів виховання

У цілому ці компоненти системи потреб ніби внутрішньо програмують виховний процес. Якщо певна ланка випадає, порушується цілісність структури, а отже, й програма виховного процесу.

У справі виховання дітей, які мають недостатній соціальний досвід, педагоги мають постійно дбати про формування у них певних мотивів виховання через актуалізацію насамперед необхідних потреб. Поступово в міру оволодіння знаннями, достатнім соціальним досвідом кожна особистість самостійно починає усвідомлювати потреби, які стимулюють внутрішні спонукальні сили — мотиви, програмує процес самовиховання.

13.7. Якою є структура процесу виховання?

13.8. У чому сутність самовиховання і перевиховання?

13.9. Який зміст виховання?

Мета і зміст виховання зумовлені суспільно-економічними потребами. Займаючись такою складною сферою діяльності, як виховання, потрібно мати чітку програму.

Процес виховання має характер наступності й неперервності. Тому підростаючі покоління повинні використовувати духовні надбання попередніх поколінь, багатство загальнолюдських і національних морально-духовних цінностей.

Визначаючи програму виховання, варто виділити її змістові компоненти:

• формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, бажання працювати задля розквіту держави, готовності її захищати;

• забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії рідного народу;

• формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою;

• прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій усіх народів, що населяють Україну;

• виховання духовної культури особистості та створення умов для вільного вибору нею світоглядної позиції;